Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

27. Значно більш ліберальні стосовно продавців правила встановлені на випадок поставки некомплектних товарів. Установлюючи правило, що зобов’язує боржників належне виконувати зобов’язання (ст. 526 ЦК), Цивільний кодекс не формулює загального правила, яке б давало право кредитору відмовитись від прийняття неналежного виконання. Твердження про те, що таке право кредитора випливає із ст. 526 ЦК, не відповідало б букві закону. Не формулюється таке правило і в інституті купівлі-продажу. Немає його і в законодавстві, що регулює відносини щодо поставки. Тому відповідно до ч. 3 ст. 270 ГК некомплектний товар покупець зобов’язаний прийняти в рахунок договору, але до укомплектування товару покупець має право відмовитись від договору (якщо товар уже оплачений, покупець вправі вимагати повернення сплачених сум). І тільки в тому випадку, коли постачальник упродовж двадцятиденного строку після одержання вимоги покупця не доукомплектовує товар або не замінить його комплектним, покупець отримує право відмовитися від товару.

28. Правила Положень про поставки про ціни і порядок розрахунків не підлягають застосуванню, оскільки відповідні відносини врегульовані ст. 632, 691 — 695 ЦК, ст. 189 — 192 ГК, Законом «Про ціни і ціноутворення» [36], Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті [432].

29. Майнова відповідальність в Положеннях про поставки розуміється як покладення на боржника обов’язку відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань, а також як обов’язок сплатити неустойку. Питання відшкодування збитків достатньо детально врегульовані ст. 22, 623, 624 ЦК, ст. 224 — 239 ГК, що виключає застосування відповідних правил Положень про поставки. Що стосується неустойки, то, як і інші види забезпечення виконання зобов’язань, вона може встановлюватись законом або договором. Підзаконні акти СРСР (такими є Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення і Положення про поставки товарів народного споживання) не можуть застосовуватись в Україні в частині, в якій вони встановлюють неустойку за невиконання або неналежне виконання зобов’язань, що ґрунтуються на договорі поставки.

30. У разі поставки товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК (20 процентів вартості недоброякісних товарів). Це правило відповідно до п. 7 ст. 269 ГК слід застосовувати до тих договорів поставки, сторонами яких (і постачальником, і покупцем) є суб’єкти підприємницької діяльності, як це передбачено ст. 265 ГК (якщо інше не передбачено договором). Стосовно порушення умов договору поставки щодо комплектності ст. 270 ГК не містить посилання на ст. 231 ГК, тому штраф в розмірі двадцяти процентів вартості некомплектних товарів може застосовуватись лише за наявності однієї із наступних умов: 1) хоча б одна сторона зобов’язання поставки належить до державного сектору економіки (ч. 2 ст. 22 ГК); 2) порушення пов’язане з виконанням державного контракту; 3) виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України або за рахунок державного кредиту. У решті випадків штраф за поставку некомплектних товарів сплачується в розмірі, передбаченому договором.

31. Шестимісячну позовну давність, встановлену ч. 8 ст. 269 ГК стосовно вимог, що випливають із поставки товарів неналежної якості, належить застосовувати до зобов’язань поставки, що за суб’єктним складом відповідають вимогам ч. 3 ст. 265 ГК. Це спеціальне правило, що встановлює тривалість позовної давності, не є єдиним у Господарському кодексі. Немає підстав для заперечення чинності тривалості позовної давності, що встановлена ст. 322, 324 ЦК.

§ 4. КОНТРАКТАЦІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ

Стаття 713. Договір контрактації сільськогосподарської продукції

1. За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов’язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов’язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

2. До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції.

1. Визначення договору контрактації сільськогосподарської продукції в ст. 713 ЦК є значно ширшим, ніж визначення цього ж договору, яке наводиться у ст. 272 ГК [31]. Відповідно до ст. 272 ГК договори контрактації сільськогосподарської продукції укладаються тільки при здійсненні державної закупівлі сільськогосподарської продукції на підставі державного замовлення. Це — лише частина всього обсягу закупівель сільськогосподарської продукції. За наявності зазначеної суперечності слід виходити з того, що договори контрактації сільськогосподарської продукції можуть укладатись завжди, коли це відповідає визначенню договору контрактації, яке наводиться у ст. 713 ЦК. Положення Господарського кодексу про державну закупівлю сільськогосподарської продукції підлягають застосуванню лише у випадках, коли договір контрактації відповідає більш вузькому визначенню договору контрактації, що наводиться у ст. 272 ГК.

2. Відчуження сільськогосподарської продукції за договором контрактації здійснюють виробники сільськогосподарської продукції. Це — основний критерій відмежування договору контрактації від суміжних цивільно-правових договорів.

3. У ч. 1 ст. 713 ЦК здійснена спроба наблизити договір контрактації до договору підряду. Хоч договір контрактації є різновидом договорів купівлі-продажу, тобто договору про передання майна у власність за плату, у ч. 1 ст. 713 ЦК зазначається на те, що відповідно до договору контрактації виробник зобов’язується не тільки передати у власність контрактанта сільськогосподарську продукцію, а і виробити її. Це може впливати на зміст договорів контрактації та зобов’язань, що виникають на їх підставі, і відкриває можливість для встановлення нормативно-правовими актами та договорами обов’язків контрактантів, що можуть стосуватись сприяння виробникові у виробництві сільськогосподарської продукції.

4. Нормативний масив, чинність якого поширюється на правовідносини щодо контрактації сільськогосподарської продукції, є досить значним за обсягом. Він представлений загальними положеннями про купівлю-продаж (ст. 655 — 697 ЦК), положеннями

Цивільного і Господарського кодексів, інших законів, що стосуються поставки. Частина 3 ст. 713 ЦК допускає встановлення особливостей укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції законом, але такий закон на цей час не приймався. Частина 5 ст. 273 ГК передбачає встановлення особливостей виконання договорів контрактації Положенням про контрактацію сільськогосподарської продукції, що має затверджуватись Кабінетом Міністрів. Таке положення на цей час також не прийняте. Не затверджувались і Типові договори контрактації сільськогосподарської продукції, як це передбачено ч. 3 ст. 272 ЦК.

Приймання сільськогосподарської продукції за кількістю та якістю здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного постачання і товарів народного споживання за кількістю [492] і Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю [491].

5. На правовідносини щодо контрактації сільськогосподарської продукції на підставі державного замовлення поширюється чинність ст. 272 — 274 ГК.

Із ст. 273 ГК випливає, що в договорі контрактації можуть не визначатись кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції. Відповідно до ч. 2 ст. 273 ЦК на контрактанта покладається обов’язок прийняти від виробника всю пред’явлену продукцію на умовах, передбачених у договорі. Лише нестандартну продукцію, яка швидко псується і є придатною для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується та здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант «приймає» (тобто зобов’язаний прийняти) за цінами і на умовах, що погоджені сторонами. Це — суто соціалістичні положення, застосування яких буде вкрай обмежене. По-перше, зазначені положення можуть застосовуватись до договорів контрактації сільськогосподарської продукції, що укладаються не на підставі державного замовлення, лише за згодою сторін договору, яка (згода) є мало вірогідною. По-друге, при закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб ч. 2 ст. 273 ГК буде приходити у суперечність із законами про державний бюджет, якими будуть визначатись обсяги бюджетних коштів на державну закупівлю сільськогосподарської продукції. Отже, виробники сільськогосподарської продукції зазвичай не зможуть реалізувати закріплене у ч. 1 ст. 273 ГК право на свій розсуд визначати кількість продукції, що пропонується контрактантові. Ця кількість має визначатись у договорі, а відповідно до ч. 2 ст. 669 ЦК умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом установлення в договорі порядку визначення цієї кількості.

Неможливою буде і реалізація виробником права одностороннє визначати строки здачі сільськогосподарської продукції. При вирішенні переддоговірних спорів з цього приводу слід виходити із того, що ці строки мають бути встановлені. Інша справа, що вони не повинні бути занадто жорсткими.

6. Частина 3 ст. 2/3 ГК приписує визначати в договорах контрактації обсяги сільськогосподарської продукції, яку контрактант має приймати безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється виробником торговельним підприємствам. Крім того, в частині, в якій договором не встановлено обов’язок контрактанта приймати сільськогосподарську продукцію безпосередньо у виробника, продукція має прийматись контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника.