Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

1. Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

2. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

3. Якщо кримінальну справу закрито на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає.

4. Фізична особа, яка у процесі дізнання, попереднього (досудового) слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з’ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

5. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

6. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

7. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом.

(Із змін, від 01.12.2005)

1. Тлумачення і застосування ст. 1176 ЦК є однією із найскладніших проблем реалізації положень Цивільного кодексу. При прийнятті Цивільного кодексу та при внесенні змін до ст. 1176 ЦК (Законом від 1 грудня 2005 р.) законодавець не виявив належної уваги до ст. 56 Конституції. Якби така увага була виявлена, то можна було б зрозуміти, що будь-які особливості відповідальності за шкоду, заподіяну органами дізнання досудового слідства, прокуратури і суду, що обмежують право на відшкодування шкоди, будуть суперечити ст. 56 Конституції, а будь-які особливості порядку відшкодування частково будуть суперечити Конституції, а в решті — позбавлені будь-якої доцільності.

2. Проблема співвідношення між ст. 1176 ЦК і Законом «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» [66] (далі в межах коментаря до ст. 1176 ЦК — «Закон») має вирішуватись з урахуванням такого. Із контексту ст. 1176 ЦК випливає, що законодавець чітко розмежовує підстави і обсяг відповідальності за завдану шкоду (вони встановлюються ч. 1 — 6 ст. 1176 ЦК), з одного боку, і порядок відшкодування шкоди, — з іншого. Тому із ч. 6 ст. 1176 ЦК, що передбачає встановлення законом (таким на цей час є Закон «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду») порядку відшкодування шкоди, непрямо випливає і висновком від протилежного виявляється правовий припис, відповідно до якого законом не можуть вирішуватись питання, які відповідно до контексту ст. 1176 ЦК не охоплюються поняттям порядку відшкодування шкоди. Звичайно, це не заважає чинності пізніше прийнятих законів, які будуть суперечити ст. 1176 ЦК, у тому числі і її частині сьомій, але раніше прийняті закони не можуть застосовуватись, якщо вони є несумісними із ст. 1176 ЦК, у тому числі і з правовим приписом, який непрямо випливає із ч. 7 ст. 1176 ЦК та виявляється висновком від протилежного та на який зазначалося вище.

Викладене дає підставу для висновку про те, що як такі, що не суперечать ст. 1176 ЦК, підлягають застосуванню положення ст. 3, 4 Закону, що конкретизують види майнової шкоди, які підлягають відшкодуванню, та передбачають відшкодування моральної шкоди. Разом з тим не підлягає застосуванню правовий припис, який непрямо випливає із п. 2 ст. 3 Закону, виявляється висновком від протилежного і відповідно до якого відшкодуванню не підлягають неотримані доходи, крім прибутку від частки у статутному фонді господарського товариства. Застосовується правило ч. 1 ст. 1176 ЦК, відповідно до якого шкода відшкодовується в повному обсязі, в тому числі і неотримані доходи. Не підлягає застосуванню і правовий припис, який непрямо випливає із частини четвертої ст. 4 Закону, виявляється висновком від протилежного і відповідно до якого не відшкодовується сума, на яку майно, вилучене у потерпілого, обезцінилось за період від його вилучення до повернення потерпілому (крім зниження його вартості внаслідок пошкодження).

3. Особливості, що встановлені ст. 1176 ЦК, стосуються шкоди, завданої діями, що перелічені у ч. 1 та ч. 5 цієї статті. У решті випадків шкода, заподіяна незаконними діями або бездіяльністю чи незаконними рішеннями органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Формулювання «на загальних підставах» використовується не тільки у ч. 6 ст. 1176 ЦК, а і в ч. 1 ст. 1180 ЦК, ст. 1185 ЦК, абзаці другому ч. 1 ст. 1186 ЦК. Але не можна стверджувати, що у ч. 6 ст. 1176 ЦК це формулювання вживається у тому самому розумінні, що й в інших перелічених статтях. Коли законодавець відсилає до загальних норм, то слід мати на увазі, що загальні норми бувають двох видів: 1) загальні, які стосовно будь-яких інших норм, що регулюють ті самі відносини, не можуть бути визнані спеціальними (загальні норми, стосовно яких немає норм більш загальних); 2) загальні норми у відношенні до спеціальних, які (загальні норми), у свою чергу, є спеціальними стосовно більш загальних норм. Стосовно ч. 1 ст. 1180 ЦК, ст. 1185, абзацу другого ч. 1 ст. 1186 ЦК загальними нормами є ті, що формулюються в ст. 1166, 1167 ЦК. Тут проблеми пошуку загальних норм не виникає, оскільки є очевидним, які норми мають на увазі, коли законодавець відсилає до загальних норм. Стосовно норм, що формулюються в ст. 1176 ЦК, загальними є норми, що формулюються в ст. 1173, 1174 ЦК. Стосовно цих останніх, які розглядаються як спеціальні, загальними є норми, що формулюються в ст. 1166 і 1167 ЦК. Логічним був би висновок про те, що, вказуючи на загальні підстави відшкодування шкоди в ч. 6 ст. 1176 ЦК, законодавець відсилає до загальних щодо цього законодавчого положення норм, що формулюються в ст. 1173, 1174 ЦК, а не тих норм, що є загальними щодо названих.

Отже, формулювання ч. 6 ст. 1176 ЦК означає, що відповідальність несе держава за наявності підстав, установлених ст. 1166 ЦК, з урахуванням ст. 1173, 1174 ЦК, тобто незалежно від вини названих у цій частині органів чи посадових або службових осіб. Оскільки відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК шкода відшкодовується на загальних підставах, в таких випадках не застосовується порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (до- судового) слідства, прокуратури або суду, який (порядок) відповідно до ч. 7 ст. 1176 ЦК має встановлюватись законом.

4. Відповідальність на загальних підставах відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК настає, зокрема, у випадках, передбачених ст. 1 Закону [66]. Це такі дії: 1) незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконне накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від роботи (посади), незаконне проведення інших процесуальних дій, що обмежують права фізичних осіб; 2) незаконна конфіскація майна (крім випадків застосування кримінального покарання), незаконне накладення штрафу (крім випадків застосування кримінального покарання);

3) незаконне проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами «Про оперативно-розшукову діяльність» [47], «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» [54] та іншими актами законодавства.

5. Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК зобов’язання щодо відшкодування шкоди виникає у разі: 1) постановлення судом виправдувального вироку; 2) скасування незаконного вироку суду; 3) закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства; 4) закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Але самі по собі ці обставини не є достатніми для виникнення зобов’язання щодо відшкодування шкоди. Якщо не було незаконних дій чи рішень органів, зазначених у заголовку і тексті ст. 1176 ЦК, названі обставини не породжують зобов’язання щодо відшкодування шкоди. Так, п. 1 — 4 частини першої ст. 7 Кримінально-процесуального кодексу [16] передбачають можливість закриття провадження у справі у зв’язку з дійовим каяттям, примиренням обвинуваченого з потерпілим, застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації. Закриття провадження в кримінальній справі з таких підстав зазвичай означає, що притягнення до кримінальної відповідальності чи застосування запобіжних заходів було законне, а тому воно (закриття провадження) не тягне виникнення зобов’язання щодо відшкодування шкоди.

6. Із положення ч. З ст. 1176 ЦК про те, що право на відшкодування шкоди не виникає у разі закриття кримінальної справи на підставі закону про амністію або акта про помилування, не може бути підставою для спростування коментаря, викладеного в попередньому пункті, про те, що таке право не виникає також у разі закриття провадження у кримінальної справі з підстав, передбачених у п. 1 — 4 частини першої ст. 7 КПК.

7. Якщо особа перешкоджала з’ясуванню істини шляхом самообмови і цим сприяла прийняттю рішень чи здійсненню дій, які є підставою для відшкодування шкоди та передбачені ч. 1 ст. 1176 ЦК, ця особа не отримує права на відшкодування шкоди. При цьому термін «самообмова» має тлумачитись як дача показань чи інші дії, що здійснені свідомо з метою перешкодити встановленню істини. Якщо ж особа здійснила самообмову не власного волею, а під погрозою чи в результаті насильства, такі дії не можуть кваліфікуватись як самообмова.

8. Частина 5 ст. 1176 ЦК вкрай обмежує можливість відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі постановленням судом незаконного рішення у цивільній справі. Така шкода відшкодовується державою в повному обсязі, але тільки тоді, коли в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, встановлено склад злочину. Це має бути встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Слід, однак, враховувати, що ст. 1176 ЦК суперечить ст. 56 Конституції [1], а тому не може застосовуватись. Отже, у випадках, коли особі завдано шкоди (майнової та/або моральної) постановленням незаконного рішення у цивільній справі, шкода підлягає відшкодуванню, хоча б у діях судді (суддів) і не було встановлено склад злочину. Але скасування незаконного рішення слід визнати обов’язковою умовою відшкодування шкоди, бо законність рішення не може встановлюватись в інших процесуальних формах, ніж ті, що передбачені процесуальним законодавством. Лише рішення Європейського Суду з прав людини, яким визнається, що держава (Україна) порушила права людини через прийняття судового рішення, що суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є достатнім для висновку про те, що відповідне судове рішення є незаконним, а держава зобов’язана відшкодувати шкоду (майнову і моральну), завдану таким рішенням.

9. Із ч. 7 ст. 1176 ЦК випливає, що законом має бути встановлений порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Цей порядок має поширюватись на всі види зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди цими органами: 1) на зобов’язання, що виникають незалежно від вини такого органу, його посадових і службових осіб (ч. 1 — 2 ст. 1176 ЦК); 2) на зобов’язання, що виникають внаслідок дій судді (суду), які вплинули на постановлення незаконного рішення суду у цивільній справі, якщо в діях судді (суддів) встановлено склад злочину за обвинувальним вироком, що набрав законної сили (ч. 5 ст. 1176 ЦК); 3) на зобов’язання, що виникають на загальних підставах (ч. 6 ст. 1176 ЦК). В останньому випадку законом, про який ідеться, не повинні встановлюватись особливості, що стосуються підстав відшкодування шкоди, оскільки ці підстави визначені у ч. 6 ст. 1176 ЦК як загальні.