Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

Стаття 1187. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

1. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

2. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

3. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов’язана відшкодувати її на загальних підставах.

4. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

5. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

1. Порівняно з раніше чинним Цивільним кодексом ч. 1 ст. 1187 ЦК значно розширює зміст поняття джерела підвищеної небезпеки. Таким джерелом тепер визнається діяльність, пов’язана з: 1) використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів (будь-яких), механізмів, обладнання; 2) використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин (під іншими тут мають розумітися речовини, що можуть бути поставлені поряд з тими речовинами, які названі прямо); 3) утриманням хижих звірів, службових собак та собак бійцівських порід; 4) нарешті у ч. 1 ст. 1187 ЦК зазначається «тощо». Це означає, що джерелом підвищеної небезпеки слід визнати й іншу діяльність, що може бути поставлена поряд з названими видами діяльності. Так, створення та використання відповідно до закону водоймища, яке за певних умов може нанести шкоди не тільки окремим, а й багатьом особам (наприклад, внаслідок руйнування гідротехнічних споруд), не може бути поставлене поряд з переліченими у ч. 1 ст. 1184 ЦК видами діяльності, а тому не може визнаватися джерелом підвищеної небезпеки. Не може бути визнане таким джерелом і утримання великої рогатої худоби. Утримання ліній електропередач, навпаки, може бути поставлене поряд з видами діяльності, що називаються у ч. 1 ст. 1187 ЦК, а тому має бути віднесене до джерел підвищеної небезпеки.

2. Особою, відповідальною за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є особа, яка володіє таким джерелом на відповідній правовій підставі. Тут у ч. 2 ст. 1187 ЦК під джерелом підвищеної небезпеки вже розуміється не діяльність, як у ч. 1 цієї статті, а об’єкт. Правовою підставою володіння, яке є критерієм визначення особи, відповідальної за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути будь-яка правова підстава, що передбачена чи допускається актами цивільного законодавства. Це будь-яке речове право — право власності, право господарського відання, право оперативного управління, право володіння як таке, що виникло з підстав, що передбачені законом (договір найму, підряду, перевезення, комісії, управління майном тощо), так і таке, що виникло з інших підстав, але захищається законом відповідно до ст. 397 — 400 ЦК. Наявність довіреності, із якої випливає право управління транспортним засобом, також є достатньою для висновку про те, що володільцем цього джерела підвищеної небезпеки є особа, на ім’я якої видана довіреність, незалежно від того, який договір став підставою видачі довіреності (договір найму, позички тощо). Проте видача довіреності особі, яка прийнята на роботу за трудовим договором з умовою про виконання обов’язків водія транспортного засобу, не означає, що володільцем транспортного засобу став найманий працівник, а не роботодавець-власник чи наймач цього засобу перестав бути його володільцем.

3. Виконання особою — володільцем транспортного засобу робіт на замовлення іншої особи, в тому числі і на безоплатній основі, не впливає на дію загального правила, відповідно до якого за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, відповідає володілець цього джерела, якщо тільки у зв’язку з виконанням робіт транспортний засіб не передавався замовником, наприклад, за договором найму транспортного засобу з екіпажем чи без нього.

4. Зазначення у ч. 3 ст. 1187 ЦК на те, що особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом і завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання чи утримання, зобов’язана відшкодувати цю шкоду на загальних підставах, означає, що така особа несе відповідальність за завдану шкоду, як і особа, яка володіє джерелом підвищеної небезпеки на правовій підставі. Тлумачення ч. 3 ст. 1187 ЦК у такий спосіб, що особа, яка незаконно заволоділа джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду на загальних підставах, установлених ст. 1166 ЦК без урахування спеціального положення ч. 5 ст. 1187 ЦК, було б неправильним, оскільки порушує логічну низку загальних і спеціальних правил: ст. 1166, 1167 ЦК (формулюють загальні правила про підстави виникнення зобов’язань відшкодування шкоди) — ч. 5 ст. 1187 ЦК (формулює спеціальне стосовно ст. 1166, 1167 ЦК правило, яке є загальним стосовно ч. 3 ст. 1187 ЦК) — ч. 3 ст. 1187 ЦК (формулює спеціальне стосовно ч. 5 ст. 1187 ЦК правило).

5. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом чи іншим джерелом підвищеної небезпеки, може нести обов’язок відшкодувати шкоду, завдану використанням, зберіганням чи утриманням такого об’єкта, спільно з особою, яка володіє таким об’єктом на правовій підставі. Ці особи несуть обов’язок відшкодувати шкоду спільно, якщо неправомірному заволодінню об’єктом підвищеної небезпеки сприяла недбалість власника (законного володільця) такого об’єкта. У таких випадках за особою — законним володільцем джерела підвищеної небезпеки слід визнати право на регресну вимогу до особи, яка незаконно заволоділа таким джерелом.

6. Відповідальність особи, що неправомірно заволоділа транспортним засобом, і власника (законного володільця) такого об’єкта є частковою. Ці частки визначаються за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Це правило ч. 4 ст. 1187 ЦК не перешкоджає домовленості осіб, які відповідно до цієї частини несуть обов’язок відшкодувати шкоду спільно, про визначення часток, в яких вони будуть відшкодувати шкоду. Але така домовленість не може мати обов’язкового значення для потерпілого, який зберігає право звернутись до суду з позовом про відшкодування шкоди до осіб, які зобов’язані відшкодувати її спільно, та про визначення часток, в яких кожна із осіб, що відповідає за завдану шкоду, має її відшкодувати.

7. Обов’язок відшкодувати шкоду відповідно до ч. 3 ст. 1187 ЦК особи несуть незалежно від вини особи, що неправомірно заволоділа транспортним засобом. Проте завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили звільняє осіб, відповідальних за шкоду, від обов’язку її відшкодування. Слід при цьому враховувати, що п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК значно розширює коло явищ, які охоплюються поняттям непереборної сили порівняно з раніше чинним Цивільним кодексом. Непереборною силою визнаються будь-які обставини, що мають ознаки надзвичайності чи невідворотності, а не обидві ознаки одночасно, як це було передбачено ст. 78 ЦК 1963 р. Розширення змісту поняття непереборної сили відповідно звузило сферу відповідальності особи, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

8. Умисел потерпілого також звільняє особу, відповідальну за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, від обов’язку відшкодування шкоди. У ч. 5 ст. 1187 ЦК мається на увазі умисел потерпілого на завдання шкоди. Якщо ж особа умисно, наприклад, порушила правила дорожнього руху і свідомо не допускала завдання їй шкоди джерелом підвищеної небезпеки, підстав для звільнення особи, відповідальної за шкоду, від обов’язку відшкодувати шкоду немає, оскільки за таких обставин немає умислу (прямого чи непрямого) на завдання шкоди.

9. Цивільний кодекс не допускає звільнення особи, відповідальної за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, від обов’язку відшкодувати шкоду у зв’язку зі необережністю (в тому числі й грубою) потерпілого. Допускається лише зменшення розміру відшкодування на підставі ст. 1193 ЦК. Покладення на потерпілого обов’язку відшкодувати шкоду, завдану джерелу підвищеної небезпеки, якщо ця шкода виникла внаслідок умислу потерпілого, законом спеціально не передбачено. Разом з тим умисел потерпілого на завдання шкоди собі чи джерелу підвищеної небезпеки породжує обов’язок потерпілого відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки третім особам чи джерелу підвищеної небезпеки безпосередньо.

Стаття 1188. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки

1. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.