Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

– надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об’єктів (комплексів), що належать їм, майно, передбачене в інших суб’єктів;

– безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій та громадян;

– інші джерела, незаборонені законодавством України.

Разом з тим, відносини, що виникають між суб’єктом господарювання та його контрагентами в процесі господарської та виробничої діяльності, відносини між суб’єктом господарювання та його засновниками вимагають встановлення певних узагальнених правових режимів, що є стабільними і дають змогу передбачати реалізацію відносин майнового характеру.

Основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, згідно зі ст. 133 ГК України, становлять право власності та інші речові права – право господарського відання та право оперативного управління. Це основні правові режими, на яких базуються відповідні найбільш типові організаційні форми підприємств, що, однак, не виключає можливості закріплення майна суб’єкта господарювання на іншому правовому режимі відповідно до умов договору з власником майна.

Господарський кодекс України визначив зміст відповідних правових режимів використання майна в господарській діяльності. Так, суб’єкт господарювання, що здійснює господарську діяльність на основі права власності, – а це господарські товариства, виробничі кооперативи тощо, – на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб’єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб’єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи оперативного управління або на основі інших форм правового режиму майна.

Від режиму права власності на майно слід відрізняти правовий режим господарського відання, який є речовим правом суб’єкта підприємництва, що володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб’єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Правовий режим господарського відання використовується законодавцем у правових конструкціях організаційних форм, зокрема державного комерційного підприємства та комунального комерційного підприємства.

Право оперативного управління як правовий режим майна суб’єкта господарювання визначається речовим правом, відповідно до якого такий суб’єкт володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності. Власник такого майна здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати в суб’єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Цей правовий режим діє в конструкціях державного казенного та комунального некомерційного підприємств.

Виходячи з того, що відповідна організаційно-правова форма господарської організації, а відтак і правовий режим майна, що за ним закріплюється, визначається саме засновником, за винятком випадків, де вид господарської діяльності чітко пов’язується законодавцем із прямо визначеною в законі організаційною формою, ГК України у ст. 185 зафіксував організаційно-установчі повноваження власника майна. За цією статтею, власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, на свій розсуд визначати мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб’єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб’єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним суб’єктів господарювання. Власник, згідно із ГК України, має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності задіювати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності – на праві оперативного управління.

Сучасна економіка ґрунтується на широкому залученні до господарської діяльності як природних ресурсів, так і використанні прав промислової власності, зокрема на винаходи, промислові зразки, комп’ютерні програми, комерційну таємницю, сорта рослин та породи тварин і т. ін. Ці та інші об’єкти права інтелектуальної власності можуть об’єднуватись у вигляді технологій, що є відносно цілісними інноваційними продуктами для того, щоб їх можна було залучити до виробничого процесу. Особливого значення набувають також права на об’єкти, які виконують функцію індивідуалізації учасників господарського обороту, концентрують в собі високу ділову репутацію суб’єкта господарювання, товарів та послуг, що ним виробляються. Таким є право на комерційне (фірмове) найменування, географічне зазначення, торгові марки.

Використання в господарській діяльності цих та інших майнових прав утворює значну специфіку і є окремими інститутами господарського права.

17.6. Державне регулювання господарської діяльності

Як уже зазначалося, сфера господарських відносин складається, зокрема, з господарсько-виробничих, організаційно-господарських та внутрішньогосподарських відносин, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності. Саме систематика організаційно-господарських відносин має одним із своїх функціональних завдань створення механізму для реалізації державою свого керівного впливу на сферу господарювання і, зокрема, на суб’єктів господарювання. Необхідність такої ролі з боку держави доведена теорією та практикою економічного розвитку практично всіх успішних країн, для яких характерною ознакою є потужна економічна політика, що реалізується значною мірою за рахунок застосування засобів державного регулювання економічних процесів. Досягненням ГК України є те, що в цьому нормативно-правовому акті і закріплено, зокрема, поняття та форми реалізації державної економічної політики. Закріплено також і цілу низку напрямів цієї політики, а саме: структурно-галузевий, інвестиційний, антимонопольно-конкурентний, ціновий, грошово-кредитний, зовнішньоекономічний і т. ін. Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.

Згідно зі ст. 12 ГК України, держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби й механізми регулювання господарської діяльності.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання є:

– державне замовлення;

– ліцензування, патентування і квотування;

– сертифікація і стандартизація;

– застосування нормативів та лімітів;

– регулювання цін і тарифів;