Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

4. Згідно з п. 4 ст. 208 ЦК допускається можливість установлення іншими законами вимоги про обов'язкову письмову форму правочинів. Такі вимоги встановлені ч. 1 ст. 181 ГК [42] відповідно до якої господарський договір, за загальним правилом, викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печаткою. Як виняток із цього загального правила допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Цими правилами виключається укладення господарських договорів в усній формі. Але договір, укладений усупереч цим правилам, є оспорюваним, а не нікчемним.

Стаття 209. Нотаріальне посвідчення правочину

1. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

2. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

3. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

4. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

(Із змін, від 16.06.2005)

1. Нотаріальне посвідчення правочинів, що вчиняються в письмовій формі, е обов'язковим лише у випадках, установлених законом. Не допускається установлення вимоги про обов'язкове нотаріальне посвідчення правочинів підзаконними актами. Із ст. 54 Закону «Про нотаріат» [75] випливає можливість встановлення вимоги щодо нотаріального посвідчення правочинів законодавством. Але це правило не повинне застосовуватись у тій частині, в якій воно суперечить ч. 2 ст. 208 ЦК, що є положенням, яке міститься в законі, що прийнятий пізніше.

2. Обов’язкове нотаріальне посвідчення встановлене стосовно договорів про виділ частки із нерухомого майна, що є у спільній частковій власності (ч. 3 ст. 364 ЦК), договорів про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій або сумісній власності (ч. 3 ст. 367; ч. 4 ст. 372 ЦК), деяких довіреностій (ст. 245 ЦК), договорів застави нерухомого майна (ч. 1 ст. 577 ЦК) та космічних об'єктів (ст. 18 Закону «Про іпотеку» [197]), договорів купівлі-продажу майна державних підприємств (п. 4 ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна» [110]), договорів про подальше відчуження майна (акцій), обтяжених зобов'язаннями, які власник прийняв на себе при придбанні цього майна у процесі приватизації (абзац п'ятнадцятий ч. 2 ст. 27 того ж Закону), договорів купівлі-продажу державного та комунального майна (п. 7 ст. 23 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» [100]), договорів про подальше відчуження майна (акцій), обтяжених зобов'язаннями, передбаченими абзацем другим-одинадцятим ч. 2 ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна», договорів купівлі-продажу земельних ділянок, цілісних майнових комплексів, житлових будинків (квартир) та інших об'єктів нерухомого майна (ст. 657 ЦК), договорів дарування нерухомого майна та валютних цінностей на встановлену суму (ч. 2, 5 ст. 719 ЦК), договорів ренти (ст. 732 ЦК), договорів довічного утримання (ч. 1 ст. 745 ЦК), договорів найму будівель та інших капітальних споруд, їх частини на три роки і більше (ч. 2 ст. 793 ЦК), договорів найму транспортних засобів з участю фізичної особи (ч. 2 ст. 799 ЦК), договорів позички будівель та інших капітальних споруд або їх окремих частин (ч. 3 ст. 828 ЦК), договорів довірчого управління нерухомим майном (ч. 2 ст. 1031 ЦК), заповітів (ч. 3 ст. 1248 ЦК), договорів про створення акціонерних товариств з участю фізичних осіб (ч. 2 ст. 153 ЦК), документів про передання права засновника (учасника) юридичної особи іншій особі (ч. 3 ст. 29 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192]), згоди співвласників на передання в іпотеку майна, що є у спільній власності (частина друга ст. 6 Закону «Про іпотеку»), правочинів про відступлення прав за іпотечним договором (ч. 3 ст. 24 Закону «Про іпотеку»), договорів про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша ст. 36 Закону «Про іпотеку»), копій заяв фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників) юридичної особи (ч. З ст. 29 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»).

Якщо правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, було вчинено відповідно до закону чи на розсуд його учасників у письмовій формі з нотаріальним посвідченням правочину, то і правочин щодо заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні має вчинятись в такій же формі. Це випливає із ст. 513, 521 ЦК. Стосовно правочину про відступлення прав за іпотечним договором у частині третій ст. 24 Закону «Про іпотеку» прямо зазначається, що він підлягає нотаріальному посвідченню.

3. Учасники правочину можуть домовитися про нотаріальне посвідчення будь-якого правочину, що вчиняється в письмовій формі та не суперечить законодавству. Нотаріальне посвідчення правочинів за бажанням сторін передбачене також ст. 54 Закону

«Про нотаріат» [75]. При посвідченні правочину нотаріус має перевіряти відповідність правочину вимогам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства. Такий висновок випливає із ч. 1 ст. 215 ЦК, що вимагає відповідності правочину ст. 203 ЦК, а відповідно до цієї статті зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства. З урахуванням цих правил, що встановлені Цивільним кодексом, який прийнятий пізніше, нотаріус не може обмежуватись перевіркою відповідності правочину закону, як це приписується ст. 54 Закону «Про нотаріат», а зобов'язаний перевірити відповідність правочину, який він засвідчує, моральним засадам суспільства.

4. У ч. 4 ст. 358 ЦК формулюється особлива правова конструкція, в силу якої нотаріально посвідченому правочину надається більш широке значення, ніж правочину, вчиненому в письмовій формі (простій). Посвідчений нотаріально договір про порядок володіння і користування спільним майном є обов'язковим для особи, яка згодом придбає частку у праві спільної власності на це майно. Якщо ж співвласники уклали такий договір у простій письмовій формі, він може бути обов'язковим для особи, яка згодом придбала частку у праві спільної власності.

5. Правочини можуть посвідчувати державні та приватні нотаріуси. Відповідно до ст. 34 Закону «Про нотаріат» приватні нотаріуси вправі посвідчувати ті ж правочини, що і державні нотаріуси.

6. Посадові особи виконавчих органів сільських, селищних, міських рад мають право вчиняти деякі нотаріальні дії (підпункт 5 п. 6 ч. 1 ст. 38 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» [112]). Але із правочинів вони вправі засвідчувати тільки заповіти (ст. 37 Закону «Про нотаріат»). Значно ширші повноваження на вчинення нотаріальних дій мають консульські установи України (ст. 38 Закону «Про нотаріат»). Вони вправі засвідчувати будь-які правочини, крім договорів про відчуження та заставу житлових будинків, квартир, дач, садових будинків, земельних ділянок, іншого нерухомого майна, що знаходиться в Україні.

7. Стосовно заповітів установлено, що вони за відповідних умов можуть бути посвідчені іншими службовими, посадовими особами (ст. 1252 ГК [42]; ст. 40 Закону «Про нотаріат»). Такі заповіти за своєю юридичною силою прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами.

8. Нотаріальне посвідчення підписів на документах є можливим лише за умови, що відповідний документ не є формою правочину (ч. 1 ст. 78 Закону «Про нотаріат»). Це не завжди враховується в правотворчій практиці. Так, передавальні розпорядження та розпорядження застави, що видаються власниками іменних цінних паперів реєстраторам, безумовно, є правочинами. У Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку розуміють, що підзаконним актом цього державного органу не може бути встановлена вимога про вчинення таких правочинів у нотаріальній формі. Тому Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку вимагає підписи на таких розпорядженнях посвідчувати нотаріально (п. 21; 2.1 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів [368]). Це суперечить ч. 1 ст. 78 Закону «Про нотаріат», відповідно до якої посвідчення справжності підпису на документах допускається лише за умови, що підписаний документ не є правочином. Проте суб'єкти цивільних відносин не в змозі протистояти таким вимогам підзаконних актів, що не зовсім відповідають законові.

Щодо частини третьої ст. 78 Закону «Про нотаріат», то переважно застосовується абзац четвертий ч. 3 ст. 9 Закону «Про акціонерні товариства» [228], відповідно до якого при створенні акціонерного товариства за участі фізичних осіб їх підписи на засновницькому договорі підлягають нотаріальному посвідченню. Переважне застосування Закону «Про акціонерні товариства» щодо ч. 1 ст. 78 Закону «Про нотаріат» обумовлене, зокрема, спеціальним характером встановленого ним правила. Отже, засновницький договір нотаріальному посвідченню не підлягає.

Стаття 210. Державна реєстрація правочину

1. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.