Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

Стосовно цих відносин взагалі трудно визначити значення терміну «грошове зобов’язання», бо зазначеному терміну, як це склалось у науці та практиці право- творчості і правозастосування, надається різне значення: 1) терміном «зобов’язання» позначається усе правовідношення, що виникло на підставі договору; 2) цим терміном може позначатись обов’язок сплатити всю грошову суму, передбачену договором; 3) цим терміном може позначатись обов’язок здійснити один черговий платіж. У контексті ст. 534 ЦК термін «грошове зобов’язання» слід тлумачити якраз у цьому останньому значенні.

Отже, ст. 534 ЦК не може поширюватись і на випадки, коли в межах одного зобов’язання у боржника є заборгованість за різні періоди, якщо платіж не погашає повністю один із видів заборгованості. Так, боржник може мати заборгованість за поставлений товар в сумі 280000 грн., що виникла рівними сумами за кожен із семи останніх місяців, заборгованість зі сплати процентів за товарний кредит в сумі 7000 грн., що виникла рівними сумами за кожен із останніх семи місяців, і заборгованість зі сплати неустойки в загальній сумі 6000 грн., що виникла в останні шість місяців. Якщо за таких умов кредитор отримав платіж в сумі 3000 грн., то він не може бути безпосередньо зарахований в погашення будь-якої заборгованості боржника, в тому числі і заборгованості зі сплати процентів і неустойки, що відповідно до ст. 534 ЦК належить до другої черги. Справа у тому, що у складі заборгованості зі сплати процентів і неустойки є заборгованість, позовна давність щодо якої почала перебіг в різні дні, не говорячи вже про різний строк позовної давності за вимогами про сплату процентів і неустойки. Визначення кредитором (одержувачем платежу) на власний розсуд, яка саме заборгованість погашається, порушувало б права платника на його грошові кошти. Але одержувач платежу має право зробити заяву про зарахування зустрічних вимог, як це передбачено ст. 601 ЦК. У цьому випадку він вправі на свій розсуд заявити про зарахування отриманої суми в рахунок сплати частини процентів і частини пені (пропорційно) визначивши і період, в який виникли обов’язки щодо сплати процентів чи пені, які підлягають припиненню у зв’язку з зарахуванням.

Якщо за наявності зазначеної у наведеному прикладі заборгованості боржник перерахує 20000 грн. без зазначення у платіжному дорученні призначення платежу, таким платежем буде погашена в першу чергу вся заборгованість зі сплати процентів і неустойки в сумі 13000 грн. Урешті одержувач платежу має право зробити заяву про зарахування отриманої грошової суми в погашення заборгованості по оплаті товарів, визначивши періоди, в яких виникла заборгованість, що погашається, на свій розсуд.

Стаття 535. Збільшення суми, що виплачується фізичній особі за грошовим зобов’язанням

1. У разі збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сума, що виплачується за грошовим зобов’язанням фізичній особі (на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, за договором довічного утримання (догляду) та в інших випадках, встановлених договором або законом), пропорційно збільшується.

2. Якщо внаслідок виплати збільшеної суми сторона, яка зобов’язана провадити ці виплати, втрачає вигоди, на одержання яких вона могла розраховувати при укладенні договору, на вимогу цієї сторони договір може бути розірваний за рішенням суду.

1. Оскільки в статті, що коментується, йдеться про неоподатковуваний мінімум доходів громадян, необхідно враховувати наступне. У зв’язку з прийняттям Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» [196] законодавець відмовився від правової конструкції неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Але збереглося використання в нормативно-правових актах, в тому числі і прийнятих після введення в дію названого Закону терміну «неоподатковуваний мінімум доходів громадян». Якщо в нормах законів використовується цей термін, ч. 22.5 ст. 22 названого Закону приписує застосовувати суму у розмірі 17 грн. (крім норм адміністративного і кримінального права, що ставлять кваліфікацію проступків та злочинів в залежність від неоподатковуваного мінімуму, де буде застосовуватись інша сума).

2. Стаття 535 ЦК є однією із найбільш невдалих у всьому Цивільному кодексі. У ч. 1 цієї статті указується на можливість поширення її чинності, зокрема, на зобов’язання щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю. Але ж є спеціальні правила щодо збільшення розміру відшкодування в таких випадках. Вони викладені в ст. 1208 ЦК. За наявності спеціальних правил ст. 1208 ЦК загальне правило ст. 535 ЦК про збільшення суми, що виплачується фізичній особі на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, пропорційно збільшенню встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян застосовуватись не може.

3. Не може застосовуватись ч. 1 ст. 535 ЦК і до зобов’язань довічного утримання (догляду). По-перше, ст. 744, 749 ЦК не передбачають обов’язку набувача в таких зобов’язаннях виплачувати відчужувачеві грошові суми. Виплата грошових сум передбачена лише договором ренти (ст. 731 ЦК). По-друге, ст. 751 ЦК встановлює, що матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватись відчужувачеві, підлягає грошовій оцінці і індексується в порядку, встановленому законом. Оскільки при цьому Закон «Про індексацію грошових доходів населення» [191] прямо не називається і оскільки цей Закон не поширюється на зобов’язання довічного утримання (догляду), логічним є висновок про те, що до прийняття спеціального закону ця індексація здійснюється відповідно до індексу інфляції.

4. Не може застосовуватись ст. 535 ЦК і до зобов’язань ренти, оскільки розмір ренти змінюється відповідно до зміни облікової ставки Національного банку України, якщо інше не встановлено договором (абзац третій ч. 2 ст. 737 ЦК). У зв’язку з наявністю спеціальних правил ст. 1061 і 1070 ЦК ст. 535 ЦК не може застосовуватись до зобов’язань банківського вкладу та банківського рахунка. Частина 3 ст. 762 ЦК передбачає можливість встановлення договором або законом умови про періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Тут дається від зсилка до спеціального закону. Таким є Закон «Про оренду державного і комунального майна» [89], ст. 21 якого встановлює механізм зміни розмірів орендної плати. Але законом, до якого відсилає ст. 762 ЦК, не може бути загальна норма ч. 1 ст. 535 ЦК. Застосування ч. 1 ст. 535 ЦК до зобов’язань найму житла виключає ст. 820 ЦК, що передбачає порядок встановлення та зміни розміру плати за користування житлом.

5. Механізм збільшення сум, що виплачуються за грошовим зобов’язанням фізичній особі, який (механізм) встановлений ч. 1 ст. 535 ЦК, повинен застосовуватись в інших випадках, коли договором або законом передбачена виплата фізичній особі суми за грошовим зобов’язанням. Відстоюючи ідею послідовного буквального тлумачення положень законодавства, автори все ж не можуть ігнорувати ту обставину, що в актах цивільного законодавства є такі спеціальні положення, які суперечать численним іншим положенням законодавства, а тому повинні у відповідній частині коригуватись відповідно до загальних засад цивільного законодавства, що формулюються у ст. 3 ЦК. З урахуванням цього слід дійти висновку про те, що ч. 1 ст. 535 ЦК не слід поширювати на зобов’язання, які не передбачають періодичних (щомісячних) платежів на користь фізичної особи, а встановлюють обов’язок боржника сплатити грошову суму на користь кредитора — фізичної особи один чи декілька раз.

6. Насамкінець наведемо приклад можливого застосування ч. 1 ст. 535 ЦК. Вона може застосовуватись, наприклад, до таких зобов’язань. Суб’єкт підприємницької діяльності уклав договір з фізичною особою, відповідно до якого ця особа приймає на себе зобов’язання успішно пройти курс навчання у відомому учбовому закладі, а потім відпрацювати певний час на користь суб’єкта підприємницької діяльності. Суб’єкт підприємницької діяльності прийняв на себе зобов’язання виплачувати фізичній особі стипендію (щомісячну грошову виплату) впродовж всього строку навчання, а після його закінчення — створити належні умови праці та виплачувати заробітну плату відповідно до трудового законодавства. Зазначена щомісячна грошова виплата (стипендія) і підлягає збільшенню відповідно до ч. 1 ст. 535 ЦК. Але ж і в таких випадках застосування ст. 535 ЦК є неможливим, оскільки неоподатковуваний мінімум доходів громадян збільшуватись не буде.

Стаття 536. Проценти

1. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

2. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

1. У ст. 536 ЦК використовується термін «проценти». У Господарському кодексі [42] (наприклад, у ч. З ст. 198) законодавець надає перевагу терміну «відсотки». Але це не створює істотних проблем для тлумачення і застосування ст. 536 ЦК: проценти слід розуміти так, як це випливає із змісту Цивільного кодексу. Звертатись з метою тлумачення до визначень поняття процентів у ч. 1.10 ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» чи у п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи» немає будь-якої необхідності. Слід тільки звернути увагу, що, як це випливає із Цивільного і Господарського кодексів, проценти можуть нараховуватись і сплачуватись як за правомірне, так і неправомірне користування чужими коштами (ст. 536, 625 ЦК; ст. 232 ГК).

2. Набагато важливіше з’ясувати, що розуміється під «чужими коштами» в ст. 536 ЦК. При пошуку відповіді на поставлене запитання слід враховувати, що терміни, які використовуються в актах законодавства, слід тлумачити перш за все так, як вони розуміються у відповідному акті. Тому неправильним було б шукати зміст поняття чужого майна в енциклопедичних чи тлумачних словниках. Разом з тим за основу при визначенні змісту поняття чужих коштів слід брати семантичне значення слова «чужий» — належний комусь іншому, не власний, не свій. Але подальше тлумачення цього слова повинне полягати не у зверненні до положень Цивільного кодексу про власність, а до розуміння терміну «чужі грошові кошти» у Цивільному кодексі. Цей термін вживається у ч. З ст. 692 ЦК до випадків, коли покупець прострочив оплату товарів на користь продавця. При цьому покупець буквально коштами продавця не користується: він користується товаром, який він отримав від продавця на підставі договору купівлі-продажу, але не оплатив, тобто прострочення покупцем оплати товару кваліфікується як користування чужими грошовими коштами. Таке ж розуміння користування чужими грошовими коштами підтверджується посиланням у ч. 5 ст. 694 ЦК на ст. 536 ЦК, а в ч. 3 ст. 695 ЦК — на ч. 5 ст. 694 ЦК.

Частина шоста ст. 231 ГК дає підстави для поширення терміну «користування чужими грошовими коштами» на випадки порушення (прострочення) будь-яких грошових зобов’язань. Якщо виходити із того, що за зобов’язанням особа зобов’язана вчинити певну дію (ч. 1 ст. 509 ЦК), то під грошовим зобов’язанням слід розуміти зобов’язання сплатити гроші. Отже, користування чужими грошовими коштами має місце завжди, коли боржник допускає прострочення грошового зобов’язання за договором про відплатив передання майна, виконання роботи, надання послуги, зокрема за договором позики, за кредитним договором.

Надалі зміст поняття користування чужими грошовими коштами розширюється з урахуванням того, що ч. 3 ст. 693 ЦК з посиланням на ст. 536 ЦК передбачає нарахування відсотків на суму попередньої оплати товару при простроченні передання товарів. Спеціально передбачається, що договором може бути встановлений обов’язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання продавцем цієї суми від покупця. Але це спеціальне правило не є несумісним із загальними положеннями ст. 1057 ЦК, що стосуються комерційного кредиту. Відповідно до ч. 2 ст. 1057 ЦК до комерційного кредиту застосовується, зокрема ст. 1048 ЦК, що, як загальне правило, передбачає сплату процентів.

Це могло б бути підставою для твердження про те, що проценти на суму попередньої оплати товарів нараховуються і за період від дня попередньої оплати товарів до дня їх фактичного передання, хоч би строк їх передання і не був порушений. Але ч. 1 ст. 1048 ЦК, що передбачає загальне правило про сплату процентів, містить застереження «якщо інше не встановлено... законом». Тому переважно перед ст. 1057 і 1048 ЦК, із яких випливає загальне правило про сплату процентів, застосовується ч. 3 ст. 693 ЦК, яка допускає нарахування процентів за період від дня попередньої оплати товарів до дня фактичного їх передання (за відсутності прострочення передання товарів) тільки у випадках, коли це передбачено договором. За межами правовідносин щодо купівлі-продажу застосовується загальне правило ст. 1048 ЦК.