Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

11. Не виключається припинення заставного зобов’язання угодою сторін, зокрема угодою про розірвання договору застави. Спори про розірвання договорів застави підлягають розгляду в судах на загальних підставах. Заставодавець одержує право вимагати розірвання договору застави, наприклад у випадку, якщо заставодержатель, якому предмет застави переданий у володіння, неналежне здійснює його зберігання. Можливе припинення заставного зобов’язання шляхом укладення нового договору застави, зокрема при заміні предмета застави за згодою заставодержателя. Така заміна може бути оформлена не тільки шляхом внесення відповідних змін до раніше укладеного договору застави, але і шляхом укладення нового договору, тобто новації.

12. Водночас відповідно до ст. 27 Закону «Про заставу» [64] заставні правовідносини зберігають свою силу в разі переходу права власності на заставлене майно до іншої особи. Воно зберігає силу також при переході до іншої особи майнових прав, які є предметом застави. Однак у силу імперативного правила частини другої ст. 17 Закону «Про заставу» заставодавець вправі відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя (це правило слід поширити і на заставлені майнові права). Перехід права власності на заставлене майно, перехід заставленого права не вимагає переоформлення (переукладення) договору застави. Але сторони не позбавлені права укласти з цього приводу новий договір.

13. Спеціально вказується в частині другій ст. 27 Закону «Про заставу» на те, що застава зберігає юридичну чинність у разі відступлення заставодержателем забезпеченої заставою вимоги. Це формулювання містить у собі і правило про перехід до нового кредитора прав заставодержателя. Однак, щоб уникнути спору, доцільно було б при переході забезпеченої заставою вимоги в договорі про відступлення вимоги вказувати і на те, що до нового кредитора переходять права заставодержателя. Боржник (заставодавець), а у відповідних випадках — і боржник, і заставодавець (при майновій поруці) повинні бути лише повідомлені про відступлення вимоги. Новому кредитору в такому випадку слід передати один примірник договору застави та примірник договору, зобов’язання боржника за яким забезпечені заставою.

14. До третьої особи, що задовольнила в повному обсязі вимоги заставодержателя, переходить право застави (частина п’ята ст. 20 Закону «Про заставу»). Вказівка на те, що «до третьої особи... переходить... застава у встановленому законодавством порядку», передбачає, що такий порядок буде встановлений. Але законодавством ніякого спеціального порядку не встановлено. Це не повинно бути перешкодою для застосування правила, що коментується, оскільки можна вважати, що порядок переходу права застави при цьому встановлений п. 4 ч. 1 ст. 512, ст. 514, 516 — 519 ЦК. Перехід застави відбувається на підставі одного юридичного факту — задоволення в повному обсязі вимоги заставодержателя.

15. При заміні боржника у зобов’язанні, яке забезпечене заставою, заставні правовідносини зберігають юридичну чинність (ч. 2 ст. 523 ЦК). При цьому заставодавець набуває статусу майнового поручителя. Але застава, встановлена іншою особою (майновим поручителем), при заміні боржника припиняється, якщо тільки майновий поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником. Це правило ч. 1 ст. 523 ЦК поширюється на всі випадки заміни боржника, а не стосується тільки переведення боргу на підставі правочину.

§ 7. ПРИТРИМАННЯ

Стаття 594. Право притримання

1. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання.

2. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа.

4. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом.

1. Право притримання — це нова правова конструкція для вітчизняного цивільного права. З цим пов’язана недостатня визначеність терміну, яким ця правова конструкція позначається. У ст. 594 ЦК (в заголовку і ч. 2) вживається термін «притримання». Цей же термін вживається у частині третій ст. 14 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207]. У заголовку ст. 856 ЦК вживається термін «притримування». Для цілей правозастосування ці терміни слід вважати тотожними. Отже, на відносини, що регулюються ст. 856 ЦК, поширюється чинність ст. 564 — 597 ЦК.

2. Правова конструкція притримання може застосовуватись у всіх випадках, коли наявними є умови, що називаються у ч. 1 ст. 594 ЦК. Вони такі: 1) кредитор правомірно володіє річчю, що підлягає переданню боржникові або особі, яку визначає боржник; 2) невиконання боржником у встановлений строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або щодо відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат чи інших збитків. У відповідних випадках строк виконання зобов’язання боржника оплатити річ визначається згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК, яка може застосовуватись і стосовно зобов’язання про відшкодування збитків.

Спеціальне зазначення в ст. 856 ЦК на право підрядника притримати річ не виключає застосування притримання в інших випадках, що підпадають під дію ст. 594 — 597 ЦК.

3. Спеціальним законом або договором можуть встановлюватись інші вимоги (крім вимог щодо оплати речі, відшкодування збитків, пов’язаних з нею), що забезпечуються притриманням.

4. Притримання можливе стосовно як рухомого, так і нерухомого майна. Набуття третьою особою права на майно, що притримується, не припиняє права кредитора на притримання.

5. На виняток із загального правила ст. 323 ЦК, що покладає ризик випадкового знищення або пошкодження речі на власника, ч. 4 ст. 594 ЦК покладає цей ризик на кредитора, який притримує річ, незалежно від того, хто є власником речі, яку притримує кредитор.

6. Кредитор не зобов’язаний реєструвати притримання рухомого майна в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Але для отримання пріоритету він може зареєструвати притримання як вид обтяження. У цьому разі кредитор отримує пріоритет з моменту реєстрації притримання в названому Державному реєстрі.

Незареєстроване притримання має вищий пріоритет перед іншими незареєстрованими обтяженнями (частина третя ст. 14 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та

реєстрацію обтяжень»). Це один із двох випадків, коли названий Закон надає незареєстрованому обтяженню чинності не тільки у відносинах між кредитором і боржником, а і у їх відносинах з третіми особами.