Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

6. Спеціальне правило ч. 2 ст. 310 ГК [42] покладає на одержувача вантажу, який прибув на його адресу будь-яким транспортом, обов’язок одержати цей вантаж. Єдиний виняток із цього загального правила, коли одержувач вантажу звільняється від цього обов’язку, діє, коли в результаті пошкодження або псування вантажу виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням. Це положення поширюється на всі види транспорту. Такого не було навіть при соціалізмі. Тоді визнавалось безумовне право одержувача вантажу відмовитись від його прийняття, якщо вантаж доставлено автомобільним транспортом при внутріміському перевезенні (до внутріміських перевезень не належали перевезення на відстань більш ніж 50 км від міської смуги). Таким чином, на відміну від сказаного вище в п. 2 коментаря до ст. 511 ЦК, у сфері дії Господарського кодексу чинним є правило, відповідно до якого зобов’язання між відправником вантажу і перевізником породжує обов’язок особи, що є одержувачем вантажу, отримати відповідний вантаж. Це — спеціальне правило, що має перевагу при правозастосуванні перед загальним правилом ст. 511 ЦК.

7. Частина 3 ст. 678 ЦК, ст. 8 Закону «Про захист прав споживачів» [215] надають покупцеві (споживачеві) право пред’явити вимогу, що випливає із продажу (передання) товарів неналежної якості, не тільки до продавця, а і (за вибором покупця, споживача) — безпосередньо до виготовлювача. У таких випадках на підставі договору між продавцем та покупцем (споживачем) виникає зобов’язання між виготовлювачем продукції (товарів) та покупцем (споживачем), яке в певній частині називають гарантійним. Іншими словами, зобов’язання між продавцем (постачальником) та покупцем (споживачем) породжує зобов’язання безпосередньо між виробником товару та його покупцем (споживачем).

8. Стаття 816 ЦК формулює правило, відповідно до якого в договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом з наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем не тільки прав, а і обов’язків. Можна було б і в цьому випадку стверджувати, що зобов’язання між двома особами (наймодавцем та наймачем) породжує обов’язки для третіх осіб. Але ч. 2 ст. 816 ЦК покладає на наймача відповідальність перед наймодавцем за порушення умов договору особами, вказаними в договорі як такі, що будуть проживати разом з наймачем. Відповідальність тут розуміється так, як і в інших статтях Цивільного кодексу, де йдеться про відповідальність однієї особи за дії інших. Так, ст. 619 ЦК передбачає субсидіарну відповідальність. Зміст цієї статті дає підставу для висновку про те, що субсидіарна відповідальність означає можливість примушення субсидіарного боржника до виконання не тільки обов’язків основного боржника, що охоплюються категорією відповідальності, а і основних обов’язків, які складають зміст зобов’язання. Такий же висновок випливає із ч. 1 ст. 124, ч. 1 ст. 133, ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 152 ЦК і інших положень цивільного законодавства. Отже, особи, що вказані в договорі найму житла, хоч і названі в ч. 1 ст. 816 ЦК такими, що набувають обов’язків із факту укладення такого договору, не можуть бути примушені до виконання цих обов’язків. Примушеним до цього може бути тільки наймач. Тому зазначені особи є типовими третіми особами в зобов’язанні найму житла, яке (зобов’язання) породжує лише права цих осіб.

Стаття 512. Підстави заміни кредитора у зобов’язанні

1. Кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов’язку боржника третьою особою.

2. Кредитор у зобов’язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

3. Кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

1. Стаття 512 ЦК, на відміну від раніше чинного Цивільного кодексу, передбачає можливість заміни кредитора в зобов’язанні не тільки на підставі правочину, що передбачає відступлення права вимоги, а й внаслідок інших юридичних фактів.

2. Кредитор у зобов’язанні може бути замінений у зв’язку з правонаступництвом. Зазвичай при цьому передаються не тільки права, а і обов’язки. У науці цивільного права виокремлюється правонаступництво універсальне і сингулярне. Універсальне правонаступництво має місце у випадках смерті фізичної особи, припинення юридичної особи з правонаступництвом (ч. 1 ст. 104 ЦК) або створення юридичної особи шляхом виділу (ст. 109 ЦК). Правотворча практика знає і таке явище, як ліквідація юридичної особи з правонаступництвом.

3. У разі смерті фізичної особи — кредитора, якщо зобов’язання не є нерозривно пов’язаним з його особою, право кредитора відповідно до ст. 1218 ЦК входить до складу спадщини і спадкується в загальному порядку. Спадкоємець (спадкоємці) може реалізувати це право шляхом подання у встановлений шестимісячний строк заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Зі спливом шести місяців після відкриття спадщини спадкоємець (спадкоємці) одержує свідоцтво про право на спадщину. У разі спадкування права в зобов’язанні це право повинне бути вказане в зазначеному свідоцтві. На підставі свідоцтва пред’являється вимога до боржника про виконання зобов’язання (якщо строк виконання зобов’язання уже настав). Якщо цей строк не настав, пред’явлення вимоги до боржника є неможливим, але боржникові слід належно повідомити про правонаступництво, що відбулося (ч. 2 ст. 516 ЦК). До отримання свідоцтва про право на спадщину пред’явлення до боржника вимоги про виконання та прийняття виконання можливе в порядку охорони спадкового майна та управління спадщиною (ст. 1283 — 1284 ЦК).

Неприйняття спадкоємцями заходів до сповіщення боржника про заміну кредитора в порядку спадкування або до прийняття виконання в порядку охорони або управління спадщиною тягне наслідки, встановлені ч. 2 ст. 516 ЦК (новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків).

4. До складу спадщини, зокрема, належать право на вклад в банку або іншій фінансовій установі (ст. 1228 ЦК), право на одержання страхових виплат (ст. 1229 ЦК), право на відшкодування збитків, завданих спадкоємцеві у договірних зобов’язаннях (ч. 1 ст. 1230 ЦК). У всіх цих випадках здійснюється заміна кредитора у відповідних зобов’язаннях в формі універсального правонаступництва.

5. Заміна кредитора в зобов’язанні в зв’язку зі злиттям, приєднанням, поділом, перетворенням юридичних осіб, а також у зв’язку із створенням юридичної особи в порядку виділу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 104 — 109 ЦК.

6. Відповідно до ч. 1 ст. 104, ст. 110 — 112 ЦК при ліквідації юридичної особи не може наступати правонаступництво. Але це можливе в силу спеціального закону або іншого нормативно-правового акта. Такий висновок випливає із ст. 609 ЦК, яка допускає припинення зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи, якщо законом або іншим нормативно-правовим актом виконання зобов’язання не покладено на іншу особу. Встановлення правонаступництва індивідуальним актом органу виконавчої влади про ліквідацію юридичної особи є неможливим. Предметом розгляду в суді була така справа. Було ліквідовано юридичну особу — представництво Фонду державного майна України в одному із міст Автономної Республіки Крим, а його правонаступником відповідно до наказу про ліквідацію став фонд комунального майна міської ради. Фонд комунального майна пред’явив до одного із покупців комунального майна вимогу про розірвання договору купівлі-продажу комунального майна, що був раніше укладений у процесі приватизації представництвом Фонду державного майна як продавцем, у зв’язку з невиконанням покупцем зобов’язання, яке випливало із такого договору. Але у задоволенні позову фонду було відмовлено, оскільки правонаступництва не було. Не було в період існування представництва Фонду державного майна і договору з фондом комунального майна про відступлення права. Такі заходи — укладення договору про відступлення права — були необхідними для заміни кредитора в зобов’язаннях, що виникли із договорів купівлі-продажу об’єктів приватизації. Недбальство посадових осіб при ліквідації представництва Фонду державного майна України призвело до звільнення покупців об’єктів приватизації від інвестиційних та інших обов’язків перед колишнім власником та органами приватизації.

7. У практиці мали місце факти ліквідації державних органів та створення «на їх базі» інших державних органів. При цьому мала місце ліквідація і таких органів, які раніше видали акти, що порушують цивільні права суб’єктів, внаслідок чого виникли зобов’язання, в силу яких ці суб’єкти отримали право вимагати визнання актів недійсними та відшкодування майнової шкоди. При вирішенні спорів за позовом до знову створених державних органів треба виходити з того, що виконавча влада є єдиною. Тому не може бути такої ситуації, що за дії державного органу, що ліквідований, не відповідає ніхто. Це дає підставу для застосування в таких випадках за аналогією правил про правонаступництво при припиненні юридичної особи в порядку злиття, приєднання, поділу чи перетворення. Викладене стосується і органів місцевого самоврядування.

8. Заміна кредитора в зобов’язанні в порядку сингулярного правонаступництва має місце на підставі заповідального відказу (ст. 1237, 1238 ЦК), а також в інших випадках, коли це передбачено законом. При цьому заміна кредитора в зобов’язанні може супроводжуватись і заміною боржника в зобов’язанні, що разом з першим зобов’язанням утворює єдині зобов’язальні правовідносини. Так, до нового власника речі, що раніше була передана в найм, переходять права наймодавця (ст. 770 ЦК). При цьому до нового власника переходять і обов’язки наймодавця. У ст. 814 ЦК це правило конкретизується стосовно зобов’язання найму житла.