Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

§ 2. НЕУСТОЙКА

Стаття 549. Поняття неустойки

1. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

2. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

3. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

1. Визначення неустойки наводиться в ч. 1 ст. 549 ЦК. У подальшому ця стаття визначає два різновиди неустойки — штраф та пеню. Чіткого розмежування понять неустойки та її різновидів немає ні в науці, ні в законодавстві. За таких умов зазначення на неустойку з наступною вказівкою в дужках на штраф та пеню повинне тлумачитись таким чином, що штраф та пеня є різновидами неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки. Тому припустимо встановлювати, зокрема, в договорі таку конструкцію неустойки, яка не підпадає під визначення штрафу або пені, але відповідає визначенню неустойки, що наводиться в ч. 1 ст. 549 ЦК.

2. Частина 1 ст. 549 ЦК розширює в порівнянні з Цивільним кодексом 1963 р. зміст поняття неустойки, передбачає можливість сплати її грошима або шляхом передання майна. Доцільно передбачати в договорах вартість (ціну) майна, що підлягає переданню в порядку сплати неустойки, або порядок визначення його вартості. Але ж відсутність таких відомостей в договорі не є підставою для визнання умови договору щодо неустойки чи окремого правочину щодо неустойки недійсними. У зв’язку з введенням в дію Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207] слід враховувати наступне. Неустойка у вигляді обов’язку боржника передати індивідуально визначене рухоме майно може встановлюватись на розсуд сторін без обтяження або з обтяженням цього майна відповідно до Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». У випадках, коли предметом неустойки є майно, яке визначене родовими ознаками та яке не описане з таким ступенем детальності, що дозволяє ідентифікувати це майно, до відносин сторін названий Закон не застосовується.

3. Неустойка передбачає передання грошової суми чи іншого майна. Суть неустойки у вигляді обов’язку передати майно полягає в переданні права власності на це майно. Тому під категорію неустойки підпадають і ті правові конструкції, які передбачають право кредитора залишити у себе (не повернути боржникові) раніше передані останнім кредиторові грошову суму або інше майно.

4. Неустойку як юридичне та економічне явище не слід змішувати із суміжними явищами. Таке змішування веде до неправильного визначення підстави сплати неустойки та внесення інших платежів. Воно тягне помилки при вирішенні питань про оподатковування сум, що надходять у порядку сплати неустойки та здійснення інших платежів, про джерела, за рахунок яких провадиться сплата. Враховуючи це, неустойку належить відрізняти: 1) від процентів, що сплачуються відповідно до ст. 536 ЦК; 2) від підвищених процентів, що сплачуються позичальником на користь комерційного банку відповідно до договору у випадках прострочення повернення кредиту; 3) від процентів та індексації заборгованості за грошовим зобов’язанням, передбачених ст. 625 ЦК; 4) від плати перевізникові за простій морського торговельного судна протягом контрсталійного часу, тривалість якого встановлюється угодою відправника вантажу і судновласника (ст. 149 КТМ [34]); 5) від плати за послуги. Так, відповідно до ст. 119 СЗУ [287] за час затримки вагонів (контейнерів) під навантаженням, розвантаженням, затримки їх у зв’язку з митним оформленням вантажів та іншої затримки відправники вантажу, вантажоодержувачі та інші суб’єкти вносять не неустойку (штраф), а плату. Немає ніяких підстав кваліфікувати цю плату, в тому числі й у податкових правовідносинах, як неустойку. З іншого боку, пеня, що передбачена ч. 6 ст. 231 ГК [42] або передбачається договором за прострочення виконання грошового зобов’язання в межах подвійної облікової ставки НБУ (ст. 1, 3 Закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» [107]), є різновидом неустойки. Критерієм для розмежування неустойки від інших платежів є текст закону чи договору, що не суперечить законодавству. Якщо закон називає відповідну правову конструкцію неустойкою (штрафом, пенею), до неї застосовуються положення законодавства про неустойку. Якщо відповідна правова конструкція законом чи договором називається платою (за послуги, роботи, товари), то до неї застосовуються положення про оплату товарів, робіт, послуг.

5. У разі втрати особою, яка одержала автомобіль напрокат, справних деталей, вузлів, агрегатів автомобілів і автошин чи заміни їх на несправні або зношені, з цієї особи стягується вартість втрачених чи замінених частин за роздрібною ціною в трикратному розмірі. Кваліфікація цієї специфічної правової конструкції як збитків або неустойки тягне застосування різних строків позовної давності. Крім того, податкове законодавство встановлює різний правовий режим для одержаних платником податку на прибуток сум неустойки (вони відповідно до п. 4.1.6 ч. 4.1 ст. 4 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [113] включаються в об’єкт оподаткування на прибуток) і сум збитків, що відшкодовуються боржником, у вигляді витрат і відшкодування втрати та пошкодження майна (вони відповідно до ч. 4.2 ст. 4 того ж Закону виключаються з об’єкта оподаткування на прибуток). З урахуванням цього вартість втрачених чи замінених частин у трикратному розмірі, що стягується на користь наймодавця, повинна бути з метою податкового і бухгалтерського обліку розділена на відшкодування збитків, тобто вартість втрачених і замінених частин в однократному розмірі (це — стягнення збитків, що не оподатковуються податком на прибуток), і на неустойку, тобто двократну вартість втрачених чи замінених частин (ця сума оподатковується податком на прибуток).

6. Прагнучи до більшої гнучкості, до пошуку цивільно-правових конструкцій, які забезпечують нормальний розвиток майнових відносин, законодавець встановив неустойку за прострочення наймачем виконання обов’язку повернути річ, що була передана за договором найму, наймодавцеві в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК). Тут законодавець прямо визначає правову природу такого платежу як неустойки. Із цього визначення і слід виходити при застосуванні до відносин, що при цьому виникають, норм і цивільного, і податкового права.

7. Цивільний кодекс 2003 р. залишає недостатньо визначеною правову природу неустойки. Впевнено можна стверджувати тільки одне: зроблено деякі кроки, які більше, ніж Цивільний кодекс 1963 р, віддаляють неустойку від відповідальності. Зокрема, в главі 18 «Відповідальність за порушення зобов’язання» Цивільного кодексу 1963 р. містилась ст. 205 «Зменшення неустойки», що було аргументом на користь визнання неустойки мірою відповідальності. У Цивільному кодексі 2003 р. такої статті у главі 51, де йдеться про відповідальність, немає. Крім того, ця глава названа «Правові наслідки порушення зобов’язання. Відповідальність за порушення зобов’язання», тому викладення в ній положень про неустойку не свідчить про те, що законодавець розглядає неустойку як різновид відповідальності. Разом з тим цілком очевидно, що численні законодавчі акти під відповідальністю (цивільно-правовою) розуміють, зокрема, зобов’язання сплатити неустойку. Таке розуміння відповідальності вкладається в зміст ст. 13 Закону «Про транспорт» [86], ст. 53 Закону «Про залізничний транспорт» [102], Закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» тощо.

8. Значно більша визначеність щодо правової природи неустойки характерна для Господарського кодексу. По-перше, із ч. 1 ст. 216 ГК випливає чітке розуміння відповідальності як застосування господарських санкцій. Різновидом господарських санкцій є штрафні санкції. Штрафні санкції визначаються в ч. 1 ст. 230 ГК [42] як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання чи неналежного виконання господарського зобов’язання. Це дає підстави поширювати на неустойку всі положення Господарського кодексу щодо відповідальності.

9. Господарський кодекс не передбачає сплати неустойки шляхом передання майна, що виключає встановлення неустойки у вигляді обов’язку боржника, що порушив зобов’язання, передати майно на підставі ч. 1 ст. 549 ЦК.

10. Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає жодного із цих різновидів. Частина 2 ст. 549 ЦК особливістю штрафу визнає те, що він обчислюється у відсотках від суми невиконаного чи неналежне виконаного зобов’язання. Можна говорити про те, що визнання такої особливості штрафу не повністю погоджується з теорією. Але вступати в дискусію з законодавцем, який уже використав своє суверенне право з приводу предмета дискусії, було б нецивілізованим. Тому в розумінні штрафу треба слідувати законодавцеві. Коли ж сторони в договорі назвали штрафом неустойку, що не відповідає ч. 2 ст. 549 ЦК, це не повинне бути підставою для висновку про те, що відповідна умова договору є недійсною. Просто в таких випадках треба говорити про встановлення неустойки, а не штрафу.

11. Пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Такого розуміння пені належить додержуватись при укладенні договорів та вирішенні спорів. Проте не може бути підставою відмови в задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення виконання іншого (а не тільки грошового) зобов’язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч. 3 ст. 549 ЦК.

12. Завжди, коли обов’язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові в зв’язку з порушенням зобов’язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід використовувати термін «неустойка».

13. Частина 4 ст. 231 ГК передбачає встановлення в договорі неустойки у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання залежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів, робіт, послуг, що передаються, виконуються чи надаються відповідно до договору. Треба прагнути додержуватись цих правил. Але ж на стадії розгляду спору не можуть бути визнані недійсними умови договорів про неустойку, розмір якої встановлено іншими, ніж названі, способами, якщо тільки відповідні умови мають ознаку формальної визначеності.

14. Якщо неустойка встановлена у відсотку до суми зобов’язання, сторони вільні у визначенні бази (суми), з якої обчислюється сума неустойки, хоча б ця база була визначена законом, крім випадків, коли не допускається відступлення від закону в силу ч. 3 ст. 6 ЦК. Такою базою може бути сума, що обчислюється з ціни, за якою провадяться розрахунки між сторонами, або сума, визначена на основі роздрібної ціни, яка погоджена сторонами та за якою оптовий покупець буде в подальшому здійснювати реалізацію товару або яка встановлена в порядку державного регулювання цін; сума зобов’язання з відрахуванням податку на додану вартість, акцизного збору, інших видів податків, що зменшують обсяг об’єкта оподаткування продавця або особи, яка виконує роботи, надає послуги, або без урахування таких податків. Якщо ж база для обчислення неустойки, встановленої у відсотках, у договорі не визначена, неустойку слід обчислювати по-різному в залежності від характеру порушення та змісту відносин сторін. Пеня за порушення строку виконання грошового зобов’язання повинна розраховуватись, виходячи із грошової суми, сплата якої прострочена (до цієї суми входить і податок на додану вартість та акцизний збір, що включається до ціни товару, робіт, послуг). У тих же зобов’язальних правовідносинах пеня за прострочення передання товарів, виконання робіт, надання послуг повинна визначатись із вартості товарів, робіт, послуг без врахування податку на додану вартість, якщо інше не передбачено договором. Для застосування іншої бази обчислення неустойки повинна бути спеціальна правова підстава. Роз’яснення про те, що фінансові санкції, що застосовуються на підставі ст. 23 Закону «Про захист прав споживачів» [215], обчислюються з цін, за якими господарюючий суб’єкт одержав товари від постачальників (без включення в них заставної ціни склотари), не може поширюватися на цивільно- правові відносини.

15. Підставою, яка породжує обов’язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов’язання, яке визначається ст. 610 ЦК.