Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

2. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов’язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

1. Стаття 1188 ЦК конкретизує загальні правила про відшкодування шкоди стосовно випадків завдання шкоди в результаті взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки. У відносинах між володільцями джерел підвищеної небезпеки застосовується принцип вини. У відносинах між володільцями кількох джерел підвищеної небезпеки, якими було завдано шкоди, з однієї сторони, та третіми особами, яким володільці джерел підвищеної небезпеки спільно завдали шкоди, діє принцип відповідальності незалежно від вини. Навіть завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили не звільняє осіб, які спільно завдали шкоди, від відповідальності.

Стаття 1189. Відшкодування ядерної шкоди

1. Особливості відшкодування ядерної шкоди встановлюються законом.

1. Ядерна шкода визначається як втрата життя, будь-які ушкодження, завдані здоров’ю людини, або будь-яка втрата майна, або шкода, або будь-яка інша втрата чи шкода, що є результатом небезпечних властивостей ядерного матеріалу на ядерній установці або ядерного матеріалу, який надходить з ядерної установки чи надсилається до неї, крім шкоди, заподіяної самій установці або транспортному засобу, яким здійснюється перевезення ядерного матеріалу (ст. 1 Закону «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» [67]). При цьому до категорії ядерної належить і шкода, спричинена спільно з ядерним інцидентом подіями іншого характеру, якщо вона не може бути обґрунтовано відокремлена від ядерної (ст. 74 цього Закону).

2. Відповідно до ст. 72 зазначеного Закону жодна особа, крім оператора ядерної установки, не несе відповідальності за ядерну шкоду, якщо інше не встановлено законом. Відповідальність оператора за ядерну шкоду визначається як абсолютна, тобто настає незалежно від його вини. Стаття 73 зазначеного Закону встановлює, що оператор звільняється від відповідальності за ядерну шкоду лише у випадках, коли така шкода є безпосереднім наслідком стихійного лиха виняткового характеру, збройного конфлікту, воєнних дій, громадянської війни або повстання.

3. Відповідальність оператора за ядерну шкоду обмежується сумою, еквівалентною 150 мільйонам спеціальних одиниць запозичення (СДР) — розрахунковою одиницею, встановленою Міжнародним валютним фондом для використання при здійсненні операцій з участю цього Фонду (ч. 1 ст. 6 Закону «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення» [142]). Граничний обсяг відповідальності встановлений також стосовно: 1) кожного випадку заподіяння смерті (2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених на день винесення судового рішення чи укладення договору про відшкодування ядерної шкоди); 2) кожного потерпілого, здоров’ю якого заподіяно шкоду (5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але не більше розміру фактично заподіяної шкоди); 3) кожної особи, якій заподіяно ядерну шкоду (5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але не більше розміру фактично заподіяної шкоди). У зв’язку з тим, що податкове законодавство більше не використовує категорію неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, в усіх випадках, коли в законодавстві використовується цей термін, застосовується сума 17 гри., крім випадків використання цього поняття в Кримінальному кодексі [25] та Кодексі про адміністративні правопорушення [19] (ч. 22.5 ст. 25 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» [154]).

Спеціально зазначається про те, що судові витрати не враховуються у складі збитків і підлягають виплаті додатково до суми відшкодування.

4. Ядерна шкода відшкодовується виключно у формі грошової компенсації (ч. 2 ст. 4 Закону «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення»).

5. На оператора покладається обов’язок мати фінансове забезпечення для покриття його відповідальності за ядерну шкоду в межах 150 млн СДР. Якщо виконавчий документ про відшкодування ядерної шкоди було повернуто стягувачеві у зв’язку з відсутністю майна у боржника, кошти для відшкодування ядерної шкоди надає держава відповідно до порядку, встановленого ст. 10 названого Закону. Це один із небагатьох випадків, коли не тільки декларується відповідальність держави, а й установлюється механізм такої відповідальності.

Стаття 1190. Відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами

1. Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

2. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

1. Цивільне законодавство не визначає поняття завдання шкоди спільними діями або бездіяльністю. Очевидно, до спільних належать такі дії або бездіяльність, без яких настання шкідливих наслідків було б неможливо або можливо, але розмір цих наслідків був би меншим. Тобто до спільних належать ті дії або бездіяльність, що перебувають у причинному зв’язку з шкодою за концепцією conditio sine qua non. Отже, до спільних належать дії всіх співучасників завдання шкоди, як вони визначаються в ст. 26 — 27 КК.

2. За загальним правилом ч. 1 ст. 1190 ЦК при заподіянні шкоди спільними діями або бездіяльністю кількох осіб виникає солідарне зобов’язання щодо відшкодування шкоди. Це загальне правило не застосовується до випадків, коли спеціальними правилами встановлюється часткова відповідальність за заподіяну шкоду (ч. 4 ст. 1178; ч. 1 ст. 1181; ч. 1 ст. 1182; п. 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК).

3. Частина 2 ст. 1190 ЦК може бути витлумачена у два способи: 1) як надання суду права перетворити за заявою потерпілого солідарне зобов’язання в часткове; 2) як збереження зобов’язання боржників перед потерпілим свого характеру як солідарного з наступним розподілом цього зобов’язання між боржниками не в рівних частках, як це передбачається загальним правилом ст. 544 ЦК, а в частках, що визначаються судом. Перший варіант є більш близьким до букви ч. 2 ст. 1190 ЦК і більшою мірою відповідає природі приватного права, хоч майновим інтересам потерпілого перетворення солідарного зобов’язання в часткове і не відповідає. Другий варіант був би дещо більш далеким від змісту ч. 2 ст. 1190 ЦК. Крім того, він означав би нічим не виправдане втручання потерпілого у правовідносини між боржниками.

Стаття 1191. Право зворотної вимоги до винної особи

1. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

2. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.

3. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.