Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

6. Абзац восьмий ст. 2 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207] визнає майнові права різновидом рухомого майна. Відступлення права вимоги п. 7 частини першої ст. 34 названого Закону відносить до категорії обтяжень рухомого майна. Стаття 11 того ж Закону передбачає реєстрацію обтяжень в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Реєстрація обтяження не впливає на дійсність правочину щодо відступлення права вимоги. Проте відсутність реєстрації цього правочину означає, що він не може поширюватись на третіх осіб, до яких належить і боржник. Тому боржник зобов’язаний виконати вимогу нового кредитора про виконання зобов’язання на його адресу лише за умови, що надані достовірні докази реєстрації відступлення вимоги.

Досягти більшої стабільності правочину щодо відступлення права вимоги без реєстрації відповідного правочину як обтяження можна шляхом укладення трьохстороннього правочину щодо відступлення вимоги за участі первісного кредитора, нового кредитора і боржника. У цьому разі правочин є дійсним відповідно до частини першої ст. 12 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Він є чинним і стосовно боржника, оскільки він брав участь у вчиненні трьохстороннього правочину, і боржник не належить до третіх осіб, умовою поширення правочину на яких є реєстрація обтяження. Але ж цей правочин не є чинним стосовно третіх осіб. Правочин щодо наступного відступлення раніше відступленого права є нікчемним лише за умови реєстрації попереднього відступлення (частина четверта ст. 36 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207]). Цивільні права відповідно до ст. 2 цього Закону є рухомим майном. Тому у разі набуття такого майна добросовісним набувачем (таким ст. 12 названого Закону визнає будь-якого набувача за відсутності реєстрації обтяження) він набуває його без обтяження. Виходить, що права нового кредитора захищає тільки реєстрація. Правда, відступлення кредитором раніше відступленого права дає попередньому набувачеві цього права можливість стягнення з кредитора збитків (частина третя ст. 10 названого вище Закону).

Викладені правила поширюються і на факторинг, оскільки Закон «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» підлягає переважному застосуванню перед нормами (в тому числі і спеціальними), що сформульовані в Цивільному кодексі (п. 2 розділу IX «Прикінцеві та перехідні положення згаданого Закону).

7. Відступлення права може бути здійснено шляхом передання векселя з дотриманням вимог ст. 11 — 20 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [5]. Передання векселя не регулюється ст. 512 — 516 ЦК, а підпорядковується нормам названого Уніфікованого закону, що має чинність в Україні в силу Закону від 6 липня 1999 р. [135]. Однак можлива видача іменного векселя. Це оформляється словами «не наказу» чи іншим рівнозначним виразом, який векселедавець поміщає на векселі. За наявності такої вказівки вексель може бути переданий лише з дотриманням форми і з наслідками звичайної цесії (ст. 11 названого Уніфікованого закону), тобто згідно зі ст. 512 — 516 ЦК та Законом «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Передання прав, що грунтуються на інших цінних паперах, здійснюється відповідно до правил обігу іменних, ордерних цінних паперів і цінних паперів на пред’явника.

Стаття 514. Обсяг прав, що переходять до нового кредитора у зобов’язанні

1. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

1. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватись законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Це правило стосується заміни кредитора в зобов’язанні на будь-якій підставі, що зазначена в ч. 1 ст. 511 ЦК. Так, ч. 2 і 3 ст. 1230 ЦК обмежує можливість переходу в порядку спадкування прав на стягнення моральної шкоди, неустойки. Якщо ні законом, ні договором, на підставі якого виникло зобов’язання, не встановлено обмеження на перехід прав у такому зобов’язанні до нового кредитора, первісний і новий кредитори вправі на свій розсуд вирішити питання, які саме права первісного кредитора передаються новому кредиторові. Якщо ж договором між первісним та новим кредитором це не встановлено, до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора на момент, що визначається ст. 514 ЦК.

2. Що стосується ст. 514 ЦК, то вона встановлює лише момент, на який визначається обсяг прав, що переходять до нового кредитора, та умови здійснення цих прав. Таким моментом є момент переходу цих прав. Момент переходу прямо законом не встановлюється. Якщо правочин визначається як дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст. 202 ЦК), то такі права та обов’язки слід вважати такими, що виникли в момент, з якого правочин визнається вчиненим. Стосовно договорів прямо встановлено момент їх укладення (ст. 640 ЦК). Отже, моментом переходу прав до нового кредитора є момент, у який згода з усіх істотних умов договору про заміну кредитора виражена в формі, яка для таких договорів є обов’язковою (ст. 513 ЦК). Якщо договір про заміну кредитора в зобов’язанні підлягає державній реєстрації, моментом переходу прав до нового кредитора є момент державної реєстрації такого договору. Однак слід враховувати, що можливе укладення консенсуального договору про відступлення права вимоги. У такому випадку перехід права здійснюється в момент настання строку виконання обов’язку, що кореспондує цьому праву, або в момент підписання акта про передання права, або в інший момент, визначений сторонами. На цей момент буде визначатись і обсяг прав, що передаються.

3. При заміні кредитора в зобов’язанні на підставі виконання обов’язку боржника (п. З і 4 ч. 1 ст. 512 ЦК) права до нового кредитора переходять у момент, коли такий юридичний факт настав (коли обов’язок боржника виконано, а виконання прийняте кредитором).

4. При правонаступництві в зв’язку зі злиттям, приєднанням, поділом, виділом чи перетворенням юридичної особи моментом переходу прав до нового кредитора є момент внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців запису про припинення юридичної особи (при приєднанні) або запису про реєстрацію юридичної особи, що є новим кредитором (при злитті, поділі, виділі та перетворенні юридичної особи).

5. При спадкуванні права переходять до нового кредитора в момент отримання свідоцтва про право на спадщину, а якщо право, отримане в порядку спадкування, підлягає державній реєстрації, права переходять до нового кредитора в момент реєстрації.

6. Законодавець виявився байдужим до проблем правового становища нового кредитора в частині, що виходить за межі його статусу як управненого суб’єкта. Тому в статті, що коментується, та інших статтях Цивільного кодексу немає відповіді на запитання про те, чи відповідає новий кредитор за прийняття належного виконання, чи поширюється на нього неустойка, встановлена договором між первісним кредитором та боржником за відмову прийняти належне виконання. Відповідь на це запитання випливає із співставлення ч. 1 ст. 516 та ст. 520 ЦК. Із цього співставлення випливає, що без згоди іншої сторони зобов’язання можна передати тільки права, оскільки боржникові, в принципі, немає різниці, на адресу якого суб’єкта виконувати зобов’язання. Передавати обов’язки без згоди іншої сторони зобов’язання було б некоректно, оскільки для суб’єкта важливо, хто ці обов’язки буде виконувати. Отже, відповідальним перед боржником при відступленні права вимоги залишається первісний кредитор. При правонаступництві (п. 2 ч. 1 ст. 512 ЦК) логічно було покласти відповідальність за належне прийняття виконання на нового кредитора. Це ж стосується і випадків, передбачених п. 3 і 4 ч. 1 ст. 512 ЦК.

Стаття 515. Зобов’язання, в яких заміна кредитора не допускається

1. Заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

1. Чинність ст. 515 ЦК поширюється на заміну кредитора з будь-яких підстав, що встановлені ч. 1 ст. 512 ЦК. Якщо зобов’язання нерозривно пов’язане з особою кредитора, заміна кредитора є неможливою не тільки в силу правочину (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК) чи дій, зазначених в п. 3 та 4 ч. 1 ст. 512 ЦК, а і в силу правонаступництва. У разі смерті кредитора — фізичної особи або припинення кредитора — юридичної особи в таких випадках зобов’язання припиняється, припиняються і всі права, що складають зміст цього зобов’язання (ст. 608, 609 ЦК).

2. У зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, заміна кредитора в порядку правонаступництва не допускається навіть стосовно тих платежів, які на момент смерті кредитора виявились простроченими.

3. Відповідно до ч. 1 ст. 448 ЦК автор має право на одержання грошової суми у розмірі п’яти відсотків від суми кожного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненого автором. Це право не може відчужуватись за правочином, але воно переходить до спадкоємців автора та до спадкоємців цих спадкоємців в межах строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір. Тут сформульована спеціальна правова конструкція, відповідно до якої зобов’язання щодо виплати відповідних сум пов’язується з особою кредитора, але допускаються обмежені випадки заміни кредитора в зобов’язанні.

4. Не може бути передане за правочином право кредитора (бенефіціара) пред’явити вимогу до гаранта, якщо інше не передбачено договором (ч. 5 ст. 563 ЦК).

5. Із закону випливає неможливість відступлення права на одержання послуг у сфері освіти з видачею диплома чи іншого документа встановленого законодавством зразка, оскільки відповідне зобов’язання має особистий характер.

Право найму житлового приміщення (квартири) в будинках, що є в державній або комунальній власності, також пов’язується з особою наймача. Договір найму укладається тільки з особами, що знаходились на квартирному обліку (ст. 31—42 Житлового кодексу [29]). За тимчасово відсутнім наймачем житлового приміщення право найму зберігається протягом певного строку (ст. 71 ЖК). Тому право найму житлового приміщення в будинках державного або комунального житлового фонду переходить тільки за умов, установлених законодавством (ст. 824 ЦК; ст. 104 — 106 ЖК).