Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

1. В силу ст. 2 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [171] строки гарантії визначаються не тільки ст. 561 ЦК, а і (в частині, яка цією та іншими статтями Цивільного кодексу не врегульована) Уніфікованими правилами.

2. Відповідно до ч. 1 ст. 561 ЦК гарантія є чинною від дня видачі протягом строку, на який вона видана. У зразку банківської гарантії Національний банк рекомендує зазначати на те, що вона набирає чинності з часу перерахування бенефіціаром коштів згідно з кредитним договором. Ця суперечність між ч. 2 ст. 561 ЦК і згаданим зразком практичного значення не має, але відображає відсутність достатньої визначеності в законодавстві, правозастосовчій практиці і науці щодо поняття дійсності (недійсності) вимоги, яка забезпечується способами, що встановлюються ст. 546 — 597 ЦК. Стаття 4 і 8 Уніфікованих правил виходить із того, що в межах строку чинності гарантії претензія бенефіціара (кредитора) має бути отримана гарантом. При цьому встановлюється, що претензія до гаранта має бути пред’явлена в письмовій формі або передана з допомогою засобів електрозв’язку. З урахуванням диспозитивного значення Уніфікованих правил гарант має право інакше визначити останній день чинності гарантії.

3. Цивільний кодекс не встановлює будь-яких строків чинності гарантії на випадок, коли вона не встановлена в самій гарантії. Тому в таких випадках застосовуються строки, що встановлені ст. 4 Уніфікованих правил:

а) тендерна гарантія є чинною впродовж шести місяців від дати її видачі;

б) гарантія виконання є чинною впродовж шести місяців від передбаченої зобов’язанням, що забезпечується гарантією, дати поставки, завершення робіт (в тому числі дати, що встановлена шляхом пролонгації);

в) якщо гарантією покривається гарантійний (експлуатаційний) період, гарантія є чинною до спливу одного місяця після закінчення цього періоду;

г) гарантія повернення (внесення) платежів є чинною впродовж шести місяців, що відлічуються від дати поставки та виконання робіт.

Стаття 562. Незалежність гарантії від основного зобов’язання

1. Зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов’язання.

1. Положення про незалежність гарантії від зобов’язання, що забезпечується нею (основного зобов’язання), навіть коли в гарантії містяться посилання на основне зобов’язання, слід тлумачити з урахуванням права гаранта встановлювати умови гарантії. Стаття 3 Уніфікованих правил встановлює, що гарант несе відповідальність перед бенефіціаром (кредитором) тільки відповідно до умов гарантії та законодавства. Це положення не суперечить Цивільному кодексу України, а тому повинне застосовуватись. Отже, умовами гарантії гарант може обмежити свою відповідальність, наприклад, тільки обов’язком оплатити вартість поставленого бенефіціаром принципалу товару. Тоді за інші платежі принципала на користь бенефіціара, в тому числі і пов’язані з визнанням недійсним зобов’язання, що забезпечується гарантією, або його припиненням, гарант відповідати не може. Якщо ж в гарантії таких застережень немає, то гарантія не залежить від основного зобов’язання навіть тоді, коли на нього зроблено посилання в гарантії. Це означає, що гарант є зобов’язаним за виконання приниципалом платежів, які він зобов’язаний здійснити у зв’язку з недійсністю договору і поверненням сторін до попереднього майнового становища.

2. Стосовно гарантії, що видається в забезпечення вимог Національного банку до банку-позичальника за кредитним зобов’язанням, Національний банк рекомендує зазначати в гарантії на кредитний договір, в забезпечення зобов’язань позичальника (принципала), за яким видана гарантія. Але таке зазначення є можливим, якщо до видачі гарантії сторони уклали кредитний договір з умовою про перерахування Національним банком суми кредиту після надання гарантії.

Стаття 563. Правові наслідки порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією

1. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

2. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред’являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії.

3. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов’язання, забезпеченого гарантією.

4. Кредитор може пред’явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

5. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

1. При тлумаченні ч. 1 ст. 563 ЦК виникає питання про її співвідношення із ст. 562 ЦК: ст. 562 ЦК встановлює правило про незалежність гарантії від основного зобов’язання, а ч. 1 ст. 563 ЦК обов’язок сплатити грошову суму пов’язує з порушенням зобов’язання. Суперечність між двома положеннями Цивільного кодексу усувається, якщо зважати на те, що в кожному із них згадуються зобов’язання, які є дещо різними. У ст. 562 ЦК йдеться про основне зобов’язання. Зазвичай це зобов’язання полягає в сплаті грошової суми за поставлені товари, виконану роботу чи надані послуги. Але, якщо в гарантії немає будь-яких застережень, гарант в межах суми гарантії відповідає не тільки за виконання цього зобов’язання, а і за виконання принципалом інших обов’язків перед бенефіціаром, в тому числі пов’язаних з недійсністю або припиненням основного зобов’язання. Отже, зобов’язання, про яке йдеться в ч. 1 ст. 563 ЦК, включає основне зобов’язання, на яке зазначається в ст. 562 ЦК, але не обмежується ним. У ч. 1 ст. 563 ЦК під зобов’язанням розуміються всі обов’язки принципала перед бенефіціаром, виконання яких забезпечується гарантією відповідно до її умов.

2. Уніфіковані правила [378] не визначають прямо характер зобов’язання гаранта — є воно солідарним чи субсидіарним. Із ч. 1 ст. 563 ЦК випливає, що зобов’язання гаранта є солідарним. Воно виникає із факта порушення принципалом зобов’язання, забезпеченого гарантією. Як і будь-який солідарний боржник, гарант, однак, не несе обов’язку виконання із фактів, що передбачені договором, на підставі якого виникло забезпечене гарантією зобов’язання. Фактом, що породжує обов’язок гаранта сплатити грошову суму на користь бенефіціара (кредитора), є вимога кредитора. Уніфіковані правила називають цю вимогу претензією. Але ця претензія не охоплюється повністю поняттям претензії як способу досудового вирішення цивільно-правових спорів, що є припустимою лише в силу договору (таке визнав Конституційний Суд України в рішенні в одній із справ [242]). Претензія, передбачена Уніфікованими правилами (вимога, передбачена ч. 2 ст. 563 ЦК), має матеріально-правовий характер. Вона перетворює обов’язок гаранта перед бенефіціаром (кредитором) в борг (разом зі спливом строку для її розгляду, що встановлюється гарантією). Отже, така претензія (вимога) є правочином.

3. Вимога (претензія) бенефіціара до гаранта вчиняється в письмовій формі з дотриманням правил ст. 207 ЦК щодо форми правочину. Ця стаття допускає вчинення правочину з допомогою засобів електрозв’язку, що відповідає ст. 8 Уніфікованих правил, яка передбачає передання претензії за допомогою засобів електрозв’язку. До вимоги (претензії) повинні бути додані документи, що передбачені гарантією. Можливість їх передання за допомогою засобів електрозв’язку має бути застережена в гарантії. Стаття 8 Уніфікованих правил допускає передання документів, що додаються до претензії (вимоги), після пред’явлення претензії. Але з урахуванням ч. 1 ст. 565 ЦК ці документи, як і претензія (вимога), повинні бути подані гаранту в межах строку дії гарантії.