Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

1. Неважко помітити, що ст. 529 ЦК, як і низка інших правил, що входять коренями в римське цивільне право, зорієнтована на разове передання товарів, або виконання робіт, або надання послуг. Тому її застосування до розвинутих ринкових відносин, що допускають систематичні в рамках зобов’язання дії щодо передання товарів, виконання робіт, надання послуг, викликає певні труднощі.

2. Розвиток цивільного обігу привів до поширення практики виконання зобов’язань частинами, що знайшло відображення у відповідних спеціальних правилах. Пункт 35 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення [405] і п. 28 Положення про поставки товарів народного споживання [406] встановлюють мінімальні норми відвантаження продукції та товарів покупцям. Ними є вагон або контейнер. Договором можуть встановлюватися інші мінімальні норми відвантаження. У межах відповідних періодів поставки постачальник вправі проводити відвантаження продукції або товарів з додержанням мінімальних норм відвантаження. Тобто із суті зобов’язання, відображеної в спеціальних правових нормах, випливає можливість виконання зобов’язання частинами. Більше того, мінімальні норми відвантаження продукції та товарів встановлені в інтересах постачальників: покупець при укладенні договору поставки щодо значної кількості продукції чи товарів за відсутності згоди постачальника не вправі вимагати відвантаження продукції або товарів партіями, менше мінімальної норми відвантаження. При вирішенні переддоговірних спорів такого змісту суди повинні відхиляти подібні вимоги покупців.

Виявлення недостачі в окремих партіях поставлених товарів порівняно з товаросупроводжуючими документами ні в якому разі не дає підстави для висновку про те, що має місце виконання зобов’язання частинами, і що покупець має право відмовитися внаслідок цього від прийняття виконання.

Договором може бути передбачена поставка продукції (товарів) окремими частинами комплекту, відвантаження окремих частин комплекту безпосередньо із заводів- виробників. Навіть у разі поставки некомплектних товарів (продукції) без згоди покупця останній не вправі відмовитися від їх прийняття, якщо вони будуть доукомплектовані у встановлений строк (ст. 270 ГК [42]).

3. Деякі види зобов’язань виконуються або взагалі безперервно протягом певного періоду (наприклад, зобов’язання з теплопостачання з метою опалення житлових і нежитлових приміщень передбачає безперервну подачу тепла протягом всього осінньо-зимового періоду), або передбачають можливість користування відповідною послугою на розсуд одержувача послуг в будь-який час (на таких умовах надаються послуги по постачанню електроенергії, води, послуги електрозв’язку, надаються об’єкти в оренду, лізинг, найм, прокат та ін.). В інших випадках при юридично безперервному характері зобов’язання боржник одержує право у встановлених зобов’язанням межах визначати час і місце виконання зобов’язання. Так, в силу зобов’язання щодо обслуговування жилого будинку і прибудинкової території боржник у певних межах сам визначає, коли він буде прибирати територію, робити поточний ремонт житлового будинку тощо.

Розподіл названих і подібних їм тривалих зобов’язань на частини здійснюється переважно для визначення періодів, за які провадиться оплата відповідних послуг, і строків оплати. Звичайно такий розподіл провадиться стосовно до податкового періоду, яким є квартал або місяць. У зв’язку з виникненням при цьому питань, що стосуються оподатковування, в Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» [113] використовується поняття довгострокових договорів, до яких відносяться не лише договори про будівництво, про виготовлення і монтаж матеріальних цінностей, які будуть входити до складу основних фондів замовника, за умови, що договір буде тривати більше 9 місяців з дня здійснення перших витрат або одержання авансу, але і договори лізингу, деякі договори оренди в разі попередньої оплати відповідних послуг за строк, що перевищує звітний період (відповідно до ст. 16 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» таким є квартал).

4. Численність дій, які повинен вчинити боржник у силу деяких видів зобов’язань, диктує необхідність розподілу їх на частини в договорі з урахуванням вимог законодавства. Так, у договорах підряду на капітальне будівництво (ст. 317 — 324 ГК) передбачаються умови про строки введення в дію окремих пускових комплексів. Це покладає на підрядника обов’язок до встановленого строку закінчити роботи на відповідному пусковому комплексі і надати його для здачі-приймання. Таких пускових комплексів договором підряду може бути передбачено декілька, що й дає підстави стверджувати, що в даному випадку кредитор (замовник) зобов’язаний прийняти виконання частинами, передбаченими договором. Водночас договорами будівельного підряду (підряду на капітальне будівництво) звичайно передбачається належне оформлення етапів робіт з метою їх оплати, що означає розподіл зобов’язання щодо оплати робіт на більш дрібні частини.

5. Договорами будівельного підряду (підряду на капітальне будівництво) передбачаються графіки передання підрядникові устаткування, матеріалів і виробів, забезпечення якими покладене на замовника із зазначенням помісячних строків передання. У такий спосіб визначаються ті частини зобов’язання, що повинні бути виконані замовником протягом відповідних місяців. Це покладає на підрядника обов’язок прийняти виконання зобов’язання у відповідних частинах.

6. Транспортні засоби для перевезення вантажів залізницею подаються, а вантажі, що підлягають перевезенню, надаються до перевезення, відповідно до планів перевезень (ст. 17, 18 Статуту залізниць України [288]). При цьому перевізник, за загальним правилом, не вправі відмовитися від прийняття вантажу до перевезення з мотивів подання до перевезення меншої кількості вантажу. Вантажовідправник також не вправі відмовитися від навантаження вантажів у вагони та контейнери з тих мотивів, що вони подані в кількості, меншій встановленої планом перевезень, тобто зобов’язаний прийняти виконання в частині, запропонованій залізницею. Неможливість прямого застосування при цьому правила ст. 529 ЦК обумовлена тим, що вона не виключає встановлення підзаконними актами винятків із загального правила про недопустимість виконання зобов’язання частинами, якщо можливість виконання зобов’язання частинами випливає із суті зобов’язання.

7. Законодавство про безготівкові розрахунки виходить з того, що зобов’язання не повинне виконуватися частинами. Тому, як правило, доручення платників на списання грошових коштів з їх рахунків приймаються до виконання виключно в межах наявних коштів на цих рахунках. Лише договором між банком і клієнтом може бути передбачена можливість прийняття банком доручень при недостатності коштів на рахунку (ч. 22.9 ст. 22 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [171]; п. 9 розділу І Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті [358]). Крім того, частковому виконанню у випадку недостатності коштів на поточному рахунку платника підлягають розрахункові документи стягувачів (ст. 22 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»; ст. 19 Закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [164]). Звичайно, боржник може оформляти розрахункові документи на частину суми грошового зобов’язання (у межах сум на поточному рахунку). Але ці дії будуть протиправними, якщо лише договором між платником і одержувачем платежу не передбачена можливість виконання грошового зобов’язання частинами.

Стаття 530. Строк (термін) виконання зобов’язання

1. Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

2. Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

1. Строк не є істотною умовою всіх цивільно-правових договорів. Водночас для багатьох видів договорів строк їх виконання визнається істотною умовою. Зокрема, ст. 712 ЦК визнає строк істотною умовою договорів поставки, ст. 318 ГК — договорів підряду на капітальне будівництво. Строк визнається істотною умовою господарських договорів (ч. 3 ст. 180 ГК [42]). Існує практика нормативного визначення строку виконання зобов’язання (ст. 919 ЦК; ст. 313 ГК).

2. Можливі різні способи встановлення строку виконання зобов’язань. Найпоширенішими є такі: 1) встановлення дати, до настання якої зобов’язання має бути виконане (наприклад, роботи за цим договором повинні бути виконані і передані з оформленням акту здачі-приймання не пізніше 30 квітня 2004 р.); 2) встановлення дати, після настання якої зобов’язання повинне бути виконане; 3) встановлення дати, після настання якої зобов’язання повинне бути виконане, і дати, до настання якої зобов’язання повинне бути виконане; 4) встановлення строку з дня укладення договору (з дня настання відповідної події, з дня вчинення певної дії), протягом якого зобов’язання повинне бути виконане (наприклад, «наймодавець зобов’язується передати наймачеві об’єкт найму не пізніше семи днів після підписання даного договору»; «покупець зобов’язується оплатити поставлені товари протягом семи днів після їх доставки постачальником на склад покупця»; «підрядник зобов’язується виконати сільськогосподарські роботи протягом 10 днів після досягнення середньодобової температури повітря 10 °С»); 5) встановлення періодів, протягом яких зобов’язання повинне виконуватися частинами (поширеним є встановлення квартальних, місячних, декадних та інших періодів поставки з визначенням кількості та особливостей асортименту товарів, що поставляються у відповідні періоди); 6) зустрічаються зобов’язання, що мають тривалий характер (наприклад, договори оренди, кредитні договори). У таких випадках строк, протягом якого надається послуга, ототожнюється зі строком, на який укладено договір (строком дії договору). Так, у ст. 763 ЦК мова йде про строк договору найму.

3. Відповідно до абзацу другого ч. 1 ст. 530 ЦК строк виконання зобов’язання може бути встановлений зазначенням на подію, яка неминуче має настати (якщо обов’язок виконання виникає з настанням обставини, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, має місце вчинення правочину під відкладальною умовою — ч. 1 ст. 212 ЦК).

4. Слід визнати допустимою практику встановлення графіків виконання зобов’язань. Господарська практика вже давно і досить широко використовує години та хвилини як одиниці часу для обчислення строків виконання зобов’язань. Так, доставка хліба, молочних та інших продуктів, що швидко псуються, у роздрібну торговельну мережу вже десятки років провадиться відповідно до графіків, у яких визначаються строки доставки не лише в годинах, але й у хвилинах. Щодо перевезень пасажирів нормативними актами з такою ж точністю встановлюються графіки руху потягів, автобусів, літаків, суден.

5. У Цивільному кодексі не встановлені загальні правила визначення моменту виконання зобов’язань. Очевидно, мається на увазі, що це питання повинне вирішуватися правовими нормами окремих інститутів зобов’язального права. Стаття 664 ЦК визначає момент виконання продавцем обов’язку передати товар. Якщо договором встановлено обов’язок продавця доставити товар, моментом виконання зобов’язання передати товар є момент вручення товару покупцеві. Якщо товар має бути переданий покупцеві у місцезнаходженні товару, зобов’язання вважається виконаним в момент надання товару в розпорядження покупця. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо він готовий до надання покупцеві у належному місці, і покупець поінформований про це. В інших випадках зобов’язання продавця передати товар вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв’язку для доставки покупцеві (ч. 2 ст. 664 ЦК).

6. Щодо грошових зобов’язань законодавство не встановлює спеціального правила, що відповідає на запитання про те, в який же момент грошове зобов’язання вважається виконаним. Обумовлено це насамперед превалюванням у нормативно-правових актах, які регулюють відносини з приводу розрахунків, фінансово-економічного та організаційного змісту над юридичним. Так, відповідно до ч. 30.1 ст. 30 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [171] переказ грошей вважається закінченим з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або видачі грошової суми отримувачеві в готівковій формі. Однак це положення не дає нічого для вирішення питання про цивільні права, обов’язки та відповідальність осіб, які беруть участь у переказі грошей, про момент їх виникнення та припинення.