Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

Підприємство створюється фізичними особами, компетентним органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, або іншими юридичними особами для задовольняння суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому господарським законодавством. Підприємства можуть створюватися для здійснення як підприємницької, так і некомерційної господарської діяльності.

Господарський кодекс України в ст. 63 містить класифікацію видів підприємств за критерієм форми власності на об’єкти майнової основи господарювання, критерієм способу утворення та формування статутного фонду і критеріями економічної ваги й участі іноземного інвестора. Так, залежно від форми власності, згідно із господарським законодавством, в Україні можуть діяти:

– приватні підприємства, майнову основу господарювання яких становлять об’єкти приватної власності громадян або іншого суб’єкта господарювання (юридичної особи);

– підприємства колективної власності, майнову основу господарювання яких становлять об’єкти колективної власності як у формі об’єднання майнових внесків членів виробничого кооперативу, так і у формі передачі майна, що є у власності об’єднання громадян або релігійних організацій, до статутного фонду створюваних ними підприємств;

– комунальні підприємства, майнову основу господарювання яких становлять об’єкти права в комунальній власності територіальної громади. Такі, підприємства, згідно зі ст. 78 ГК України, утворюються компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входять до сфери його управління. Комунальні підприємства залежно від завдань щодо їх створення можуть бути як комерційними, так і некомерційними;

– державні підприємства, майнову основу господарювання яких становлять об’єкти державної власності. Державні підприємства, згідно зі ст. 73 ГК України, утворюються компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входять до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції.

Державні підприємства діють як державні комерційні підприємства або державні казенні підприємства. Незважаючи на приватизаційні процеси, що скорочують обсяги державного сектору національної економіки, суспільно-економічна затребуваність діяльності саме державних підприємств була й буде. Слід зазначити, що державне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном. Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов’язаннями.

Державне казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України виходячи з цілої низки перелічених у ст. 76 ГК України умов. Завважмо, що державні казенні підприємства функціонують, зокрема, в сфері оборонно-промислового комплексу, де основним споживачем їхньої продукції є держава, а за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників, а саме виробництво суспільно необхідної продукції, як правило, не може бути рентабельним. Саме тому між державою та казенним підприємством складаються досить специфічні правовідносини, починаючи із закріплення державного майна на балансі казенного підприємства на праві оперативного управління, що суттєво звужує господарську компетенцію такого підприємства щодо його використання і, тим більше, – розпорядження. Водночас, казенне підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями казенного підприємства.

В Україні можуть діяти підприємства, засновані на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності). Глобалізація світових інвестиційних процесів призводить до створення технологічних ланцюгів, що охоплюють цілу низку країн шляхом створення в них відповідних підприємств, у статутному капіталі яких присутні іноземні інвестиції. Виходячи з того, що іноземне інвестування забезпечене цілою низкою міжнародно-правових угод щодо захисту капіталовкладень, правовий режим іноземних інвестицій має свою специфіку, згідно із Законом України «Про іноземне інвестування». У зв’язку з цим ГК України до переліку видів підприємств включив і поняття підприємства з іноземними інвестиціями (у разі якщо у статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як 10 %), а також – іноземне підприємство (у статутному фонді якого іноземна інвестиція становить 100 %).

Інший, надзвичайно важливий розподіл підприємств на групи закріплено ст. 63 ГК України за критерієм, що розкриває узагальнені правові «технології» їх створення, формування статутного фонду, управління тощо. Це виокремлення таких організаційних форм підприємств, як унітарні та корпоративні. Ця диференціація прямого зв’язку із господарською компетенцією не має, але дає змогу визначитись із колом принципових особливостей щодо їх правової природи. Так, згідно зі ст. 63 ГК України, унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для забезпечення його господарської діяльності майно і формує з його складу статутний фонд, що не є поділеним на частки, затверджує статут підприємства, розподіляє доходи, безпосередньо або через призначеного ним керівника керує підприємством і формує склад найманих працівників, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Під такий порядок визначення підприємств унітарного типу підпадають державні, комунальні, приватні підприємства, а також підприємства, засновані на власності об’єднань громадян та релігійних організацій.

На відміну від унітарних підприємств, підприємства корпоративного типу утворюється двома або більше засновниками відповідно до укладеного ними установчого договору, і діє на основі об’єднання майна, а в разі підприємницької або трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами – на основі набутих ними корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються. На підставі корпоративних прав, що виникають у засновників при створенні такого підприємства або внаслідок участі в ньому, вони беруть участь і в розподілі доходів та ризиків такого підприємства. До категорії корпоративних підприємств передусім належать підприємства, що створюються у формі господарських товариств та кооперативів.

Слід зазначити, що господарські товариства та кооперативи, залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік, можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Підприємства, у свою чергу, мають право на добровільних засадах об’єднувати свою господарську діяльність, утворюючи, таким чином, такі господарські об’єднання, як асоціації, корпорації, консорціуми та концерни, які є окремою формою господарських організацій. Особливого значення в умовах ринкової економіки набувають передбачені ст. 126 ГК України так звані асоційовані підприємства – група суб’єктів господарювання – юридичних осіб, пов’язаних між собою відносинами економічної, організаційної та правової залежності, що базується на участі в статутному капіталі та управлінні одних підприємств іншими. Господарське законодавство встановлює критерії, коли така залежність є простою або ж набуває значення вирішальної залежності. Особливим різновидом асоційованості підприємств є холдингова компанія, що визначається як публічне акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій двох або більше корпоративних підприємств. Порядок створення та функціонування холдингових компаній досить узагальнено врегульовано в Законі України «Про холдингові компанії в Україні».

17.4. Господарські товариства

Господарські товариства є найпоширенішими і найбільш універсальними у світовій практиці господарювання господарськими організаціями. Існуючі види господарських товариств та їхні основні правові характеристики виникли й удосконалювалися століттями в процесі їх використання в країнах Європи. На різних етапах розвитку господарських відносин одні з таких видів були більш затребувані, інші менше. І сьогодні ми можемо спостерігати активне використання якихось одних форм господарських товариств, тоді як низка інших практично не використовується. Широкого застосування в господарській практиці України та інших країн світу набули, зокрема, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, правові конструкції яких використовуються як безпосередньо для здійснення виробничої діяльності, так і як базові для створення складних за структурою спеціалізованих господарських організацій в окремих секторах економіки. Такими, наприклад, є ринки фінансових послуг, де функціонують як суб’єкти банки, страхові компанії, корпоративні інвестиційні фонди тощо. Бурхливий розвиток такого роду суб’єктів господарювання протягом другої половини минулого століття у країнах Заходу сприяв створенню сучасних стандартів корпоративного управління, а відтак і розвиткові корпоративного законодавства шляхом його поглиблення і деталізації.

В основі затребуваності використання господарських товариств саме як господарських організацій корпоративного типу лежить необхідність об’єднати майнові і немайнові ресурси кола суб’єктів-засновників, а інколи і їх активну персональну участь в управлінні справами організації, що є принципово необхідним для створення цілісного майнового комплексу та забезпечення його ефективного функціонування як необхідної і достатньої умови здійснення успішної господарської діяльності в конкретному секторі економіки.

Важливою особливістю господарських товариств є те, що їх майнова відокремленість як одна з властивостей юридичних осіб базується на режимі права власності. Тобто вклади засновників та учасників товариств, вироблена в процесі господарської діяльності продукція, отримані доходи, майно, набуте на підставі вкладених договорів з іншими суб’єктами господарювання тощо, належить господарському товариству на праві власності. Слід зазначити, що ця властивість сприяє запровадженню певної чіткості та передбачуваності в майнових відносинах господарського товариства з його контрагентами. Виходячи з того, що майнові вклади засновників або учасників можуть бути різними, що призводить до неоднорідності останніх за ступенем впливовості на справи господарського товариства, логічним є розподіл статутного капіталу товариства на окремі частки, відповідно до яких і розподіляється структура корпоративних прав таких засновників або учасників щодо господарського товариства. (Слід зауважити, що розподіл майна на частки не означає спільної часткової власності засновників, учасників на майновий комплекс юридичної особи.)

Базовими законодавчими джерелами правового регулювання відносин створення, функціонування, припинення господарських товариств є Закони України «Про господарські товариства» та «Про акціонерні товариства». Корпоративні відносини, що виникають у процесі створення таких товариств, регулюються також Цивільним та Господарським кодексами України. Характерною ознакою господарських товариств, що дає змогу класифікувати їх, розподіляючи на окремі групи, є співвідношення в їх організаційно-правових формах двох домінантних приватних інтересів. Це інтереси в «об’єднанні капіталів» та «об’єднанні осіб». Таким чином, ті організаційно-правові форми господарських товариств, де домінантними є «об’єднання осіб», дістали назву персональних товариств і до них належать повне товариство та командитне товариство.

Водночас в акціонерному товаристві домінантним є «об’єднання капіталів», адже безпосереднє управління акціонерним товариством (складеним капіталом) здійснюється найманим менеджментом. У товаристві з обмеженою відповідальністю та у товаристві з додатковою відповідальністю мають місце певні формули конвергенції «об’єднання капіталів» і «об’єднання осіб». Залежно від названих конфігурацій приватних інтересів засновників господарських товариств, що виступають їх інвесторами, а також від умов функціонування тих чи інших ринків, специфіки тієї чи іншої господарської діяльності засновники мають можливість обирати саме ту організаційно-правову форму господарського товариства, яку вони вважають оптимальнішою.

Згідно зі ст. 79 ГК України, господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.