Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

7. Із ч. 5 ст. 273 ГК можна зробити висновок про те, що контрактанти несуть обов’язок забезпечувати виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції. Це слід ураховувати при вирішенні переддоговірних спорів. Договором контрактації повинні бути встановлені умови щодо кількості тари та матеріалів, строку та порядку забезпечення ними.

8. Частина 1 ст. 274 ГК передбачає застосування встановленої договором контрактації неустойки за нездачу сільськогосподарської продукції в установлені строки лише у випадках, якщо інший розмір неустойки не встановлений законом. Це означає заборону відступати від встановленого законом розміру неустойки (на цей час така неустойка не встановлена). Наведене правило відповідає ч. 1 ст. 231 ГК, яка забороняє зміну за погодженням сторін розміру штрафних санкцій, що встановлені законом стосовно окремих видів зобов’язань. Маючи на увазі ту обставину, що положення Господарського кодексу про контрактацію сільськогосподарської продукції поширюються тільки на державну закупівлю такої продукції, слід без обмежень застосовувати правило про неприпустимість змінювати договором установлену законом неустойку за порушення виробником обов’язку здати контрактантові продукцію в установлений строк. Але ж умова договору контрактації, якою встановлено інший розмір неустойки, ніж передбачений законом, є не нікчемною, а лише оспорюваною умовою правочину. І незастосування встановленої договором умови про розмір неустойки за відсутності позову про визнання такої умови недійсною можливе тільки в разі реалізації господарським судом свого повноваження визнавати договори недійсними на підставі п. 1 ст. 83 ГПК [20]. Неустойка, про яку йдеться у ч. 1 ст. 274 ЦК, є заліковою. Від нездачі продукції як порушення, передбаченого ч. 1 ст. 274 ЦК, слід відрізняти невиконання виробником обов’язків своєчасно підготувати до здавання-приймання продукції та попереджати контрактанта про непідготовленість до цього. За таке порушення ч. 3 ст. 274 ГК [31] передбачає лише відшкодування виробником контрактанту збитків. Ці збитки зазвичай полягають у відшкодуванні транспортних витрат у зв’язку з порожнім пробігом автотранспорту.

9. Відповідно до ч. 2 ст. 274 ГК контрактант сплачує неустойку у розмірі п’яти відсотків вартості продукції, яку він не прийняв безпосередньо у виробника чи в іншому місці в порядку і строки, погоджені сторонами. Цей розмір неустойки також не може змінюватись за погодженням сторін договору контрактації. Неустойка, про яку йдеться, є штрафною.

§ 5. ПОСТАЧАННЯ ЕНЕРГЕТИЧНИМИ ТА ІНШИМИ РЕСУРСАМИ ЧЕРЕЗ ПРИЄДНАНУ МЕРЕЖУ

Стаття 714. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу

1. За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов’язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов’язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

2. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

3. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

1. Стаття, що коментується, вперше в національному цивільному законодавстві визнає договори постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу різновидом договору купівлі-продажу. Це тягне за собою поширення на договори постачання через приєднану мережу ст. 655 — 697 ЦК (якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін). До правовідносин з приводу постачання ресурсами через приєднану мережу застосовуються також положення законодавства про договір поставки, оскільки це передбачено ч. 2 ст. 714 ЦК.

2. Частина 3 ст. 714 ЦК допускає встановлення законом особливостей укладання та виконання договорів постачання енергетичними та іншими ресурсами. Ця орієнтація законодавця на встановлення зазначених особливостей законом є занадто жорсткою. Стосовно постачання енергетичними ресурсами ця жорсткість пом’якшується ч. 1 ст. 277 ГК, яка передбачає встановлення Кабінетом Міністрів правил користування енергією відповідного виду. У решті випадків (при постачанні водою, газом через приєднану мережу) також немає підстав для висновку про те, що в силу ч. 3 ст. 714 ЦК не можуть застосовуватись підзаконні акти, які регулюють відносини щодо постачання ресурсами через приєднану мережу, та які прийняті до введення в дію Цивільного кодексу 2003 р. Таке твердження означало б руйнування правопорядку у цій сфері, а тому не відповідало б ч. 1 ст. 8 Конституції [1], яка верховенство права поставила вище юридичної сили законів, які є проявом позитивного права. З урахуванням цього затвердження підзаконними актами правил користування водою, газом навіть після введення в дію нового Цивільного кодексу не може бути підставою для твердження про те, що такі акти не мають юридичної сили. Це стосується, зокрема Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, що затверджені постановою Кабінету Міністрів від 21 липня 2005 р. № 630 [333].

Далі наводиться коментар до законодавства про постачання окремими видами ресурсів через приєднану мережу.

ПОСТАЧАННЯ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЄЮ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

3. Відносини з приводу постачання фізичних осіб електроенергією, регулюються ст. 714 ЦК, ст. 24 — 27 Закону «Про електроенергетику» [89], Правилами користування електричною енергією для населення [291] (далі — Правила). Ці Правила слід визнати такими, що мають юридичну силу не тільки з урахуванням викладеного в п. 2 коментаря до ст. 714 ЦК, а й у зв’язку з тим, що право Кабінету Міністрів затвердити такі Правила передбачене спеціальним законом — частиною четвертою ст. 26 Закону «Про електроенергетику». Положення, що поширюються на відносини з приводу постачання фізичних осіб електроенергією, містяться в Законі «Про житлово-комунальні послуги [174]».

4. Постачання фізичних осіб електроенергією здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією. Проект договору розроблюється енергопостачальником згідно з Типовим договором про користування електроенергією, який є додатком до Правил. Щодо кожного об’єкта, який належить споживачеві, укладається окремий договір. У багатоквартирному будинку енергопостачальник укладає договори з кожним наймачем (власником квартири). При укладенні договору сторони вправі відступати від умов Типового договору. Приписується укладати договір на три роки. Якщо за місяць до спливу строку договору жодна із сторін не заявила про припинення його дії у зв’язку із спливом строку договору або про необхідність його зміни, договір про користування електроенергією подовжується на один рік. Споживання електричної енергії без укладення з енергопостачальником договору про користування електричною енергією кваліфікується як самовільне підключення (абзац дев’ятий п. 2 Правил). Це — занадто жорстке правило. Його жорсткість пом’якшується з урахуванням наступного. Підключення електроенергії за заявою наймача (власника) квартири або іншого об’єкта має кваліфікуватись як укладення договору, хоч і з порушенням вимоги закону про його письмову форму (ст. 208, 218 ЦК). Якщо ж особа придбала квартиру, житловий будинок чи інший об’єкт і не звернулась із заявою про підключення до електромережі (про укладення договору), але не користувалась електроенергією, її дії не можуть кваліфікуватись як самовільне підключення і тягти відповідальність цієї особи, оскільки відсутній юридичний факт — правопорушення, яке могло б бути підставою відповідальності. Але ж споживання електроенергії особою, яка придбала об’єкт і не звернулась до енергопостачальника із заявою про підключення до електромережі та укладення договору, є правопорушенням. Питання про відповідальність споживача в таких випадках має вирішуватись з урахуванням вини енергопостачальника, який не здійснив відключення об’єкта від електромережі до укладення договору (появи правової підстави для підключення об’єкта до електромережі).

5. За заявою споживача підключення об’єкта до електромережі здійснюється протягом трьох (семи — у сільській місцевості) днів. У цей же строк має бути підписаний договір.

6. Прилади обліку електричної енергії мають бути придбані, установлені і підключені енергопостачальником, а їх вартість та вартість послуг оплачується забудовником (власником об’єкта, на який здійснюється постачання електроенергії). Споживач несе відповідальність за збереження приладів обліку та пломб на них, якщо прилади встановлені в квартирах або на інших об’єктах споживача. Відповідальність за збереження поквартирних приладів обліку, встановлених на сходових клітках, та пломб на них несе власник будинку або організація, у віданні якої перебуває будинок. Споживач відшкодовує вартість перевірки, ремонту або встановлення нового приладу обліку у разі пошкодження, втрати або неправильної роботи приладу обліку з його вини. В інших випадках перевірка, ремонт або заміна пошкодженого або втраченого приладу обліку здійснюються за рахунок енергопостачальника або організації, відповідальної за його збереження (п. 17 Правил [291]). Правила не встановлюють порядку розподілу пов’язаних з цим обов’язків між енергопостачальником та організацією, відповідальною за збереження приладу обліку. Виходячи із того, що зазначена організація є відповідальною, можна дійти висновку про те, що ця організація звільняється від відповідальності за незбереження приладів обліку, якщо доведе, що вона не допускала порушення своїх обов’язків, яке привело до пошкодження, втрати або неправильної роботи приладу обліку, або якщо вона доведе відсутність своєї вини. Відповідні витрати у таких випадках мають бути покладені на енергопостачальника.

7. Енергопостачальник вправі перевіряти справність приладів обліку, знімати показання приладів та проводити обстеження електроустановок споживача на предмет виявлення споживання електричної енергії поза приладами обліку (п. 37 Правил). Оскільки в більшості випадків вимога про обов’язкове укладення договору про користування електричною енергією не виконується, умовами договорів викладене правило не підкріплюється, а реалізація відповідного права енергопостачальника приходить у суперечність з правом фізичної особи на недоторканність житла. Стаття 30 Конституції України [1] допускає проникнення до житла чи іншого володіння особи лише за вмотивованим рішенням суду або у невідкладних випадках в порядку, встановленому законом. Ця суперечність усунена Законом «Про житлово-комунальні послуги» [174] лише частково: без отримання згоди споживача проникнення до житла може бути здійснене у невідкладних випадках, пов’язаних з рятуванням життя людей та майна за умови присутності при проникненні до житла і до повного завершення робіт представників виконавця (енергопостачальника), балансоутримувача, органів внутрішніх справ, споживача із числа будь-кого із власників суміжних приміщень (ч. 1 — 6 ст. 17 названого Закону). Що стосується обов’язку споживача допускати представників виконавця для зняття контрольних показників засобів обліку тощо, то в таких випадках споживач зобов’язаний забезпечити доступ до засобів обліку лише відповідно до договору. При цьому умови доступу в квартиру, будинок, інше приміщення визнаються істотними умовами договорів на надання житлово-комунальних послуг (п. 11 ч. 1 ст. 26 названого Закону).

8. Правила встановлюють підстави тимчасового припинення постачання електроенергією та підстави відключення споживача від мережі електропостачання, яке (відключення) одночасно означає розірвання договору енергопостачальником. Підстави тимчасового припинення виконання зобов’язань Цивільним кодексом взагалі не встановлюються. Законом «Про електроенергетику» [89] це передбачається і встановлюється порядок визначення підстав тимчасового припинення користування електроенергією (Правилами користування електроенергією), що слід визнати правомірним (з урахуванням викладеного в п. 2 коментаря до ст. 714 ЦК). Установлення п. 35 Правил підстав «відключення споживача», тобто одностороннього розірвання договору енергопостачальником, суперечить ч. 1 ст. 651 ЦК, відповідно до якої розірвання договору допускається за згодою сторін, а також у випадках, якщо це передбачено договором або законом. Наявність такої суперечності не перешкоджає застосуванню п. 35 Правил з урахуванням викладеного в п. 2 коментаря до ст. 714 ЦК, а також з урахуванням того, що право Кабінету Міністрів затвердити Правила користування електричною енергією для населення прямо встановлене ст. 26 Закону «Про електроенергетику». Тому енергопостачальник вправі «відключити споживача», тобто одностороннє розірвати договір з підстав, зазначених у п. 35 Правил (розкрадання електричної енергії; навмисне пошкодження приладу обліку; неоплата встановлення нового приладу обліку, якщо обов’язок оплати лежить на споживачеві; неоплата спожитої електроенергії на тридцятий день після отримання споживачем попередження енергопостачальника; невиконання припису Державної інспекції з енергетичного нагляду щодо режиму споживання електроенергії; зниження показників якості електроенергії з вини споживача).

9. Споживачеві надається право в будь-який час на свій розсуд розірвати договір шляхом односторонньої відмови від нього. Для цього він повинен не пізніше, ніж за сім днів до припинення користування електроенергією (до припинення договору і відповідного зобов’язання) у квартирі або на іншому об’єкті письмово повідомити енергопостачальника про розірвання договору. Невиконання споживачем цієї вимоги означає, що споживач зобов’язаний оплачувати електроенергію відповідно до показань приладів обліку та нести відповідальність за порушення правил користування електроенергією на об’єкті, що був підключений до мережі електропостачання, на підставі договору до дня припинення дії останнього.

10. Пункт 44 Правил покладає на енергопостачальника відповідальність за тимчасове припинення енергопостачання з його вини в розмірі п’ятикратної вартості недовідпущеної споживачеві електроенергії. Така ж відповідальність енергопостачальника, як і п. 44 Правил, установлена ч. 6 ст. 24 Закону «Про електроенергетику». Цю відповідальність слід кваліфікувати як обов’язок сплатити неустойку у зазначеному розмірі. Ця неустойка, встановлена частиною шостою ст. 24 Закону «Про електроенергетику», не виключає застосування загального правила ч. 1 ст. 624 ЦК, відповідно до якої неустойка стягується незалежно від відшкодування шкоди.