Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

3. Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

4. Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов’язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду.

5. Обов’язок осіб, визначених частиною першою цієї статті, відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бути зобов’язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або здоров’ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а особи, які визначені частиною першою цієї статті, є неплатоспроможними або померли.

1. Шкода, завдана малолітньою особою (такою відповідно до ч. 1 ст. 31 ЦК є особа, яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується батьками (усиновлювачами), опікуном, іншою особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи. До таких осіб, зокрема, належить патронажний вихователь (ст. 252 СК [28]).

2. Особа, яка відповідає за шкоду, завдану малолітньою особою, звільняється від такої відповідальності, якщо доведе, що завдана шкода не перебуває у причинному зв’язку з її діями чи бездіяльністю, що кваліфікуються як несумлінне здійснення виховання та нагляду або як ухилення її від здійснення виховання та нагляду. При цьому для звільнення від відповідальності особа має довести відсутність несумлінного ставлення як до виховання, так і до нагляду (ухилення від здійснення виховання чи нагляду).

У ч. 1 слово «ними» («вони» в орудному відмінку) вжито помилково. Логічне тлумачення цього законодавчого положення дає підставу для висновку про те, що це слово повинне бути замінене на слово «їх» («вони» у родовому відмінку), а текст цієї частини слід доповнити словом «ними», яке слід поставити після слова «здійснені» і перед словом «або». Такі операції з нормативним текстом у процесі його тлумачення слід визнати припустимими з урахуванням загального невисокого техніко-юридичного рівня актів національного законодавства, в тому числі законів.

3. Частина 1 ст. 1178 ЦК перерозподіляє обов’язок доказування у справах про відшкодування відповідальними особами шкоди, завданої малолітніми дітьми. За загальним правилом кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 60 ЦПК [33]). У зв’язку з цим на позивачів у справах про відшкодування шкоди зазвичай покладається обов’язок довести факт правопорушення, якого припустилася особа, яка завдала шкоди, наявність шкоди та причинного зв’язку між правопорушенням та шкодою. У силу презумпції вини особи, що завдала шкоди, обов’язок доведення відсутності вини несе ця особа. На виняток із цього загального правила ч. 1 ст. 1178 ЦК покладає на особу, відповідальну за шкоду, завдану малолітнім, обов’язок доводити відсутність не тільки її вини, а і причинного зв’язку між її діями (бездіяльністю) та шкодою, яка причинена малолітньою особою.

4. Ухилення від здійснення виховання та нагляду має тлумачитись як умисні дії чи бездіяльність. Несумлінне ставлення — це один із варіантів необережної вини. Це набагато менш жорсткий щодо відповідальної особи варіант вини, ніж той, який випливає із ч. 1 ст. 614 ЦК, відповідно до якої особа є невинуватою лише тоді, коли вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Сумлінне — це чесне, старанне, ретельне виконання своїх обов’язків.

Але ж сумлінне виконання обов’язків щодо виховання має поєднуватись з виконанням обов’язків щодо матеріального забезпечення (утримання) дітей та інших осіб, що передбачає трудову діяльність, яка теж вимагає сумлінного ставлення до виконання трудових обов’язків. За таких умов недостатня участь у вихованні дітей, викликана необхідністю належного виконання трудових обов’язків, роботою за сумісництвом з метою матеріального забезпечення сім’ї, не може кваліфікуватись як несумлінне ставлення до виховання малолітніх осіб або до нагляду за ними.

5. Закони, що стосуються закладів освіти та окремих їх видів, положення про окремі види навчальних закладів, нормативно-правові акти про охорону здоров’я не формулюють положень про обов’язок навчальних закладів або закладів охорони здоров’я здійснювати нагляд за малолітніми, що перебувають у таких закладах. Лише в Законі «Про дошкільну освіту» [134] та Положенні про дошкільний навчальний заклад [317] зазначається на здійснення дошкільними навчальними закладами «догляду» за дітьми, який (догляд), очевидно, включає до себе і нагляд. Формулюються також положення про обов’язок навчальних закладів забезпечувати безпечні та нешкідливі умови перебування в навчальному закладі, із яких (положень) випливає обов’язок навчального закладу здійснювати нагляд за малолітніми, який би виключав завдання шкоди іншим малолітнім. Проте із загальних положень, що формулюють обов’язки навчальних закладів та педагогічних працівників здійснювати виховну функцію, можна зробити висновок, що вони несуть обов’язок здійснювати нагляд за малолітніми, які знаходяться в навчальних закладах. Обов’язок здійснювати нагляд за малолітньою особою може встановлюватись також договором. Ідеться про цивільно-правовий договір, бо якщо батьки уклали трудовий договір (про найм особи на роботу та покладення на неї обов’язку здійснювати, зокрема, нагляд за малолітньою особою), то працівник несе відповідальність за заподіяну шкоду відповідно до норм трудового права.

6. Частина 3 ст. 1178 ЦК застосовується у випадках, коли функції опікуна стосовно малолітньої особи відповідно до ст. 66 ЦК виконує навчальний заклад, заклад охорони здоров’я або заклад соціального захисту населення.

7. Батьки і заклади (особи), про які йдеться у ч. 2 і 3 ст. 1178 ЦК, несуть обов’язок відшкодувати шкоду в частках, що визначені за домовленістю між ними або рішенням суду, якщо малолітня особа завдала шкоди як внаслідок винних дій чи бездіяльності батьків, так і внаслідок вини цих закладів. У силу букви ч. 4 ст. 1178 ЦК це правило поширюється на усиновлювачів і опікуна. Частина 4 ст. 1178 ЦК може бути поширена на іншу фізичну особу, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи (ч. 1 ст. 1178 ЦК). Застосування ч. 4 ст. 1178 ЦК за аналогією до таких осіб обґрунтовується тим, що ч. 4 ст. 1178 ЦК встановлює лише порядок розподілу обов’язку відшкодувати шкоду між батьками (усиновлювачами), опікунами, з одного боку, та закладами і особами, зазначеними у ч. 2 ст. 1178 ЦК, — з іншого. Що стосується обов’язку відшкодувати шкоду, то він установлений ч. 1 та 2 цієї статті, а ч. 1 ст. 1178 ЦК передбачає обов’язок відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не тільки батьків (усиновлювачів), опікунів, а й фізичних осіб, які на правових підставах здійснюють виховання малолітніх осіб.

8. Якщо до досягнення особою, яка у малолітньому віці завдала шкоди іншій особі, повноліття шкода не буде повністю відшкодована або якщо шкода відшкодовується на користь потерпілого у вигляді періодичних платежів, після досягнення малолітньою особою повноліття обов’язок осіб, вказаних у ч. 1 — 3 ст. 1178 ЦК, відшкодувати шкоду не припиняється. Як виняток із цього загального правила після досягнення повноліття особою, яка, будучи малолітньою, завдала шкоди іншій особи, суд може покласти на особу, що досягла повноліття, обов’язок відшкодувати шкоду частково або в повному обсязі. Таке рішення суд може постановити за наявності одночасно таких умов: 1) особа завдала шкоди, будучи малолітньою, життю або здоров’ю потерпілого; 2) особа, що завдала шкоди в малолітньому віці та досягла повноліття, має достатні кошти для відшкодування шкоди; 3) відповідальні за шкоду батьки, усиновлювачі, опікуни, інші особи (ч. 1 ст. 1178 ЦК) є неплатоспроможними або померли.

Частиною п’ятою ст. 1178 ЦК встановлюється виняток із загального правила ч. 2 ст. 31 ЦК, відповідно до якого «малолітня особа не несе відповідальності за завдану шкоду». Отже, ч. 5 ст. 1178 ЦК визнає малолітніх осіб частково деліктоздатними.

Стаття 1179. Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою

1. Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

2. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

3. Обов’язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

1. Неповнолітня особа відповідає за завдану шкоду самостійно на загальних підставах, тобто за наявності вини. При цьому також діє презумпція вини, яку неповнолітня особа має право спростувати.

2. Частина 2 ст. 1179 ЦК покладає субсидіарну відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітнім, на батьків (усиновлювачів), піклувальника. Умовами покладання на цих осіб субсидіарної відповідальності є: 1) відсутність у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування шкоди; 2) субсидіарно відповідальна особа не довела відсутності своєї вини. Частина 2 ст. 1179 ЦК не передбачає можливості покладення субсидіарної відповідальності на іншу фізичну особу, яка на правових підставах здійснює виховання неповнолітньої особи. Немає будь-яких підстав поширювати ч. 2 ст. 1179 ЦК на таких осіб за аналогією. Обсяг відповідальності субсидіарно зобов’язаної особи — частково або в повному обсязі.