Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

У межах строку, що встановлений нормою, яка викладена в третьому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК, має бути пред’явлено позов до поручителя. Якраз такі строки, в межах яких має бути пред’явлено позов та непред’явлення позову, в межах яких тягне припинення права, в науці називають обмежувальними (преклюзивними). Це строки для звернення до суду з позовною заявою до поручителя, але вони не відносяться до категорії позовної давності, тому на них не поширюються норми ст. 263, 264, ч. 5 ст. 267 ЦК. Ці строки не підлягають призупиненню. Вони не перериваються. На недопустимість захисту права після спливу обмежувальних (преклюзивних) строків вказував Вищий арбітражний суд (п. 5 роз’яснення «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів» [391]). Пропуск такого роду строку виключає можливість захисту права, хоч би цей строк було пропущено з поважних причин.

10. Правила ст. 553 — 559 ЦК не поширюються на вексельну поруку — аваль. На правовідносини за участі аваліста поширюється дія ст. 30 — 32 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [5]. Аваль означає, що аваліст (третя особа або навіть одна з осіб, які раніше підписали вексель) прийняв на себе солідарну відповідальність перед держателем переказного векселя за здійснення платежу за векселем (ст. 47 Уніфікованого закону). Аваль — це односторонній правочин. Він оформляється написом на переказному векселі або на додатковому листі (алонжі). Аваль виражається словами «вважати за аваль» або іншою рівнозначною формулою. Аваль повинен бути підписаний особою, яка його дає. Природно, підпис повинен бути розшифрований таким чином, щоб не виникло сумнівів у тому, яка саме особа виступила як аваліст. Якщо аваль дається юридичною особою, підпис фізичної особи — органу юридичної особи повинен бути посвідчений печаткою. У силу частини третьої ст. 31 Уніфікованого закону аваль може бути оформлений лише підписом аваліста на лицьовій стороні переказного векселя (без напису «вважати за аваль» або іншого аналогічного напису). Але розшифровка підпису зі вказівкою повноваження, в силу якого аваліст вправі діяти від імені юридичної особи, і в цьому випадку є обов’язковою.

12. Авалем може забезпечуватися платіж за векселем повністю або частково. Аваль повинен даватися за одну з осіб, зобов’язаних до здійснення платежу за векселем. На це аваліст зобов’язаний вказати на переказному векселі або на додатковому листі (залежно від того, де дається аваль). Однак відсутність вказівки на цю особу не є підставою для визнання авалю недійсним: у такому випадку вважається, що він даний за векселедавця. Аваліст відповідає перед векселедержателем незалежно від дійсності забезпеченої авалем вимоги. Виключення складають лише випадки, коли зобов’язання особи, за яку дана вексельна порука, виявиться недійсним у силу дефекту форми того правочину (векселя, індосаменту, акцепту), на основі якого виникло забезпечене авалем зобов’язання. Оплата авалістом переказного векселя породжує перехід права, яке випливає з переказного векселя до аваліста. Аваліст може висунути вимогу, яка випливає з вексельного зобов’язання до особи, за яку він видав поруку, і до всіх інших осіб, зобов’язаних у силу переказного векселя перед особою, за яку аваліст видав поруку.

§ 4. ГАРАНТІЯ

Стаття 560. Поняття гарантії

1. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку.

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

1. У ст. 560 — 569 ЦК вперше у вітчизняному цивільному законодавстві сформульовані розгорнені положення про гарантію. Згідно зі ст. 2 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [171] значення акта законодавства в Україні набули Уніфіковані правила про договірні гарантії Міжнародної торгової палати [378] (далі — Уніфіковані правила). При застосуванні норм Уніфікованих правил варто враховувати, що вони застосовуються лише остільки, оскільки не суперечать законодавству України (в тому числі й до зобов’язань у сфері міжнародного приватного права, якщо до них застосовуються акти законодавства України). У силу ст. 1 Уніфікованих правил норми, що містяться в них, мають диспозитивне значення, тобто застосовуються, якщо інше не передбачено договором.

2. Законодавство України, на відміну від Уніфікованих правил, чітко розрізняє гарантію і поруку. Тому застосовувати до гарантії правила про поруку і навпаки не слід.

3. Уніфіковані правила виділяють три види гарантії — гарантію виконання зобов’язання (в натурі), гарантію повернення (внесення) платежів і тендерну гарантію. Усі вони відповідають ст. 560 ЦК. Гарант відповідно до ст. 560 ЦК гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Разом з тим варто враховувати, що спеціальними актами законодавства, які регулюють порядок проведення тендерів, аукціонів, торгів, встановлюються правила забезпечення зобов’язань учасників тендерів, аукціонів, торгів, що мають переваги при право- застосуванні перед положеннями Уніфікованих правил (але не перед положеннями Цивільного кодексу).

4. Стаття 560 ЦК і Уніфіковані правила називають кредитора і боржника в забезпеченому гарантією зобов’язанні відповідно бенефіціаром і принципалом. Особа, яка видала гарантію, іменується гарантом. Крім того, в Уніфікованих правилах називається ще один учасник правовідносин із приводу гарантії. Ним є «сторона, що інструктує». Поява сторони, що інструктує, обумовлена тим, що гарантом звичайно виступає банк, що знаходиться в тому ж місці, в якому знаходиться бенефіціар. Принципал може не мати можливості вступити в безпосередні відносини з гарантом. Тому принципал укладає угоду зі стороною, що інструктує (звичайно це банк, що обслуговує принципала), яка вступає в безпосередні відносини з гарантом із приводу видачі гарантії в забезпечення виконання зобов’язання принципала перед бенефіціаром.

5. У слово «гарантія» в Цивільному кодексі вкладається різний зміст. Гарантія, зокрема, може розумітися як одностороннє зобов’язання, в силу якого гарант зобов’язується перед кредитором третьої особи (бенефіціаром) сплатити на його вимогу грошову суму. Відносини між гарантом і принципалом (боржником в основному зобов’язанні), в силу яких гарант приймає на себе зобов’язання надати гарантії, що виходять за межі гарантії (гарантійного зобов’язання) та можуть ґрунтуватися на договорі про надання платної послуги, договорі про надання безвідплатної послуги, на інших відносинах, хоча б вони належно юридично не були оформлені. Мотиви, якими керувався гарант при видачі гарантії, його правовідносини з принципалом, за загальним правилом, на дійсність гарантії не впливають (ч. 1 ст. 229 ЦК).

6. Гарантія може розумітися і як правочин. Гарантія — це односторонній правочин, який «видається», а не договір, який укладається. Разом з тим оформлення гарантії договором між гарантом і бенефіціаром не може тягти недійсності гарантії, якщо зі змісту договору випливають всі умови, істотні для гарантії. Свого часу давалась рекомендація для більшої надійності забезпечення кредиту укладати трьохсторонню угоду між кредитором (банком), гарантом і позичальником, яка також не суперечить положенням Цивільного кодексу. У зразку банківської гарантії, що затверджений Національним банком стосовно кредитних договорів за його участі, рекомендується посилатися на договір про видачу гарантії, який укладено між банком-гарантом та принципалом.

7. Іноді і гарантія Кабінету Міністрів здійснюється не у вигляді односторонньої угоди, а шляхом участі в укладенні договору між сторонами забезпечуваного гарантією зобов’язання. Так, відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів «Про надання гарантій Кабінету Міністрів України і Міністерству фінансів щодо забезпечення погашення кредитів, що залучаються для фінансування закупівлі Українською аграрною біржею зернозбиральних комбайнів і тракторів» [286], передбачалось укладення чотирьохстороннього кредитного договору між Державним експортно-імпортним банком України, Кабінетом Міністрів України як гарантом, американським банком-кредитором і Експортно-імпортним банком СІЛА для фінансування закупівлі сільськогосподарської техніки в СІЛА.

8. Гарантія як односторонній правочин може бути визнана недійсною відповідно до загальних правил ст. 215 та 203 ЦК та інших правил, що встановлюють спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними. Порушення вимоги закону про обов’язкове надання гарантії, письмової форми (ст. 547 ЦК) тягне нікчемність гарантії.

9. Відповідно до ст. 560 ЦК гарантом можуть виступати лише організації (юридичні особи). Як принципал у відносинах з приводу гарантії також можуть бути не тільки юридичні, а і фізичні особи. Гарантом можуть виступати в першу чергу банки, а також фінансові установи, про які внесений запис до відповідного державного реєстру фінансових установ (ст. 4, 7 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [177]). Вони надають послуги щодо видані гарантії за плату. Вказівка в ст. 2 Уніфікованих правил [378] на те, що гарантом може бути страхова компанія, суперечить частині сьомій ст. 2 Закону «Про страхування» [180], яка визначає правоздатність страховика як суто спеціальну, несумісну з іншими видами підприємницької діяльності, в тому числі з видачею гарантії. Інша справа, що можливе страхування відповідних ризиків, у тому числі і на користь сторони, що в ст. 560 ЦК і в Уніфікованих правилах називається бенефіціаром. Цивільний кодекс регулює відносини, визначені в ч. 1 ст. 1 ЦК. Не виключається, що із положень Цивільного кодексу непрямо випливають публічно-правові приписи. Але ж такі правові приписи не можуть застосовуватись усупереч публічно-правовим положенням Закону «Про страхування». Ось і в даному випадку із ст. 560 ЦК випливає, що страхова організація може бути гарантом. Але переважно застосовується Закон «Про страхування».

Стаття 561. Строк дії гарантії

1. Гарантія діє протягом строку, на який вона видана.

2. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше.

3. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.