Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

Стаття 711. Відповідальність за шкоду, завдану товаром неналежної якості

1. Шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю у зв’язку з придбанням товару неналежної якості, відшкодовується продавцем або виготовлювачем товару відповідно до положень глави 82 цього Кодексу.

1. Закон «Про захист прав споживачів» [186] уперше передбачив відповідальність продавця (виготовлювача), що випливає із передання покупцеві товарів неналежної якості, на підставі норм інституту зобов’язань, що виникають унаслідок заподіяння шкоди. Аналогічне правило сформульоване в ст. 711 ЦК. Розгорнені правила з цього приводу сформульовані в ст. 1209 — 1211 ЦК.

§ 3. ПОСТАВКА

Стаття 712. Договір поставки

1. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

2. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

3. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

1. На цей час існує значний за обсягом нормативний масив, який регулює відносини щодо поставки товарів. Практично важливо визначити, коли цей нормативний масив діє. Для вирішення цього питання перш за все треба враховувати, що Цивільний кодекс, допускаючи укладення з метою передання товарів у власність окремих видів договорів купівлі-продажу (договорів роздрібної купівлі-продажу, поставки, контрактації, постачання ресурсами через приєднану мережу, міни), не виключає укладення договорів купівлі-продажу, на які не поширюється дія положень про будь- які з окремих названих видів договорів купівлі-продажу. Тому договір поставки слід відрізняти не тільки від інших різновидів договору купівлі-продажу, а й від договорів купівлі-продажу, що не належать ні до одного із названих видів.

2. Частина 3 ст. 6 ЦК надає сторонам можливості в договорі відступати від положень цивільного законодавства. Стосовно питання, про яке тут ідеться, це означає, що сторони, зокрема, не порушуючи імперативних норм цивільного законодавства, вправі вибрати правовий режим, якому певний договір підпорядковується. Зокрема, вони вправі назвати договір договором поставки або договором купівлі-продажу, що тягне поширення на їх правовідносини в певній частині різного нормативного масиву. Якщо ж сторони ніякого вибору не зробили, застосуванню підлягають ч. 3, 6 ст. 265 ГК [31]. Якщо сторонами договору про передання товарів у власність покупцеві є суб’єкти господарювання, він є договором поставки (крім випадків, коли товар придбавається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов’язаного з підприємницькою діяльністю). Якщо продавцем є суб’єкт підприємницької діяльності, а покупцем — не- господарюючий суб’єкт, договір кваліфікується як договір купівлі-продажу (договір купівлі-продажу, що підпорядковується тільки загальним положенням ст. 655 — 697 ЦК про купівлю-продаж, або договір роздрібної купівлі-продажу, якщо він підпадає під ознаки ч. 1 ст. 698 ЦК).

3. З іншого боку, сторони позбавлені права укласти договір поставки в наступних випадках: 1) якщо покупець, хоч би він і був фізичною особою — підприємцем, придбаває товари для особистого, домашнього, сімейного або іншого подібного використання (в цьому випадку застосовується законодавство про роздрібну купівлю-продаж, як би сторони не назвали договір); 2) якщо на підставі договору здійснюється постачання енергетичними або іншими ресурсами через приєднану мережу.

4. Отже, у всіх випадках, коли при правозастосуванні виявляється, що сторони при виборі виду договору, який вони укладають, не вийшли за межі імперативних норм цивільного права, застосовується законодавство про той договір, який сторони вибрали. Але сторона договору вправі звернутись з позовом про визнання такого договору недійсним у частині, в якій він суперечить імперативним нормам.

5. Якщо сторони назвали укладений договір договором купівлі-продажу, не визначивши його вид, слід ураховувати наступне: 1) такий договір кваліфікується як договір роздрібної купівлі-продажу у випадках, коли продавцем є суб’єкт підприємницької діяльності, а покупцем — фізична особа, що придбаває товари для особистого, домашнього, сімейного або іншого подібного використання; 2) такий договір є договором поставки, якщо його сторони є суб’єктами підприємницької діяльності, а товар придбавається для використання в підприємницькій діяльності; 3) такий договір є договором контрактації сільськогосподарської продукції, якщо його сторонами є суб’єкти підприємницької діяльності, а відповідно до нього сільськогосподарську продукцію відчужує її виробник; 4) такий договір є договором постачання ресурсами через приєднану мережу, якщо відповідно до нього покупець отримує відповідні ресурси; 5) такий договір є договором міни, якщо відповідно до нього кожна із сторін зобов’язується передати товар в обмін на інший товар або в обмін на роботи (послуги); 6) відносини, що виникли на підставі такого договору, регулюються ст. 655 — 697 ЦК і на них не поширюються спеціальні правила про будь-який із видів договорів купівлі-продажу, про які йдеться у ст. 698 — 716 ЦК, якщо відсутні підстави для кваліфікації укладеного договору як такого, що підпадає під визначення одного із видів договору купівлі-продажу.

6. Відповідно до ч. 3 ст. 265 ГК сторонами договору поставки можуть бути суб’єкти господарювання, зазначені в п. 1, 2 ч. 2 ст. 55 ГК, тобто суб’єкти господарювання- юридичні особи і фізичні особи — підприємці. Це правило не виключає укладення договорів поставки у випадках, коли продавцем є суб’єкт підприємницької діяльності- юридична або фізична особа, а покупцем — юридична особа, що не є суб’єктом підприємницької діяльності. Цьому не перешкоджає навіть пряме зазначення в ч. 6 ст. 265 ГК на те, що реалізація суб’єктами господарювання товарів негосподарюючим суб’єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу, оскільки ч. 3 ст. 6 ЦК допускає можливість відступлення в договорах від актів цивільного законодавства за відсутності встановлених нею обмежень.

7. Не підлягає сумніву поширення на правовідносини щодо поставки загальних положень про купівлю-продаж (ст. 655 — 697 ЦК). Інше може бути встановлено договором або законом, якщо відповідні обмеження не випливають із характеру відносин сторін. Передбачається також можливість установлення законом особливостей укладання та виконання договорів поставки (ч. 3 ст. 712 ЦК). Але тут не дається пряма відповідь на питання про те, яким же нормам слід надавати перевагу при правозастосуванні за наявності колізії між загальними положеннями про купівлю-продаж (ст. 655 — 697 ЦК), та положенням підзаконних актів, що мають визнаватись чинними відповідно до ст. 271 ГК [31], яка передбачає затвердження Кабінетом Міністрів Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливих умов поставки окремих видів товарів.

Очевидно, ці акти будуть застосовуватись переважно перед загальними положеннями про купівлю-продаж (ст. 655 — 697 ЦК). Але Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення [489] і Положення про поставки товарів народного споживання [490], що були затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 30 серпня 1998 р., не можуть застосовуватись переважно перед загальними положеннями про купівлю-продаж, оскільки акти законодавства Союзу РСР зберегли чинність в Україні лише за двох умов: 1) відповідні відносини не врегульовані законодавством України; 2) акти законодавства СРСР не суперечать Конституції і законам України.

8. До відносин щодо поставки застосовуються Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю [491] та Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю [492]. Що стосується Особливих умов поставки, що затверджувались у радянський період, то вони втратили чинність відповідно до постанови Державного арбітражу СРСР від 3 листопада 1988 р. № 7. Публікації в Україні особливих умов поставки в окремих виданнях не спростовують факту утрати чинності Особливими умовами поставки. Особливі умови поставки, про які йдеться у ст. 271 ГК, на цей час Кабінетом Міністрів не затверджувались.

У відповідних випадках до правовідносин з приводу поставки застосовуються закони «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб [71 ], «Про державне оборонне замовлення» [98], «Про державний матеріальний резерв» [81].

9. Частина 4 ст. 265 ГК вимагає, щоб умови договорів поставки викладались сторонами відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів [465]. Такий припис (застосовувати зазначені Міжнародні правила) раніше був наданий Указом Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів». Але невиконання цих приписів не є підставою для визнання відповідних договорів або їх окремих умов недійсними. Більше того, використання цих термінів за відсутності їх достатнього розуміння може загрожувати майновим інтересам суб’єктів цивільного права. Тому сторони не позбавлені права вирішити питання про розподіл обов’язків щодо навантаження, перевантаження та розвантаження товарів, оплати перевезення товарів, страхування, внесення інших платежів, про розподіл ризиків на власний розсуд як із застосуванням термінів, що розкриваються у зазначених Міжнародних правилах, так і без їх застосування.

10. Цивільний кодекс не використовує поділ майна на продукцію виробничо-технічного призначення і вироби (товари) народного споживання. Законодавству радянських часів такий поділ був відомий, що знайшло відображення, зокрема, в Положенні про поставки продукції виробничо-технічного призначення і Положенні про поставки товарів народного споживання. У Господарському кодексі, коли йдеться про поставку, використовується термін «товари». Але ст. 271 ГК передбачає затвердження Кабінетом Міністрів Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання. Отже, зберігається поділ товарів, що є предметом поставки, на зазначені дві групи. У зв’язку з цим виникає потреба у визначенні сфери чинності законодавства про поставки продукції виробничо-технічного призначення і законодавства про поставки виробів (товарів) народного споживання.