Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

1. Незалежно від виду відповідальності поручителя (солідарна чи субсидіарна), на нього покладається обов’язок у разі отримання вимоги^ кредитора повідомити про це боржника. Форма повідомлення не встановлена, але в будь-якому випадку поручитель має бути готовим надати докази того, що він повідомляв основного боржника про отримання вимоги кредитора.

2. У разі пред’явлення кредитором позову до поручителя останній зобов’язаний подати до суду клопотання про залучення боржника до участі у справі.

3. Невиконання поручителем обов’язків повідомити боржника про пред’явлення кредитором вимоги та клопотати про залучення до справи боржника надає боржникові право висунути проти вимоги поручителя, що пред’являється відповідно до ч. 2 ст. 556 ЦК, ті заперечення, які він мав проти кредитора.

4. Поручителю надається право висувати проти вимоги кредитора про виконання зобов’язання всі заперечення, які міг би висунути сам боржник. Зокрема, проти вимоги кредитора про сплату поручителем грошової суми у зв’язку з тим, що боржнику була перерахована грошова сума в порядку попередньої оплати товарів, які боржник не поставив, поручитель може заперечувати, посилаючись на те, що зобов’язання щодо поставки не припинене, тому у кредитора не виникло право вимагати повернення раніше сплаченої грошової суми.

Права заперечувати проти вимог кредитора поручитель не позбавляється і тоді, коли основний боржник відмовився від цих заперечень чи навіть визнав свій борг. Поручитель не може висувати проти кредитора тільки заперечення, пов’язані з особою боржника. Зокрема, у силу ч. 3 ст. 551 ЦК боржник вправі вимагати зменшення розміру стягуваної неустойки за наявності обставин, що мають істотне значення. Якщо ці обставини пов’язані з особою боржника, поручитель не може на них посилатися, заперечуючи проти вимоги кредитора про стягнення з поручителя неустойки у повному розмірі.

Стаття 556. Права поручителя, який виконав зобов’язання

1. Після виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого, порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов’язок боржника.

2. До поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

3. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов’язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов’язку, що виконана ним.

1. Якщо поручитель виконав забезпечене порукою зобов’язання, на кредитора в цьому зобов’язанні покладається обов’язок вручити поручителю всі документи, що підтверджують зобов’язання боржника перед кредитором. В іншому випадку поручитель позбавляється можливості реалізувати свої майнові права перед боржником, а завдані йому в зв’язку з цим збитки він отримує право стягнути з кредитора в зобов’язанні, яке було забезпечене порукою.

2. У разі повного виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого порукою, усі права кредитора переходять до поручителя. Такий спосіб заміни кредитора в зобов’язанні передбачений п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК. У разі часткового виконання поручителем забезпеченого порукою зобов’язання до поручителя права кредитора переходять у відповідній частці. До поручителя переходять як ті права, що до моменту переходу набули характеру вимоги, в тому числі право на стягнення неустойки, нарахованої за період до переходу права до поручителя, так і суб’єктивні права, що випливають із актів законодавства, які поширюються на забезпечене порукою зобов’язання, та договору, на підставі якого виникло це зобов’язання. Це узгоджується із загальним підходом законодавця, який виявився також у частині другій ст. 27 Закону «Про заставу» [64], відповідно до якого відступлення права або переведення боргу не припиняють зобов’язання застави. Правда, договором поруки чи договором між поручителем і боржником порядок виконання основним боржником обов’язків перед поручителем, який виконав основне зобов’язання, може бути встановлений інший, ніж у забезпечуваному зобов’язанні. Зокрема, договором поруки може бути передбачений інший (більш пізній) строк виконання боржником грошового зобов’язання перед поручителем.

Стаття 557. Повідомлення поручителя про виконання зобов’язання боржником

1. Боржник, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про це поручителя.

2. Поручитель, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, у зв’язку з не- направленням йому боржником повідомлення про виконання ним свого обов’язку, має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або пред’явити зворотну вимогу до боржника.

1. Якщо боржник виконав забезпечене порукою зобов’язання, на нього покладається обов’язок негайно повідомити про це поручителя. Невиконання боржником цього обов’язку може привести до повторного виконання одного і того ж зобов’язання і основним боржником, і поручителем. У разі виконання зобов’язання і боржником, і поручителем (у зв’язку з ненаправленням останньому боржником повідомлення про виконання ним зобов’язання) поручителю надається право на свій розсуд реалізувати одну із двох правомочностей: 1) стягнути з кредитора безпідставно отримане (в порядку повторного виконання); 2) пред’явити вимогу про стягнення виконаного до основного боржника. Виконавши вимогу поручителя, боржник вправі стягнути з кредитора безпідставно отримане (в порядку повторного виконання).

2. Доцільно було б звернути увагу на те, що вимога поручителя до боржника названа зворотною. Але регресною вона не називається, хоч зворотна вимога зазвичай конкретизується як регресна (ч. 1 ст. 198; ч. 1 ст. 544; ч. 1 ст. 569 ЦК тощо).

Стаття 558. Оплата послуг поручителя

1. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

1. Відповідно до загального правила ст. 558 ЦК поручитель має право на оплату цієї послуги, яка вважається наданою боржникові. Це право поручителя входить до змісту правовідносин між поручителем та боржником. Зазначені правовідносини зазвичай не впливають на зобов’язання між кредитором та поручителем, що виникає на підставі договору поруки (відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом). Тому при укладенні договору поруки кредитор у зобов’язанні, що має бути забезпечене порукою, не повинен перевіряти відповідність закону договору між поручителем та боржником, в силу якого поручитель прийняв на себе обов’язок укласти договір поруки. Але перевірити правоздатність поручителя при укладенні договору поруки доцільно, оскільки порука визнається різновидом фінансових послуг, які вправі надавати лише суб’єкти, зареєстровані в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг (ст. 4, 7 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [177]). Безумовне право укладати договори поруки (видавати поруку), незалежно від одержання будь-якого дозволу (ліцензії), мають лише юридичні особи, що мають статус банків (п. 5 частини другої ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність» [163]). Порука визнана елементом спеціальної правоздатності кредитних спілок (ч. 1 ст. 21 Закону «Про кредитні спілки» [184]). Вони можуть виступати поручителями виконання зобов’язань інших кредитних спілок перед третіми особами.

2. Питання про право суб’єктів цивільного права виступати поручителями безоплатно повинне вирішуватись у такий спосіб. Стаття 558 ЦК не повинна тлумачитись так, що вона забороняє суб’єктам виступати поручителями безоплатно. Така можливість для осіб повинна визнаватись і в силу ч. 3 ст. 6 ЦК. Тому безоплатна порука є можливою. Але при цьому юридична особа, що виступає як поручитель, не може вийти за межі своєї правоздатності. Хоч ст. 91 ЦК і визнає загальну цивільну правоздатність юридичної особи (право мати такі ж цивільні права та обов’язки, як і фізична особа), все ж численні спеціальні закони встановлюють правила про спеціальний характер правоздатності багатьох видів юридичних осіб. Уже із положень Цивільного кодексу, що стосуються установ, слід зробити висновок про суто спеціальний характер правоздатності цих юридичних осіб (ст. 103 ЦК). На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення Цивільного кодексу, якщо інше не встановлено законами (ст. 82 ЦК). Але юридичні особи публічного права, що фінансуються із бюджетів, повинні дотримуватись принципу цільового використання бюджетних коштів (п. 8 ст. 7 Бюджетного кодексу України [37]). Тому ця категорія юридичних осіб публічного права виступати поручителями не може. Стосовно державних і комунальних унітарних підприємств прямо не встановлюються обмеження на укладення договорів поруки. Але ж всі суб’єкти господарювання реалізують «господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків)», як це встановлено ст. 55 ГК [42]. Крім того, статут суб’єкта господарювання повинен містити відомості про мету і предмет діяльності (ч. 4 ст. 57 ГК). Можливість укладення договорів поруки може обмежуватись також шляхом визначення компетенції органів управління підприємства (ч. 4 ст. 57 ГК). Отже, шляхом визначення господарської компетенції державного або комунального підприємства, мети і предмета діяльності, компетенції органів управління юридичної особи можуть обмежуватись їх можливості виступати поручителями.