Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

1. Альтернативним є зобов’язання, в якому боржник зобов’язаний вчинити одну з двох або кількох дій. Боржник має право вибору предмета зобов’язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту.

1. Альтернативні зобов’язання в роки формування ринкових відносин в Україні набули певного розвитку, особливо в зв’язку з незадовільним фінансовим станом багатьох юридичних осіб та суб’єктів підприємництва —фізичних осіб. Звичайним стало встановлення в договорах умови про те, що розрахунки за передані товари, виконані роботи чи надані послуги проводяться в грошовій формі або шляхом зустрічної поставки певних товарів. Зобов’язання може бути визнане альтернативним за умови, якщо принаймні два варіанти дій на його виконання описані в договорі з достатнім рівнем формальної визначеності. Так, якщо одним із способів дій на виконання зобов’язання в договорі назване передання індивідуально визначеної речі або речей, визначених родовими ознаками, то в договорі повинні бути описані ці ознаки, а стосовно речей, визначених родовими ознаками, необхідне також зазначення на їх кількість (однак не виключається зазначення, наприклад, на те, що рибоконсервна продукція передається в асортименті на розсуд сторони, яка її передає, за середньою ціною її продажу в місяці, що передує місяцю, в якому здійснюється передання). Якщо в договорі формально визначено лише один варіант дій боржника на виконання зобов’язання, останнє не може бути визнане альтернативним, а боржник не отримує права на вибір способу виконання.

2. Право вибору варіанта виконання зобов’язання належить боржникові. Сторони не позбавлені права встановити в договорі умову про те, що вибір варіанта виконання належить кредиторові. При цьому треба передбачити також спосіб сповіщення кредитором боржнику про вибраний варіант виконання. Якщо це не визначено, кредитор може сповістити про вибраний варіант у будь-який спосіб, забезпечивши докази сповіщення, яке повинне відповідати звичаям ділового обороту.

3. Якщо договором передбачається, що варіант виконання альтернативного зобов’язання підлягає погодженню сторонами, то до такого погодження договір вважається неукладеним. У разі непогодження цієї умови, якщо сторони не домовились про передання спору на вирішення суду, сторона, що виконала зустрічне зобов’язання, вправі вимагати повернення виконаного на підставі ст. 1212 ЦК. У сфері дії Господарського кодексу договір, що передбачає погодження варіанта виконання зобов’язання, визначеного в договорі як альтернативного, слід кваліфікувати як попередній, що дає будь-якій стороні право передати на розгляд суду спір про погодження варіанта виконання як переддоговірний (ч. 3 ст. 182 ГК).

4. Численні правила Цивільного кодексу та інших законів надають кредиторові право вибору вимог, які він може пред’явити до боржника (наприклад, ст. 678 ЦК).

Стаття 540. Виконання зобов’язання, в якому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників

1. Якщо у зобов’язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов’язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

1. У ст. 540 ЦК законодавець в силу специфіки нормативного матеріалу, що тут викладається, змушений був повернутися до розуміння зобов’язання, що випливає із ст. 509 ЦК, і бездоганно коректно оперує тут поняттями «зобов’язання», «кредитор», «боржник». Закон допускає існування на стороні і боржника, і кредитора множинності осіб. Якщо це має місце, то зобов’язання, за загальним правилом, є частковим (інше може бути передбачено актами цивільного законодавства або договором). Часткове зобов’язання на боці кредитора означає, що кожен із кредиторів вправі вимагати від боржника (боржників) виконання тільки в своїй частці. Часткове зобов’язання на боці боржника означає, що кожен із боржників повинен виконати зобов’язання тільки в своїй частці. Виконавши зобов’язання в цій частці, боржник не може бути примушений до виконання решти зобов’язання, хоча б інші боржники не мали змоги виконати зобов’язання у своїх частках.

2. Частки, в яких зобов’язання розподіляється між декількома кредиторами чи декількома боржниками, зазвичай визначаються договором. Вони можуть визначатися і актами цивільного законодавства. Якщо ж вони не визначені ні договором, ні актами цивільного законодавства, то діє загальне правило ст. 540 ЦК, відповідно до якого частки зобов’язання між кредиторами або боржниками розподіляються порівну.

Стаття 541. Солідарне зобов’язання

1. Солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов’язання.

1. Солідарні зобов’язання — це інший вид зобов’язань у порівнянні з зобов’язаннями частковими. Якщо при множинності осіб на стороні кредитора чи боржника зобов’язання відповідно до загального правила ст. 540 ЦК є частковим, то ст. 541 ЦК встановлює виняток із цього правила — передбачає виникнення солідарних зобов’язань. Такі зобов’язання виникають у випадках, передбачених законом або договором.

2. Суть солідарного зобов’язання полягає не в тому, що відповідні права на стороні кредитора чи обов’язки на стороні боржника не діляться взагалі. Вони діляться. І є варіанти їх поділу (в рівних або в інших частках). Але перед іншою стороною зобов’язання солідарні боржники і солідарні кредитори є єдиною стороною. Це дає право одному або декільком із солідарних кредиторів вимагати виконання зобов’язання на свій розсуд повністю або в певній частці. Якщо зобов’язання є солідарним на стороні боржника, то кредитор на свій вибір має право вимагати виконання зобов’язання від одного, декількох або всіх боржників повністю або в частці.

3. Можливості для встановлення законами або договорами положень або умов про виникнення солідарних зобов’язань не обмежуються. Підзаконними актами таке встановлюватись не може. Одна підстава виникнення солідарних зобов’язань встановлена безпосередньо ст. 541 ЦК. Такою є неподільність предмету зобов’язання. Якщо декілька власників продають або купують річ, що є неподільною, то незалежно від того, належить вона продавцям на праві спільної сумісної або часткової власності чи придбавається вона покупцями у спільну сумісну чи часткову власність, зобов’язання є солідарним на стороні продавців або покупців. Вимога про передання речі може бути пред’явлена до будь-кого із солідарних продавців. Вимога про покладення обов’язку прийняти річ може бути пред’явлена до будь- кого із солідарних покупців. Але грошове зобов’язання, що е складовою частиною зобов’язальних правовідносин з приводу купівлі-продажу неподільної речі, не є неподільним. Тому грошове зобов’язання відповідно до договору може бути і частковим, і солідарним.

4. Правила про виникнення солідарних зобов’язань встановлені наступними положеннями чинного цивільного законодавства України:

1) ч. 4 ст. 92 ЦК встановлює солідарну відповідальність членів органу юридичної особи за збитки, заподіяні юридичній особі порушенням обов’язків щодо представництва. У коментарі до цієї статті обґрунтовується думка про те, що це положення не підлягає застосуванню;

2) особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що виникли до її державної реєстрації (ч. 4 ст. 96 ЦК);

3) ч. 5 ст. 107 ЦК передбачає солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася, правонаступників такої юридичної особи (якщо їх декілька, а визначити правонаступника щодо конкретних обов’язків юридичної особи, що припинилася, неможливо). Це правило вирішує питання, які до введення в дію нового Цивільного кодексу не були прямо вирішені;

4) ст. 124 ЦК покладає на учасників повного товариства солідарну відповідальність перед кредиторами повного товариства, яка розподіляється між учасниками пропорційно їх часткам у складеному капіталі товариства. Ця відповідальність учасників повного товариства є додатковою (субсидіарною), як це передбачено ч. 1 ст. 119 ЦК (вона реалізується у випадку недостатності майна товариства для розрахунків з кредиторами). Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦК положення про солідарну відповідальність поширюються на повних учасників командитного товариства;

5) учасники товариства з обмеженою відповідальністю, які не повністю внесли вклади в статутний капітал товариства, несуть солідарну (разом з товариством, а не субсидіарно) відповідальність за зобов’язаннями товариства в межах невнесеної частини вкладу кожного із учасників (ч. 2 ст. 140 ЦК). Таку ж відповідальність несуть акціонери, які не повністю оплатили акції (ч. 2 ст. 152 ЦК), за умови, що це передбачено статутом;