Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

2. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

3. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

1. Стаття 533 ЦК приписує виконувати грошові зобов’язання у гривнях. Таке ж правило встановлене ч. 2 ст. 198 ГК [42].

2. У разі визначення в договорі грошового еквівалента зобов’язання в іноземній валюті сума платежу, що здійснюється в валюті України, визначається за офіційним курсом валют, що встановлюється Національним банком України за результатами біржових торгів, на день платежу. Інше може бути встановлено договором відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК, законом або іншими нормативно-правовими актами.

3. Загальне правило ч. 1 ст. 3 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» [231] і ст. 35 Закону «Про Національний банк України» [132] визнають валюту України єдиним законним засобом платежу на території України. Частина перша ст. 7 названого Декрету регулює порядок розрахунків між резидентами і нерезидентами. Вона приписує, щоб розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту провадилися в іноземній валюті і лише через уповноважені банки (відповідно до п. З ст. 1 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» уповноваженими банками визнаються банки, що зареєстровані на території України і мають ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій). Суб’єкти підприємницької діяльності часом схильні до обмежувального тлумачення поняття торговельного обороту. Тут слід враховувати, що під визначення торговельного обороту підпадає будь-яке передання товарів, виконання для контрагента за договором робіт, надання йому послуг. При виконанні резидентами функцій посередника (агента, повіреного, комісіонера) вони також зобов’язані з іноземними контрагентами розраховуватися (проводити всі грошові операції) в іноземній валюті і тільки через уповноважені банки, а з резидентами — у валюті України. У судовій практиці зустрічалися випадки, коли резиденти-посередники вважали, що їх відносини з контрагентами, в тому числі іноземними, виходять за межі торговельного обороту і не підпадають під дію приписів про валюту, що повинна використовуватися при розрахунках з нерезидентами в межах торговельного обороту. Порушення вимоги частини першої ст. 7 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» [231] тягне застосування штрафу в розмірі суми, використаної для здійснення розрахунків.

4. З урахуванням постанови Правління НБУ від 8 липня 1997 р. № 225 [323] і листа НБУ від 14 квітня 1998 р. № 13-110/655-2651 [326] слід зробити висновок про те, що зберігає чинність Інструктивний лист Національного банку і Кабінету Міністрів України «Про порядок розрахунків із країнами зони функціонування рубля», відповідно до якого розрахунки між резидентами України і резидентами країн СНД та Балтії (крім Естонії) можуть провадитися у валюті України. Крім того, розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту можуть здійснюватися у валюті України за умови одержання індивідуальної ліцензії НБУ.

5. Держава здійснює жорсткий контроль за своєчасністю надходження виручки резидентів в іноземній валюті на їх рахунки в уповноважених банках. Граничний термін зарахування іноземної валюти на рахунки резидентів — 90 днів з дня митного оформлення експортованої продукції (180 днів — у разі експорту фармацевтичної продукції). У разі попередньої оплати резидентом імпортованої продукції в строк 90 днів повинен надійти імпортований товар. В іншому разі застосовується пеня в розмірі 0,3 відсотки суми неодержаної виручки (митної вартості непоставлених (недопоставлених) товарів) за кожний день прострочення (ст. 1, 2, 4 Закону «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» [85]).

6. Фізичні особи — резиденти і нерезиденти на території України при виконанні грошових зобов’язань повинні використовувати готівкову валюту України. Використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або застави допускається у випадках, передбачених п. 6 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України [372].

7. Національна та іноземна валюта може бути предметом зобов’язань з приводу відкриття фізичними та юридичними особами поточних і депозитних (вкладних) рахунків у банках відповідно до Інструкції про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті [354], а також предметом зобов’язань купівлі-продажу. Готівкова та безготівкова іноземна валюта може придбаватися і продаватися юридичними та фізичними особами відповідно до Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України [368]. Фізичні особи — резиденти і нерезиденти можуть також продавати і придбавати іноземну валюту з додержанням правил, встановлених Положенням про пункти обміну іноземної валюти.

Стаття 534. Черговість погашення вимог за грошовим зобов’язанням

1. У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов’язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов’язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

1. У силу права власності на належні йому готівкові грошові кошти боржник вправі розпоряджатися ними на свій розсуд (ч. 1 ст. 317 ЦК). Боржник, на рахунку якого в банку є гроші, також вправі розпоряджатися ними (ч. 1 ст. 1071 ЦК). Звідси можна було б зробити висновок про те, що при здійсненні платежу (готівкою чи шляхом безготівкових розрахунків) боржник вправі на свій розсуд вибрати призначення платежу, а законодавством призначення платежу могло б встановлюватись лише в тих випадках, коли боржник при здійсненні платежу належне не передбачив його призначення. Але спеціальним правилом ст. 534 ЦК законодавець вирішив безпосередньо встановити призначення проведеного платежу, якщо його сума є недостатньою для виконання грошового зобов’язання боржника перед кредитором в повному обсязі. Спрямування платежу відповідно до ст. 534 ЦК не здійснюється лише у випадках, якщо інше встановлено договором між сторонами.

2. Пункт 1 ч. 1 ст. 534 ЦК в першу чергу передбачає відшкодування витрат кредитора, пов’язаних з одержанням виконання. Зазвичай таких витрат немає як при безготівкових розрахунках, так і при розрахунках готівкою.

3. Проценти і неустойка визначаються в ст. 534 ЦК як платежі другої черги. Те, що у ч. 2 ст. 534 проценти називаються першими, не може будь-яким чином вплинути на черговість, в якій погашаються обов’язки зі сплати процентів і неустойки за рахунок отриманого платежу.

4. Положення ст. 534 ЦК, однак, не повністю позбавляють боржника права на свій розсуд визначити призначення платежу, який він здійснив на користь кредитора. Стаття 534 ЦК, з огляду на її зміст, не може поширюватись на випадки, коли боржник має перед кредитором два чи більше зобов’язання, хоча б вони і були однорідними. Так, якщо боржник уклав два чи більше кредитних договорів з банком, то відповідно виникає два чи більше грошових зобов’язань, на погашення яких спрямовується платіж.

Банк не має права зараховувати платіж на виконання одного зобов’язання в рахунок погашення іншого зобов’язання. Він має право тільки на визначення призначення платежу в межах одного зобов’язання. Якщо ж за наявності між сторонами декількох зобов’язань боржник здійснив платіж, не встановивши його призначення, кредитор не вправі безпосередньо спрямовувати отримані кошти на цілі, визначені ним одно стороннє. Він вправі вчинити односторонній правочин: зробити заяву про зарахування зустрічних односторонніх вимог: можливої вимоги платника про повернення безпідставно отриманого іншою стороною платежу (платіж має кваліфікуватись як безпідставно отриманий, оскільки платник не встановив його призначення) і вимоги одержувача платежу про виконання одного із грошових зобов’язань. До отримання заяви про зарахування платник має право зробити на адресу одержувача заяву про призначення платежу. Якщо ж одержувач платежу не заявив про зарахування зустрічних вимог, а платник не зробив заяву про призначення платежу, одержувач платежу несе зобов’язання повернути безпідставно отримані грошові кошти, а платник несе грошові зобов’язання, що виникли перед одержувачем платежу раніше.

6. Навіть і при існуванні між сторонами одного договору, застосування ст. 534 ЦК буде ускладнюватись з тієї причини, що ця стаття спроектована на відносини, в яких боржник несе обов’язок здійснити разовий платіж. Стосовно таких відносин не виникає будь-яких запитань щодо значення, яке має термін зобов’язання, що вживається в цій статті. Але ж основна маса відносин, на які поширюється ст. 534 ЦК, — це відносини між суб’єктами господарювання.