Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

20. У чому полягає сутність валютного контролю?

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

аналіз бюджет бюджетна система бюджетний період бюджетний процес валюта валютне регулювання валютний контроль валютні обмеження валютні операції валютні цінності інвентаризація інспектування міжбюджетні відносини облік обстеження перевірка податкова система податок система фінансового права фінансова дисципліна фінансове право фінансовий контроль

Глава 14

ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОГО ТА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА

14.1. Основи екологічного права

14.1.1. Поняття, предмет і метод екологічного права

Об’єктивно існуюча взаємодія суспільства і природи породжує різні за характером суспільні відносини між певними суб’єктами, а також правові форми, які мають оптимально відповідати цим відносинам. З-поміж різновидів таких відносин самостійне місце посідають екологічні відносини, які формуються в результаті взаємодії природи і суспільства. Природа, як сукупність органічних та неорганічних утворень, функціонує і розвивається за об’єктивними законами. Суспільство ж функціонує на основі законів соціального розвитку. Воно не може існувати без природи, оскільки природні блага забезпечують його життєдіяльність. Природа, у свою чергу, теж потребує адекватної реакції з боку суспільства. Так, використані суспільством як організованими людськими соціальними організмами природні ресурси (наприклад, об’єкти рослинного і тваринного світу) мають відтворюватися і оновлюватися. Ці процеси відбуваються завдяки активній діяльності людини, у процесі якої виникають екологічні відносини, що регламентуються правовими нормами. Юридичною формою таких екологічних відносин є екологічне право. Це самостійна галузь права в системі права України.

Предмет цієї галузі зумовлений комплексним характером його об’єкта. Предмет екологічного права включає відносини, які формуються між суб’єктами з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних об’єктів та охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічних та інших інтересів.

Екологічні відносини як предмет екологічного права за своїм змістом є різноманітними, але взаємопов’язаними та єдиними. Така єдність обумовлена нерозривним зв’язком усіх природних об’єктів між собою. Ці об’єкти перебувають у постійному і нерозривному об’єктивному зв’язку, створюють єдину екологічну систему.

Разом з тим єдність екологічних відносин не виключає виокремлення їх різновидів, існування яких обумовлене екологічними факторами. Відомо, що відносно самостійні природні об’єкти (води, землі, ліси, надра, атмосферне повітря та ін.) за своїми природними характеристиками відрізняються один від одного. У зв’язку з цим виникають різновиди єдиних екологічних відносин: земельні, водні, гірничі, флористичні, фауністичні, атмосфероповітряні та ін. Це обумовлює необхідність визначення їх правових форм.

Диференціація екологічних відносин як предмета екологічного права за основними природними об’єктами не відміняє їх єдності та предметної цілісності. Виняток становлять земельні відносини, які сьогодні потребують самостійного правового регулювання. Земельне право, норми якого регулюють земельні відносини, будучи самостійною галуззю права України, тісно пов’язане з правом екологічним.

Поділ екологічних відносин можливий за різними критеріями. Так, за основними сферами діяльності людей у галузі навколишнього природного середовища можна розрізняти:

1) відносини, що формуються з приводу приналежності природних об’єктів певному колу суб’єктів на праві власності чи на праві користування;

2) відносини, що виникають у сфері експлуатації природних об’єктів конкретними суб’єктами з метою задоволення своїх інтересів;

3) відносини, що виникають з приводу забезпечення екологічної безпеки довкілля, суспільства та громадян;

4) відносини, що складаються в галузі відтворення, відновлення природних об’єктів, поліпшення їхньої якості;

5) відносини, що виникають у сфері охорони як окремих природних об’єктів, так і довкілля в цілому;

6) відносини, пов’язані з формуванням, збереженням та раціональним використанням екологічної мережі.

Метод правового регулювання екологічних відносин базується на поєднанні імперативних та диспозитивних способів та прийомів щодо поведінки суб’єктів відповідних відносин. Такий підхід до визначення методу обумовлений характером самих відносин, що виникають з приводу певних природних об’єктів, тісно і нерозривно пов’язаних між собою. Саме вони розвиваються за природними законами і становлять єдину екологічну систему (навколишнє природне середовище).