Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

Аналіз наведеного визначення дає змогу виокремити низку специфічних ознак господарської діяльності. Поперше, суб’єктами такої діяльності є не будь-які суб’єкти права, а лише ті, що відповідають вимогам правового статусу суб’єктів господарської діяльності. Ними є або громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що зареєстровані відповідно до законодавства України як підприємці, або господарські організації – юридичні особи, що за своєю організаційною формою та правосуб’єктністю визначаються згідно із законодавством України як суб’єкти господарювання. Другою ознакою є вказівка на приналежність такого суб’єкта до сфери суспільного виробництва. Відтак такий суб’єкт здійснює діяльність не ізольовано від системи господарських відносин, але є їх органічною складовою частиною, що включена у відносини виробництва, розподілу, обміну та споживання відповідно до визначеної суспільством моделі їх функціонування, а саме – ринкової, командно-адміністративної або змішаної, з відповідним балансом приватних та публічних інтересів, що склався і на якому ґрунтується національний правовий господарський порядок. Принциповою ознакою господарської діяльності є також і її товарний характер. Це означає, що незалежно від змісту такої діяльності – виробництва товарів, надання послуг, виконання робіт, вона передбачає відплатний характер і реалізацію, як правило, невизначеному складу та чисельності споживачів.

Таким чином, суб’єкт господарювання розглядається як окремий суб’єкт правовідносин, але в контексті його «включеності» до системи функціонування ринку. Сучасний ринок та правове забезпечення його діяльності вимагає створення цілісної системи норм, механізму реалізації господарських відносин, що через застосування спеціальних правових засобів забезпечували б дотримання таких вимог в процесі виробництва, які б задовольняли основні приватні та публічні інтереси широкого кола учасників господарських відносин, і не тільки їх.

Тому зміст господарських відносин, згідно зі ст. 3 ГК України, здійснюється через деталізацію специфіки сфери господарювання, господарської діяльності – через їх розподіл на три основних види:

– господарсько-виробничі;

– організаційно-господарські;

– внутрішньогосподарські відносини.

Відповідно до п. 5 ст. 3 ГК України, господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Згідно з п. 6 ст. 3 ГК України, організаційно-господарськими відносинами є відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю, а згідно з п. 7 ст. 3 ГК України, – внутрішньогосподарськими відносинами є такі, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Таким чином, предмет господарсько-правового регулювання охоплює цілий комплекс відносин, що виникають в процесі організації та здійснення господарської діяльності за різними векторами. Цей комплекс включає відносини, що реалізують приватні інтереси, спрямовані на реалізацію підприємницької мотивації і здійснюється на засадах свобод підприємницької діяльності, вільного руху капіталів, товарів та послуг на території України. У цьому розумінні господарсько-виробничі відносини часто визначають як горизонтальні, що підкреслює принцип юридичної рівності статусів їх суб’єктів.

Водночас відносини організаційно-господарські, що здебільшого реалізують публічні інтереси, визначають як вертикальні, адже у більшості випадків вони виникають між суб’єктами організаційно-господарських повноважень – органів державної виконавчої влади, якими є, наприклад, Антимонопольний комітет України або Національна комісія з цінних паперів та Фондового ринку тощо, та суб’єктами господарювання з приводу отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання або на реєстрацію випуску та проспекту емісії цінних паперів і т. ін. Цей вид господарських відносин регулюється на засадах юридичної нерівності сторін, односторонніх владних повноважень органу держави, що необхідно для забезпечення публічних інтересів, зокрема щодо недопущення монополізації товарних ринків або щодо контролю за достовірністю інформації, що надається емітентами, та забезпечення захисту прав інвесторів і т. ін. Організаційно-господарські відносини реалізуються через відповідні правові механізми, призначені відповідати таким принципам господарювання як захист національного товаровиробника, забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб’єктів господарювання, заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, перелічені у ст. 6 Господарського кодексу України.

Внутрішньогосподарські відносини та їх господарсько-правове забезпечення створюють також можливість засобами правового регулювання знаходити оптимальну до суб’єкта господарювання конфігурації відносин організаційну єдність, внутрішній розподіл повноважень щодо здійснення виробничого процесу тощо.

Таким чином, можна констатувати, що така комплексність відносин господарювання та органічний зв’язок господарської діяльності із системою відносин суспільного виробництва, значною мірою представленою саме ринковим типом координації економічної діяльності, дає змогу сприймати їх, по-перше, у часі (від створення суб’єкта господарювання до здійснення ним діяльності та можливої ліквідації), по-друге – в просторі (через сукупність правовідносин із цілою низкою засновників, контрагентів, споживачів), по-третє – у форматі об’ємного трьохвимірного зображення, представленого наведеними трьома видами господарських відносин, що практично виникають синхронно і обумовлюють один одного.

Звичайно, такий формат комплексної реалізації відносин у сфері господарювання вимагає значної концентрації зусиль і з боку науковців-господарників, і з боку тих, хто формує господарсько-правову політику держави, і, власне, від законотворчої роботи у сфері правового забезпечення реалізації відносин господарювання.

Слід наголосити і на тому, що господарське законодавство в системі економічних відносин у сфері господарювання охоплює хоч і значний, проте лише сегмент відповідних суспільних відносин. Не є предметом регулювання з боку господарського законодавства, зокрема, відносини земельні, гірничі, лісові, водні, відносини щодо використання та охорони атмосферного повітря і т. ін. Використання природних ресурсів у добувній або переробній промисловості є основним фактором здійснення господарської діяльності, однак, враховуючи значну специфіку природо-ресурсних відносин, вони регулюються відповідно земельним, гірничим, лісовим і т. ін. законодавством України.

Трудові відносини також є невід’ємною складовою організації виробничого процесу господарської діяльності і враховують цілий комплекс специфіки саме трудових відносин, що має забезпечувати трудове законодавство України. Ці відносини не входять до предмета господарського права.

Досить складним є співвідношення господарського права з фінансовим і, зокрема, з його підсистемою – податковим правом. Адже функції оподаткування – це не лише формування доходної частини державного бюджету, але і здійснення стимулюючої функції щодо господарської діяльності її інвестиційного та інноваційного забезпечення. Використання податкових пільг та особливостей механізму оподаткування є невід’ємною частиною системи державного регулювання, складу спеціальних режимів господарювання.

Однак сама специфіка фінансових відносин, їх суб’єктного складу, джерел регулювання і т. ін., виходить з того, що фінансові відносини за участю суб’єктів господарювання, які виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, згідно зі ст. 4 Господарського кодексу України, не є предметом господарсько-правового регулювання.

Доволі складно здійснюється розмежування між господарським та адміністративним законодавством. Адже, згідно зі ст. 4 ГК України, адміністративні та інші відносини управління за участю суб’єктів господарювання, у яких орган державної влади або місцевого самоврядування не виступає суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, який безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання, не є предметом господарського законодавства.

Не є предметом господарського законодавства і майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України.

Складність та комплексність відносин, що утворюють предмет господарського права, визначає також і складне поєднання методів господарсько-правового регулювання.

Метод регулювання в праві визначає, яким чином право впливає на відносини, що регулюються. Особливі методи правового регулювання позначаються на правовому положенні суб’єктів правовідносин та тих юридичних фактах, внаслідок настання яких ці правовідносини виникають, змінюються або припиняються.