Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

10. Викладене в попередньому пункті коментаря означає, що в частині визначення порядку відшкодування зберігає чинність Закон «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» [66]. Але в частині, в якій цей Закон суперечить Конституції України, він не може визнаватись чинним. По-перше, припис звертатись із заявою чи клопотанням про визначення розміру відшкодування до органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури, в результаті дій яких (у результаті дій посадових осіб яких) завдана шкода, обмежує доступ до правосуддя, суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [5]. Тому цей припис є нечинним. По-друге, звернення до цих органів з ініціативи потерпілого є можливим, але ж постанова, яка має бути винесена у місячний термін після такого звернення, не визнається Законом «Про виконавче провадження» [100] виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою. По-третє, передбачається можливість оспорення в суді зазначеної постанови або безпосереднього звернення до суду, якщо шкода завдана незаконним вироком суду. Але ж і суд постановляє при цьому лише ухвалу про визначення розміру шкоди, а не про стягнення її за рахунок коштів Державного бюджету України чи за рахунок підприємств, установ, організацій, яким майно потерпілого було передане безоплатно. Така ухвала не може бути підставою для стягнення коштів з Державного бюджету чи юридичних осіб.

У зв’язку з цим слід зробити висновок про те, що відшкодування шкоди (майнової і моральної), завданої органами дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, здійснюється шляхом звернення фізичної особи з позовом. Відповідачем за таким позовом мають визнаватись держава Україна і Державне казначейство України, а третьою особою — орган, діями якого (діями працівників якого) особі завдано шкоди.

11. Позови про відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним

застосуванням взяття під варту як запобіжного заходу, незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт можуть пред’являтися позивачем за місцем його проживання або за місцем знаходження відповідача (ч. 4 ст. 110 ЦПК [33]). Сторони у таких спорах звільняються від сплати державного мита (п. 6 ст. 4 Декрету «Про державне мито» [206]).

12. Суперечить ст. 56 Конституції [1] і не може застосовуватись положення частини четвертої ст. 4 Закону, відповідно до якого у разі неможливості повернення в натурі потерпілому вилученого у нього майна, його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким це майно було передане. Конституція визнає, що відшкодування здійснюється державою. Положення частини четвертої ст. 4 Закону, що визнає переважним способом відшкодування шкоди повернення вилученого майна, формулює спеціальне правило, що зберегло чинність після набрання чинності Цивільним кодексом з урахуванням ч. 7 ст. 1176 ЦК.

13. Виконання рішення суду про стягнення майнової і моральної шкоди здійснюється органами Державної виконавчої служби в порядку, який уперше було встановлено ст. 47 Закону «Про Державний бюджет на 2004 рік» [168]. Постанова про відкриття виконавчого провадження надсилається Державному казначейству України. У постанові встановлюється строк для добровільного виконання рішення суду, який не може перевищувати семи днів (ст. 24 Закону «Про виконавче провадження»). У межах цього строку Державне казначейство України списує суму відшкодування з єдиного казначейського рахунка Державного бюджету України. Якщо сума, що списується, виходить за межі бюджетних призначень, подаються відповідні пропозиції щодо виділення коштів із резервного фонду Державного бюджету або про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Ці правила, в основному, відтворюються в ст. 29 Закону «Про Державний бюджет України на 2009 рік» [198]. Отже, на цей час створено механізм, що забезпечує реальне відшкодування державою шкоди, заподіяної фізичній особі незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

14. До позовів про відшкодування шкоди відповідно до ст. 1176 ЦК застосовується загальний строк позовної давності.

15. Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» [358] було прийняте Міністерством юстиції, Генеральною прокуратурою, Міністерством фінансів за погодженням з Верховним Судом, Міністерством внутрішніх справ і Службою безпеки відповідно до повноваження, наданого названим органам постановою Верховною Ради «Про введення в дію Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» [222]. Тому немає підстав заперечувати чинність згаданого Положення. Разом з тим воно не може бути визнане чинним у частині, в якій воно суперечить Цивільному кодексу.

16. Будь-які обмеження права фізичних осіб на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, які (обмеження) встановлені підзаконними актами, є нечинними. Це стосується, зокрема, п. З Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду». Цим пунктом встановлено, що право на відшкодування шкоди фізичній особі, яка була засуджена судом, виникає у випадках повної його реабілітації. Якщо мали місце незаконні дії чи рішення, що зазначені у ч. 6 ст. 1176 ЦК і якщо ними завдано шкоди фізичній особі, ця шкода підлягає відшкодуванню, хоча повної реабілітації особи і не відбулося.

Стаття 1177. Відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину

1. Майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.

2. Умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюються законом.

1. Стаття, що коментується, переважно не формулює норм прямої дії, які б регулювали відносини щодо відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину. Установлено лише, що держава відшкодовує майнову шкоду, завдану майну фізичної особи злочином, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо така особа встановлена, але вона є неплатоспроможною. Інші умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи внаслідок злочину, мають визначатись законом. Зазначення при цьому про встановлення законом не тільки порядку, а й умов відшкодування шкоди виключає пряме застосування ст. 1177 ЦК до прийняття відповідного закону.

2. Порівняння ст. 1177 ЦК зі ст. 1207 ЦК дає підстави для висновку про те, що ст. 1177 ЦК застосовується тільки при завданні майнової шкоди майновим правам. При завданні майнової шкоди шляхом каліцтва, іншого ушкодження здоров’я або внаслідок смерті особи, що потерпіла від злочину, застосовується ст. 1207 ЦК.

3. Особа, яка вчинила злочин, вважається не встановленою, коли слідчим винесено постанову про зупинення досудового слідства у кримінальній справі на підставі п. З частини першої ст. 206 Кримінально-процесуального кодексу України [16]. Особа, яка вчинила злочин, вважається неплатоспроможною, якщо при прийнятті заходів забезпечення цивільного позову або при виконанні вироку у частині майнового стягнення виявляється, що у цієї особи відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, або якщо цього майна недостатньо для відшкодування шкоди в порядку виконання вироку суду.

4. Хоч ст. 1177 ЦК і не передбачає можливості пред’явлення державою, за рахунок якої фізичній особі відшкодована шкода, завдана злочином, регресного позову до особи, що вчинила злочин та завдала шкоди в такий спосіб, пред’явлення такого позову є можливим відповідно до загальних правил про відшкодування шкоди.

5. Стаття 1177 ЦК не виключає пред’явлення потерпілим від злочину вимоги до особи, що вчинила злочин та завдала майнової шкоди своїми злочинними діями, про відшкодування майнової шкоди. Але така вимога не може бути задоволена судом, якщо відшкодування шкоди здійснено державою.

Стаття 1178. Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою

1. Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

2. Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров’я чи іншого закладу, що зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.