Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

4. Зазначення в ч. 1 ст. 1167 ЦК про те, що моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, слід тлумачити з урахуванням абзацу другого п. 3 коментаря до попередньої статті.

5. На відміну від ч. 2 ст. 1166 ЦК, яка принцип вини закріплює непрямо (він непрямо випливає із цивільно-процесуального припису, що формулюється в цьому законодавчому положенні), ч. 1 ст. 1167 ЦК прямо зазначає на наявність вини як умову виникнення зобов’язання відшкодування моральної шкоди. Що стосується розподілу обов’язку доказування вини, то це питання цивільним законодавством не вирішується. Підстав для вирішення цього питання через застосування за аналогією відповідних правил ч. 1 ст. 614, ст. 617 або ч. 1 ст. 1166 ЦК немає, бо це питання є цивільно- процесуальним і вирішуватись воно має відповідно до загального правила ч. 1 ст. 60 ЦПК («Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу»), якщо з цього приводу не встановлено спеціального правила.

6. Частина друга ст. 1167 ЦК встановлює випадки, коли вина не визнається умовою виникнення зобов’язань відшкодування моральної шкоди та передбачає встановлення законом інших подібних випадків.

Якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, вина не є умовою виникнення зобов’язання відшкодування моральної шкоди. Це досить чітке законодавче положення, але незрозумілим є його співвідношення з ч. З ст. 1187 ЦК, яка звільняє особу, що здійснює діяльність, яка є джерелом підвищеної небезпеки, від обов’язку відшкодувати шкоду (майнову і моральну) тільки у випадках, коли шкоди завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Значення різниці у змісті цих законодавчих положень не слід перебільшувати. Оскільки у п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК зміст поняття непереборної сили значно розширено (див. коментар до цієї статті), випадку як реального цивільно-правового явища не стало. Тож не стало і реальної різниці у змісті п. 1 ч. 2 ст. 1167 і ч. 5 ст. 1187 ЦК у частині підстави виникнення зобов’язання щодо відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. І все ж це не виключає необхідності показати співвідношення п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК і ч. 5 ст. 1187 ЦК. Ці два законодавчі положення не є несумісними. Тому питання про співвідношення між ними не може вирішуватись за правилом про переважне застосування спеціального закону. Частина 5 ст. 1187 ЦК встановлює, що непереборна сила і умисел потерпілого звільняють особу, діяльність якої створює підвищену небезпеку, від обов’язку відшкодувати шкоду, завдану такою діяльністю. Те саме встановлює і п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК, доповнюючи підстави, за яких не виникає обов’язок відшкодувати моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, іншими випадками відсутності вини особи, діяльність якої створює підвищену небезпеку. Це можна пояснити іншими словами у такий спосіб. Із ч. 5 ст. 1187 ЦК як спеціального правила, що не є несумісним з положенням п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК, непрямо випливає і висновком від протилежного виявляється правовий припис, згідно з яким у решті випадків особа, діяльність якої створює підвищену небезпеку, відповідає за завдану шкоду, в тому числі моральну. Але це правило не може застосовуватись усупереч правилу, яке формулюється в п. 1 ч. 2 ст. 1176 ЦК і яке в частині моральної шкоди є загальним. Це треба враховувати, якщо до Цивільного кодексу будуть внесені зміни, і поняття випадку, на яке прямо зазначається в ст. 614 ЦК, знову набуде цивільно-правового значення.

7. Питання відшкодування шкоди (як майнової, так і моральної), завданої фізичній особі органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду внаслідок «її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт» вирішується ст. 1176 ЦК. За таких умов будь-якої потреби у включенні положення п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК до Цивільного кодексу не було. Це законодавче положення не є несумісним з положеннями ст. 1176 ЦК чи ст. 1173 — 1175 ЦК. Воно не виключає застосування цих статей. Тим більше це не виключається, що п. 3 ч. 2 ст. 1167 ЦК передбачає встановлення законом інших випадків, коли моральна шкода відшкодовується за відсутності вини особи, яка цієї шкоди завдала.

Стаття 1168. Відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи

1. Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

2. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю.

1. Структура статті, що коментується, є недостатньо логічною. Тут спочатку йдеться про порядок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я. Як виняток із загального правила ч. 5 ст. 23 ЦК, яка передбачає відшкодування моральної шкоди одноразово (якщо інше не передбачено договором або законом), ч. 1 ст. 1168 ЦК встановлює, що моральна шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я, може відшкодовуватись не тільки одноразово, а й щомісячно.

Приймаючи рішення про порядок відшкодування моральної шкоди, суд має керуватись засадами добросовісності, справедливості та розумності (п. 6 ст. 3 ЦК), що входять до змісту принципу верховенства права.

2. У другій частині ст. 1168 ЦК вирішується питання про те, які особи є стороною в зобов’язанні відшкодування моральної шкоди (кредиторами) у випадках, коли моральна шкода завдана смертю потерпілого. Право на відшкодування моральної шкоди в таких випадках мають чоловік (дружина), батьки (усиновлювачі), діти (усиновлені) померлого, а також особи, які проживали з фізичною особою, що померла, однією сім’єю. При цьому законодавством не встановлюються ні черговість реалізації права на відшкодування моральної шкоди, ні порядок визначення розміру відшкодування на всіх осіб, що мають на це право, або часток кожної із цих осіб. За таких умов слід дійти висновку про те, що кожна із осіб, що перелічені в ч. 2 ст. 1168 ЦК, має право на відшкодування моральної шкоди незалежно від реалізації права на відшкодування моральної шкоди іншими особами, що підпадають під дію цього законодавчого положення. Визначення розміру моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню на користь кожної із цих осіб, буде непростою задачею суду, який при цьому зобов’язаний керуватися принципами добросовісності, справедливості та розумності (п. 6 ст. 3 ЦК).

3. Із ч. 2 ст. 1168 ЦК непрямо випливає і висновком від протилежного виявляється правовий припис, відповідно до якого особи, що не названі в цій частині, права на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, не мають. Але ж там правові приписи не можуть застосовуватись усупереч загальному правилу ч. 1 ст. 23 ЦК, яка визнає за будь-якою особою право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Тому особи, що не згадуються в ч. 2 ст. 1168 ЦК, можуть вимагати відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого. Але їм буде важко довести як порушення їх прав, так і наявність моральної шкоди на їх боці.

Стаття 1169. Відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення нею права на самозахист

1. Шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується.

2. Якщо у разі здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію.

1. Чинність ст. 1169 ЦК поширюється на зобов’язання відшкодування і майнової, і моральної шкоди.

2. Завдання шкоди при здійсненні права на самозахист є правомірним, якщо при цьому управнена особа не виходить за межі самозахисту, встановлені ст. 19 ЦК. Тому ст. 1169 ЦК є лише певною конкретизацією положення ч. 4 ст. 1166 ЦК (щоправда, чинність ст. 1169 ЦК виходить за межі ч. 4 ст. 1166 ЦК, оскільки поширюється і на зобов’язання відшкодування моральної шкоди).

3. Слова «якщо при цьому не були перевищені її межі» відносяться до слів «у стані необхідної оборони» і не відносяться до слів «шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань». Але і для здійснення права на самозахист від протиправних посягань за відсутності обставин необхідної оборони існують межі. Ці межі встановлені ст. 19 ЦК.

4. У ч. 2 ст. 1169 ЦК викладені два речення, що пов’язані контекстом. Тому обидва ці речення слід тлумачити у їх логічному зв’язку. Це означає, що шкода, завдана іншій особі при здійсненні права на самозахист, відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію, від якої здійснювався самозахист. І тільки у випадках, коли шкоди при здійсненні самозахисту завдано способами самозахисту, які заборонені законом та суперечать моральним засадам суспільства (тобто за умови, що особа при здійсненні самозахисту вийшла за межі ст. 19 ЦК), особа, що здійснювала самозахист, несе обов’язок відшкодування шкоди. Пред’явлення в таких випадках регресного позову особою, що здійснювала право на самозахист з порушенням вимог ч. 2 ст. 1169 та ст. 19 ЦК, до особи, від протиправних дій якої здійснювався самозахист, є можливим. Для цього є такі підстави, як протиправність цих дій, шкода на боці особи, що здійснювала самозахист. Є і причинний зв’язок між протиправними діями та цією шкодою, якщо тільки невиправдано і всупереч закону не звужувати зміст поняття причинного зв’язку. За наявності вини особи, що здійснювала протиправні дії, які стали підставою для самозахисту, будуть всі необхідні підстави для задоволення регресного позову.

Стаття 1170. Відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону про припинення права власності на певне майно