Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

2. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.

3. У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов’язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов’язаний негайно повернути його заставодавцеві.

1. Формулювання «припинення застави» (ст. 28 Закону «Про заставу» [64]), «припинення права застави» (ст. 593 ЦК; ст. 28 Закону «Про заставу») означають припинення речових правовідносин з приводу застави, тобто правовідносин, що охоплюються легальним визначенням поняття застави. Зобов’язальна частина правовідносин щодо застави виконанням забезпечуваного заставою зобов’язання не припиняється. Саме з урахуванням цього ч. 3 ст. 589 ЦК і ст. 45 Закону «Про заставу» покладає на заставодержателя, в якого знаходиться предмет застави, обов’язок негайно повернути предмет застави заставодавцю після виконання останнім або третьою особою забезпеченого заставою зобов’язання. Отже, зустрічні зобов’язання сторін з приводу застави припиняються виконанням забезпеченого заставою зобов’язання далеко не завжди, оскільки договором застави або законодавством можуть встановлюватися обов’язки сторін договору застави, що і за своєю суттю, і в силу законодавства не можуть припинятися з припиненням забезпечуваного заставою зобов’язання (такими, зокрема, є згаданий обов’язок заставодержателя повернути предмет застави, що знаходиться в нього, обов’язок заставодержателя подати заяву про виключення застави з Державного реєстру застав рухомого майна, що встановлений частиною третьою ст. 44 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207], обов’язок заставодавця відповідно до ч. 2 ст. 580 і ч. 2 ст. 587 ЦК надати рівноцінний предмет у разі знищення або втрати предмета застави, хоч в зв’язку з цим застава (право застави) припиняється, тощо).

2. Припинення забезпеченого заставою зобов’язання припиняє і заставу як речові правовідносини. Формулювання п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК і ст. 28 Закону «Про заставу» не залишають сумнівів у тому, що в момент припинення забезпеченого заставою зобов’язання припиняється і застава. Це формулювання зорієнтоване в першу чергу на забезпечення заставою виконання грошових зобов’язань, факт якого засвідчується елементарно просто (повідомленням банку, що обслуговує заставодержателя, про надходження грошей на поточний рахунок). Однак заставою може забезпечуватися виконання й інших зобов’язань, багато з яких передбачають часом дуже складний порядок посвідчення виконання. Так, не виключене забезпечення заставою зобов’язання з поставки, що пов’язане з зустрічним зобов’язанням попередньої оплати товарів. У цьому випадку, якщо сторони не передбачили інше, зобов’язання вважається виконаним у день здачі товарів перевізникові (ч. 2 ст. 664 ЦК). У цей же момент припиняється і застава, що забезпечує виконання зобов’язання постачальником. Однак сторони в наведеному прикладі не позбавлені права на підставі ч. 3 ст. 6 ЦК домовитися про інше, тобто про те, що застава діє до належного оформлення актів про приймання товарів за кількістю і навіть до закінчення гарантійного строку, протягом якого можливе пред’явлення до постачальника вимог з приводу поставки недоброякісних товарів, оскільки до цього моменту допустимо встановити факт неналежного виконання і зажадати виконання належного.

3. Оскільки грошове зобов’язання може виконуватися внесенням грошової суми в депозит, застава, якою забезпечується виконання грошового зобов’язання, припиняється також внесенням відповідної грошової суми в депозит нотаріуса (ст. 29 Закону «Про заставу» [64]). Маються на увазі випадки такого способу виконання, передбачені ст. 537 ЦК. При цьому застава припиняється, якщо внесена в депозит грошова сума повністю покриває суму боргу.

4. Втрата заставленого майна відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 593 ЦК припиняє заставні правовідносини. У контексті зазначеної статті втрату належить розуміти як такі випадки, коли предмет застави зник або втратив споживчі якості у результаті дії людей, тварин або сил природи, тобто виключається економічно доцільне його відновлення. Однак втрата предмета застави сама по собі далеко не завжди припиняє зобов’язання з приводу застави. На заставодавця, з вини якого заставлене майно було втрачене, зіпсоване, пошкоджене чи загинуло, якщо договором застави не встановлено інше, покладається обов’язок замінити його чи відновити (ч. 2 ст. 587 ЦК). Навіть у разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов’язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави (ч. 2 ст. 580 ЦК).

Ясно, що цей обов’язок заставодавець несе в рамках заставних зобов’язальних правовідносин. Таким чином, втрата предмета застави тягне припинення застави тільки тоді, коли заставодержатель не дав згоди на заміну предмета застави. Застава припиняється також, якщо відповідно до договору заставодавець не виконує свій обов’язок замінити заставлене майно. Але заставодержатель у такому випадку не позбавлений права вимагати заміни заставленого майна і пред’явлення в суді позову про примушення заставодавця до виконання цього обов’язку і внесення відповідних змін у договір. Задовольняючи позовні вимоги, суд може внести зміни до договору застави у зв’язку із заміною предмета застави в редакції, наданій заставодержателем, якщо в позовній заяві новий предмет застави описаний відповідно до вимог ст. 584 ЦК і ст. 12 Закону «Про заставу». Суд також може зобов’язати заставодавця або обидві сторони, якщо це необхідно, надати опис того майна, що буде заставлене в порядку заміни предмета застави, що втрачений.

5. Набуття заставодержателем права власності на заставлене майно припиняє заставу. Це правило п. 4 ч. 1 ст. 593 ЦК і ст. 28 Закону «Про заставу» стосовно зобов’язальної частини застави є лише конкретизацією щодо застави ст. 606 ЦК, що формулює загальне правило про припинення зобов’язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

6. Правило п. 3 ч. 1 ст. 593 ЦК і ст. 28 Закону «Про заставу», що передбачає припинення застави у разі реалізації (примусового продажу) заставленого майна, викликає інтерес як таке, що виражає позицію законодавця з питання про момент припинення заставних правовідносин. Законодавець виходить з того, що звернення стягнення на заставлене майно не припиняє застави (тобто речових і зобов’язальних правовідносин з приводу застави). Застава припиняється тільки з моменту реалізації (примусового продажу) заставленого майна. Це правило слід за аналогією застосовувати і до випадків, коли на виконання заставного зобов’язання заставлене майно передається у власність заставодержателя: до моменту такого передання застава зберігається.

Це спеціальне правило про момент припинення застави узгоджується зі зробленим у цьому виданні загальним висновком про те, що присудження до виконання в натурі не припиняє зобов’язання, оскільки воно припиняється тільки виконанням рішення суду про присудження до виконання зобов’язання в натурі.

7. Закон допускає (за встановленими винятками) заставу майнових прав. Багато з них зі спливом часу припиняються. Припинення заставленого права, природно, припиняє речові та зобов’язальні правовідносини з приводу застави, предметом якої є ці права. Слід, однак, враховувати, що закінчення строку позовної давності, встановленого для захисту заставленого права, не припиняє ні заставленого права, ні застави, предметом якої є ці права (але воно зазвичай виключає захист суб’єктивного права).

8. Особливою підставою припинення застави є скасування її ухвалою господарського суду. Воно можливе в тих випадках, коли предмет застави входить до складу цілісного (єдиного) майнового комплексу підприємства-боржника, що підлягає продажу відповідно до плану санації (п. 1 ст. 19 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134]).

9. Сплив позовної давності за забезпеченою заставою вимогою не припиняє цю вимогу. Не припиняє цей сплив і застави. Але позов про звернення стягнення на заставлене майно не може бути задоволений, якщо позовна давність за вимогою, забезпеченою заставою, минула. Нотаріус також не вправі видати виконавчий напис, якщо минула позовна давність. За наявності поважних причин пропуску позовної давності кредитор (заставодержатель) повинен пред’явити позов про примушення до виконання забезпеченого заставою зобов’язання в натурі і про звернення стягнення на заставлене майно. Одночасно слід надати докази наявності поважних причин пропуску позовної давності. Якщо позовна давність пропущена з поважних причин, суд має задовольнити вимогу про примушення до виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, і вимогу про звернення стягнення на заставлене майно.

10. Оскільки заставні правовідносини, що виникають між заставодавцем і заставодержателем на підставі договору застави, є зобов’язанням, вони (так само, як і речові правовідносини з приводу застави) припиняються відповідно до ст. 559 ЦК належним виконанням.

Наприклад, якщо договором застави за відсутності законодавчої заборони на це передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється шляхом односторонньої заяви про це кредитора (заставодержателя), а реалізація предмета застави здійснюється шляхом передання заставодавцем предмета застави у власність заставодержателя, немає необхідності в публічно-правових формах реалізації заставодержателем права звернути стягнення на заставлене майно. Заставодавець може добровільно належним чином виконати заставне зобов’язання — передати предмет застави заставодержателю.

Аналогічним чином підписання заставодавцем і заставодержателем договору про відступлення заставодержателю заставленого права (частина перша ст. 23 Закону «Про заставу») означає належне виконання заставодавцем заставного зобов’язання. В обох наведених випадках заставне зобов’язання припиняється виконанням, здійсненим належним чином, відповідно до ст. 599 ЦК.