Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

До господарських товариств належать: акціонерні товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства.

Відповідно до ст. 80 ГК України, акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

З прийняттям у 2008 р. Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерні відносини отримали значно більш ґрунтовне і деталізоване законодавче врегулювання.

Згідно зі ст. 3 цього закону, акціонерне товариство є господарським товариством, статутний капітал якого поділено на певну кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Узагальнене визначення корпоративних прав та корпоративних відносин міститься у ст. 167 ГК України, відповідно до якої корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отриманні певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Отже, під корпоративними відносинами мають на увазі відносини, що виникають, змінюються і припиняються стосовно корпоративних прав. Корпоративні права, відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства», визначаються як сукупність майнових та немайнових прав акціонера – власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства в разі його ліквідації згідно із законом, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами. Відповідно до положень нового закону, на зміну відкритим та закритим акціонерним товариствам прийшов розподіл цих товариств на публічні та приватні акціонерні товариства. Закон України «Про акціонерні товариства» стосовно до публічних акціонерних товариств, встановлюючи порядок публічного розміщення акцій, створює більш тісний взаємозв’язок між цим типом акціонерних товариств та фондовим ринком, включаючи застосування засобів державного регулювання на цьому ринку з боку Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Конструкція акціонерного товариства, як такого, що найбільш повно відповідає меті товариства, (союзу) капіталів, передбачає засвідчення приналежності його учасникам корпоративних прав через емісію товариством і володіння такими учасниками цінних паперів – акцій. Оскільки при виході з акціонерного товариства, згідно із законодавством, товариство не зобов’язане викупати акції у власних акціонерів, це створює відносну стабільність для цілісного майнового комплексу товариства – його майнової основи господарювання. Хоча, з іншого боку, залучення великої кількості акціонерів, зокрема в публічних акціонерних товариствах, створює доволі складну ієрархічну структуру управління його господарською діяльністю.

Однією з найбільш поширених в українській та світовій практиці господарювання є використання товариства з обмеженою відповідальністю як організаційної форми господарського товариства. Ним є товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями лише своїм майном. Учасники товариства, відповідно до законодавства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Згідно з п. 4 ст. 80 ГК України, товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний капітал якого поділений на частки, визначених установчими документами розмірів, і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності, учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством, як те визначено в п. 5 ст. 80 ГК України, є господарське товариство, всі учасники якого, відповідно до укладеного між ними договору, здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном.

Командитним товариством, відповідно до п. 6 ст. 80 ГК України, є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

У цьому розумінні, до так званих персональних товариств, організаційно-правова форма яких сфокусована переважно на реалізації інтересу товариства або союзу осіб, належать повне товариство та командитне товариство.

Особливість чинного законодавства України стосовно до названих видів господарських товариств полягає в тому, що вони залишаються юридичними особами, але водночас закон встановлює вимогу щодо учасників повного товариства та повних учасників командитного товариства бути особами, які зареєстровані як суб’єкти підприємництва.

Господарське законодавство і, зокрема, ГК України створює широке коло організаційно-правових форм суб’єктів господарювання, розраховане на різні конфігурації приватних та публічних інтересів щодо їх створення та функціонування. Це, однак, не виключає можливості чи необхідності в перспективі в законотворчому порядку створити нові форми, особливо у специфічних секторах національної економіки, що активно розвиваються. Необхідний для цього теоретичний та законотворчий досвід в Україні існує.

17.5. Майнова основа господарювання

Будь-яка господарська діяльність, хіба що за винятками окремих послуг, які стосуються віртуально-інформаційної сфери, потребує відповідного майнового забезпечення. Таке майно або майнові права щодо його використання може бути надзвичайно різноманітним за складом, обсягом та структурою, але важливо, щоб його натуральні властивості, а також обсяг прав з використання такого майна в господарській діяльності забезпечував її суб’єктам достатню свободу для прийняття низки відповідних рішень для практичного здійснення виробничого процесу. Згідно зі ст. 139 ГК України, майно – це сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються в діяльності суб’єктів господарювання і відбиваються в їхньому балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

Джерелами формування майна суб’єктів господарювання, відповідно до ст. 140 ГК України, є:

– грошові та матеріальні внески засновників;

– доходи, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг);

– доходи від цінних паперів;

– кредити банків та інших кредиторів;

– капітальні вкладення та дотації з бюджетів;