Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення і Положення про поставки товарів народного споживання виходять із переважного застосування другого із названих Положень. Це означає застосування Положення про поставки товарів до відносин з приводу поставки продукції за ринковим (цей термін за радянських часів означав поставку з метою подальшого продажу населенню) призначенням і до поставки товарів за неринковим призначенням (для виробничих потреб). Так, пиломатеріали, цемент належать до категорії продукції виробничо-технічного призначення. Якщо їх закуповує роздрібне торговельне підприємство для подальшого продажу населенню, слід застосовувати Положення про поставки товарів народного споживання. Це ж Положення буде застосовуватись при поставці товарів народного споживання (наприклад, цукру, тканин) для промислової переробки (на кондитерську фабрику, на швейну фабрику).

11. Положення про поставки, що були прийняті в Союзі РСР, у частині встановлення ними планових передумов договорів поставки, чинність втратили. Але повністю від ідеї прийняття органами виконавчої влади індивідуальних актів, що є передумовами договорів поставки, законодавець не відмовився. Вибір виконавців державного замовлення на товари зазвичай здійснюється на конкурентній основі. Але незалежно від проведення конкурсів (тендерів) державне замовлення є обов’язковим для державних підприємств і установ, організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності, а також для суб’єктів господарської діяльності всіх форм власності — монополістів на відповідному ринку продукції, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення (ч. 8 ст. 2 Закону «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб»; ст. З Закону «Про державне оборонне замовлення»; ч. 2 ст. 8 Закону «Про державний матеріальний резерв»). Необґрунтована відмова виконавця державного замовлення від укладення державного контракту, коли обов’язковість його укладення встановлена Законом «Про поставки продукції для державних потреб» або Законом «Про державне оборонне замовлення» та коли є наявними технічні можливості виконання державного замовлення, породжує обов’язок виконавця сплатити штраф на користь державного замовника у розмірі вартості державного контракту.

12. На підставі державного замовлення договори поставки укладаються між визначеними відповідно до закону суб’єктами господарювання (виконавцями державного замовлення) і державними замовниками (ч. 1 ст. 183 ГК). Статус державного замовника, яким надається право делегувати частину своїх повноважень підприємствам, що визначаються на умовах, установлених Кабінетом Міністрів, закріплюється ст. 183 ГК та Законом «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб». З одного боку, зазначається, що державне замовлення видають особи, «уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти)», що державний контракт укладається «замовником від імені держави», тобто стороною договору, що є контрагентом виконавця державного замовлення, визнається держава. З іншого боку, «держава в особі Кабінету Міністрів України» виступає лише гарантом за зобов’язаннями державних замовників», (ч. 2 ст. 183 ГК [31]). Подібне правило встановлює також ч. 1 ст. 2 названого вище Закону. За таких умов слід зробити висновок про те, що стороною (покупцем) договору поставки (державного контракту на поставку продукції для державних потреб) є замовники, зокрема, Державний комітет України з державного матеріального резерву, а держава виконує лише функції гаранта на стороні замовника. Це підтверджується тим, що в ч. 4 ст. 4 названого Закону йдеться про права саме державних замовників як сторони договору (державного контракту), в ч. 5 — про їх відповідальність, а в ч. 6 тієї ж статті — про спори між державним замовником і державним виконавцем.

13. Правовий статус держави як гаранта в зобов’язаннях поставки, що ґрунтуються на державному замовленні, є недостатньо визначеним. У зв’язку з цим треба враховувати наступне. Формулювання «держава в особі Кабінету Міністрів» (ч. 2 сті 183 ГК) означає, що Кабінет Міністрів уповноважений діяти від імені держави як гаранта виконання зобов’язань державними замовниками. Сам Кабінет Міністрів відповідно до Конституції України [1] і чинних законів не має цивільної правоздатності. На відносини щодо такої гарантії прямо не поширюються ст. 560 — 569 ЦК, оскільки ці статті стосуються гарантії, яка видається (ч. 2 ст. 561 ЦК). Гарантія держави за виконання державними замовниками державних контрактів не видається, а виникає на підставі закону та факту укладення державного контракту. Але за аналогією окремі положення ст. 560 — 559 ЦК можуть застосовуватись і до відносин з приводу гарантії держави.

14. Договором поставки товарів, що закуповуються за державні кошти, передують процедури визначення постачальника, передбачені Тимчасовим положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти. Це Тимчасове положення було затверджене Кабінетом Міністрів на підставі повноваження, наданого йому Законом «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [196].

15. Правила Положень Про поставки [489; 490] у частині, що стосується укладення та припинення дії договорів поставки, застосуванню не підлягають, оскільки вони ввійшли в суперечність із законодавством України. Зокрема, втратили чинність правила, якими покупцям надається право на збереження та розширення тривалих господарських зв’язків з постачальниками. Втратили чинність правила, відповідно до яких покупцеві надається право на односторонню відмову від договору, зокрема норма про право покупця на свій розсуд відмовитись від передбачених договором товарів за умови повного відшкодування постачальникові збитків, що завдані йому такою відмовою (п. 24 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення; п. 19 Положення про поставки товарів народного споживання). Відповідні питання вирішуються ст. 651 — 654 ЦК, загальними положеннями про купівлю-продаж, що включені до змісту Цивільного кодексу, ст. 179 — 188 ГК.

Спеціально стосовно поставки ст. 267 ГК установлює, що договір поставки може бути укладений на один рік або інший строк, погоджений сторонами. Можливе укладення договорів поставки на строк більше одного року. Такі договори називаються довгостроковими. Якщо в договорі строк його дії не визначається, він вважається укладеним на один рік (астрономічний, тобто такий, який починається з нуля годин наступного після укладення договору дня або з дня, погодженого сторонами, і закінчується через 365 (366) днів). Цей висновок ґрунтується на ст. 252 — 254 ЦК, із яких випливає загальне розуміння року як астрономічного, а не календарного.

16. Зберегли чинність п. 26 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення і п. 21 Положення про поставки товарів народного споживання, відповідно до яких виготовлювач зобов’язаний упродовж 10 років після зняття з виробництва окремих видів товарів і приймати до виконання замовлення покупців на поставку запасних частин до цих товарів.

17. Практичне значення має правило абзацу третього п. 28 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, відповідно до якого договором може бути передбачена поставка продукції на вимогу покупця. У таких випадках поставка здійснюється на підставі замовлень покупця. Це правило дає позитивну відповідь на питання про те, чи є укладеними договори, в яких установлена умова про те, що кількість та асортимент товарів, що підлягають поставці, визначається замовленнями покупця, що подаються в межах погодженого в договорі асортименту.

18. Пункт 29 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення і п. 24 Положення про поставки товарів народного споживання дають право постачальникові у разі ненадання покупцем відвантажувальної рознарядки або прострочення її надання вимагати оплати підготовлених до відвантаження товарів за умови представлення гарантії наявності товарів. Право продавця перенести в таких випадках строк поставки на більш пізній період погоджується з ч. 2 ст. 613 ЦК, з якої випливає аналогічне право продавця.

19. Положення ч. 2 ст. 267 ГК про те, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного і безперебійного постачання товарів споживачам, може бути використане при вирішенні переддоговірних спорів. Якщо договором передбачено поставку товарів окремими партіями, поставка продукції виробничо-технічного призначення має здійснюватись поквартально, а товарів народного споживання — щомісячно, якщо сторони не погодили інші періоди поставки (ч. 4 ст. 267 ГК).

20. Пункт 31 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення і п. 25 Положення про поставки товарів народного споживання встановлюють порядок поповнення товарів, що не були поставлені в одному із періодів поставки. Поповнення здійснюється в межах строку дії договору в асортименті, встановленому для того періоду, в якому допущена недопоставка, якщо інше не передбачено договором.

Суттєвими є правила, які сформульовані в тих же пунктах та які надають покупцеві право, повідомивши постачальника, відмовитись від прийняття товарів, поставка яких прострочена. При цьому чітко встановлюється, що товари, відвантажені до отримання згаданого повідомлення, покупець зобов’язаний прийняти і оплатити. Ці правила не суперечать ч. 3 ст. 612 ЦК, яка за загальним правилом дає кредитору право відмовитись від прийняття простроченого виконання, якщо внаслідок прострочення виконання втратило інтерес для кредитора, а лише доповнюють правило ч. 3 ст. 612 ЦК.

21. Пункти 33 і 35 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та п. 26 і 28 Положення про поставки товарів народного споживання, що встановлюють порядок доставки товарів та вирішують питання мінімальних норм від вантаження, можуть мати регулятивне значення, якщо інше не передбачено договором, а також при вирішенні переддоговірних спорів.

22. Частина 2 ст. 268 ГК приписує зазначати в договорах поставки номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів, якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях. Копії такої документації повинні додаватись постачальником до примірника договору покупця на його вимогу. Таку копію постачальник може виготовити самостійно. Частина 5 ст. 15 Закону «Про стандартизацію» [131] забороняє відтворювати, тиражувати і розповсюджувати будь-які стандарти, кодекси усталеної практики, технічні умови або їх частини без дозволу їх власника чи уповноваженої ним особи як офіційні видання. Але виготовлення копій таких документів для передання покупцям відповідно до ч. 2 ст. 268 ГК [31] не суперечить ст. 15 Закону «Про стандартизацію».

Невиконання вимоги про зазначення в договорах поставки на номери і індекси технічної документації не впливає на дійсність договору поставки або визнання його укладеним.

23. Частина 5 ст. 268 ГК надає покупцеві право відмовитися від прийняття і оплати товарів (вимагати повернення сплаченої суми, якщо товари уже оплачені) у разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартами, технічними умовами чи зразком (еталоном). Відмова від прийняття при цьому не може тлумачитись лише як відмова від прийняття товару представником покупця на складі продавця або прийняття його на складі покупця від представника продавця. Право прийняття рішення про прийняття товару в рахунок виконання постачальником зобов’язання поставки покупець має і за результатами приймання товарів за якістю в межах Строків, установлених Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю [491]. Викладена думка підтверджується ч. 8 ст. 268 ГК, яка встановлює порядок повернення постачальникові товарів, що не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) або умовам договору. Це означає, що в зобов’язаннях поставки покупцеві надаються більш широкі права на випадок поставки товарів, що не відповідають стандартам, технічним умовам або зразкам (еталонам), ніж це передбачено загальними правилами про купівлю-продаж. Такі ж правила передбачені п. 41 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення [489] і п. 34 Положення про поставки товарів народного споживання [490].

24. Право покупця вимагати усунення недоліків у поставлених товарах у місці знаходження товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника, передбачене ч. 6 ст. 268 ГК, не виключає права покупця на відмову від прийняття недоброякісних товарів, яке (право) передбачене ч. 5 ст. 268 ГК, а лише дає покупцеві можливість вибору. Це ж стосується і випадків, коли здійснена поставка товарів, що відповідають стандартам, технічним умовам, але не відповідають сорту, передбаченому договором (є товарами більш низького сорту).

25. Стосовно поставки чітко і незаперечливо вирішені питання щодо гарантій якості. Частина 2 ст. 675 ЦК виявилась відірваною від життя, коли зазначає на те, що гарантійні строки встановлюються законом або договором. Реальність така, що гарантійні строки часто встановлюються стандартами і технічними умовами, що знайшло відображення в п. 40 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення і п. 33 Положення про поставки товарів народного споживання. Частина 2 ст. 269 ГК також виходить із того, що гарантійні строки встановлюються стандартами і технічними умовами і допускає погодження в договорі більш тривалих гарантійних строків, ніж установлені зазначеними актами строки.

26. Відповідно до загального правила ч. 1 ст. 676 ЦК, що поширюється на всі договори купівлі-продажу, гарантійний строк починається з дня передання товару покупцеві. У ч. 3 ст. 269 ГК такий же день початку перебігу гарантійного строку встановлено стосовно продажу товару через роздрібну торгівлю. В інших випадках спеціальне правило ч. 3 ст. 269 ГК приписує обчислювати гарантійні строки з моменту введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з дня одержання виробу покупцем.