Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

Стаття 550. Підстави виникнення права на неустойку

1. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

2. Проценти на неустойку не нараховуються.

3. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов’язання (стаття 617 цього Кодексу).

1. Частина 3 ст. 550 ЦК опосередковано формулює принцип вини як підстави виникнення права на стягнення неустойки. Цей принцип формулюється посиланням на ст. 617 ЦК, що прямо стосується відповідальності за порушення зобов’язання. До неустойки, що стягується за порушення господарських зобов’язань, застосовується ч. 2 ст. 218 ГК, яка також опосередковано формулює принцип вини, але вкладає в нього дещо інший зміст, ніж ст. 614 ЦК. Див. про це коментар до ст. 614 ЦК.

2. Право на стягнення неустойки виникає у кредитора незалежно від того, настали чи не настали внаслідок порушення боржником зобов’язання збитки на стороні кредитора. Проте відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника (ч. 3 ст. 551 ЦК; ст. 233 ГК).

3. Заборона нарахування процентів на неустойку означає не тільки неможливість нарахування процентів, передбачених ст. 536 або 625 ЦК, а і заборону встановлювати в договорах обов’язок боржника сплатити проценти у випадку пропуску строку сплати неустойки.

Що стосується нарахування неустойки за прострочення сплати неустойки, то це також є неможливим.

4. Неустойка, встановлена підзаконними актами за прострочення сплати неустойки без прямого доручення законодавця, застосовуватись не може. Встановивши неустойку за прострочення оплати об’єктів приватизації на підставі ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна» [110], Кабінет Міністрів на свій розсуд встановив пеню за прострочення сплати зазначеної неустойки. Ця пеня не повинна застосовуватись, оскільки вона встановлена всупереч ст. 178 чинного на той час ЦК 1963 р., яка передбачала можливість встановлення неустойки законом або договором (тепер це правило суперечить ч. 1 ст. 548 ЦК). Аналогічним чином підзаконними актами не встановлено і відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК не може бути встановлено пеню за несвоєчасне внесення штрафів, хоч таке і передбачено ст. 62 Статуту залізниць України [288].

Стаття 551. Предмет неустойки

1. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

2. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

3. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

1. Частина 1 ст. 551 ЦК конкретизує положення ч. 1 ст. 549 ЦК, відповідно до якої неустойка може полягати в обов’язку передати майно. Зазначається на те, що предметом неустойки може бути не тільки рухоме, а і нерухоме майно.

2. Правило ч. 2 ст. 551 ЦК, що .допускає збільшення договором розміру неустойки, встановленої законом, слід тлумачити як загальне. Воно не виключає застосування спеціальних правил законів, хоча б вони були прийняті до введення в дію нового Цивільного кодексу. Це стосується Закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» [107], яким розмір пені за прострочення виконання грошових зобов’язань, що може встановлюватись договором, обмежено подвійною обліковою ставкою Національного банку на день прострочення. На чинність названого Закону стосовно господарських зобов’язань не вплинула ч. 6 ст. 231 ГК [42], відповідно до якої штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку. Частина 6 ст. 231 ГК допускає встановлення законом або договором іншого порядку визначення розміру штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань. У ч. 2 ст. 343 ГК прямо зазначається те, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України (але умови договорів, що порушують це обмеження, є не нікчемними, а оспорюваними умовами правочинів. Тому вони підлягають застосуванню за відсутності зустрічного позову про визнання недійсною у відповідній частині умови про розмір неустойки). Зберігає чинність і спеціальне правило ст. 1 Закону «Про відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» [131]: загальний розмір пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Цей граничний розмір неустойки не може бути збільшений договором.

3. Яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений). Так, якщо Законом «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» встановлений граничний розмір пені за прострочення платежу — не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня (від суми простроченого платежу, включаючи податок на додану вартість та інші податки), то угода сторін про встановлення більшого розміру пені буде оспорюваною умовою правочину у частині перевищення встановленого названим Законом граничного розміру пені. Цей граничний розмір пені не може перевищуватися (по сумі) й тоді, коли сторони в договорі за прострочення виконання грошового зобов’язання встановили не пеню, а штраф. Наприклад, договором встановлено штраф за прострочення виконання грошового зобов’язання в розмірі 5 відсотків суми простроченого платежу. Сума платежу — 5000 грн. Сума штрафу складе 250 грн. (5000 х 5 : 100). Однак при прийнятті рішення по суті суд повинен перевірити, чи не перевищується при цьому граничний розмір пені, встановлений ч. 2 ст. 343 ГК і Законом «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань». Для цього слід визначити суму пені на випадок, якщо її розмір дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ.

Якщо сума пені, обчислена на основі граничного її розміру, встановленого ч. 2 ст. 343 ГК і Законом «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», перевищує розмір неустойки, встановлений договором, встановлена договором неустойка стягується повністю.

Якщо ж гранична сума пені є меншою, ніж неустойка, сума неустойки, що випливає з договору, стягується у відповідній частині, якщо було заявлено зустрічний позов про визнання умови договору про неустойку недійсною в частині, в якій вона перевищує встановлений законом граничний розмір пені. Зустрічний позов підлягає задоволенню, що є підставою для задоволення основного позову лише в частині.