Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

Правосуб’єктність уповноважених органів, які виконують управлінські функції у сфері екології (планування, контроль, облік, екологічну експертизу та ін.), визначається їх компетенцією. З-поміж цих суб’єктів виокремлюються органи загальної та спеціальної компетенції.

14.1.3. Загальна характеристика законодавства про охорону навколишнього природного середовища

Конституція України, як основа для формування екологічної політики і реалізації екологічної функції держави, закріплює ряд принципових положень, які стосуються обов’язку держави щодо охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки (ст. 16), прав власності на природні ресурси (ст. 13), прав громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50) та ін.

Основу законодавства про охорону навколишнього природного середовища в Україні становить спеціальний закон «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991), який є засобом закріплення державної екологічної політики держави. В ньому деталізуються конституційні засади реалізації екологічної функції держави та відображаються основні вимоги, що стосуються предмета екологічного права.

Будучи системоутворюючим актом галузі екологічного права і законодавства, цей закон складається з преамбули та 16 розділів: «Загальні положення», «Екологічні права та обов’язки громадян», «Повноваження рад у галузі охорони навколишнього природного середовища», «Повноваження органів управління у галузі охорони навколишнього природного середовища», «Спостереження, прогнозування, облік та інформування в галузі навколишнього природного середовища», «Екологічна експертиза», «Стандартизація і нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища», «Контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного середовища», «Регулювання використання природних ресурсів», «Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища», «Заходи щодо забезпечення екологічної безпеки», «Природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні», «Надзвичайні екологічні ситуації», «Вирішення спорів у галузі охорони навколишнього природного середовища», «Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища», «Міжнародні відносини України у галузі охорони навколишнього природного середовища».

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони довкілля. Цей Закон регулює екологічні відносини на основі принципів і правил, єдиних для всього екологічного законодавства і права. У ньому закріплені екологічні права й обов’язки громадян, положення, що регулюють надзвичайні екологічні ситуації, обов’язкове проведення екологічної експертизи, заходи щодо забезпечення екологічної безпеки, стандартизації і нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища та ін. Законом докладно визначено компетенцію уповноважених органів, які здійснюють управління в галузі охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів. Наприклад, на Міністерство охорони навколишнього природного середовища покладено такі функції: здійснення комплексного управління природокористуванням та охороною довкілля; проведення єдиної науково-технічної політики з питань охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів; координація діяльності міністерств, відомств, підприємств і установ у цій галузі; здійснення державного контролю за використанням і охороною природних ресурсів; організація екологічного моніторингу за станом навколишнього природного середовища; здійснення державної екологічної експертизи; подання позовів про відшкодування збитків, заподіяних у результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та ін.

Поряд із державним управлінням Законом передбачені також повноваження громадських об’єднань у галузі охорони навколишнього природного середовища. Так, громадські формування мають право: подавати позови про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення екологічного законодавства, у тому числі здоров’ю громадян і майну громадських об’єднань; проводити громадську екологічну експертизу, оприлюднювати її результати і передавати органам, уповноваженим приймати рішення; розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми і т. ін.

Зазначений Закон розрізняє державну, громадську та інші різновиди екологічної експертизи, закріплює обов’язковість її проведення в процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності, що впливає на стан навколишнього природного середовища. Відповідно до Закону правове значення позитивного висновку державної екологічної експертизи полягає в тому, що такий висновок є підставою для відкриття фінансування всіх програм і проектів. Висновок же громадської екологічної експертизи, проведеної незалежно від державної, може враховуватися органами, що здійснюють державну екологічну експертизу, а також іншими заінтересованими органами.

Певне місце в Законі належить нормам, що регулюють використання природних ресурсів, контроль і нагляд за охороною навколишнього природного середовища, а також економічний механізм забезпечення його охорони.

В окремих розділах Закону зосереджено статті, що визначають правовий статус територій і об’єктів, які підлягають особливій охороні, а також норми, що регулюють вирішення спорів у галузі охорони навколишнього природного середовища та відповідальність за порушення екологічного законодавства.

Крім названого вище Закону, екологічні відносини регулюються іншими законами спеціального екологічного призначення: «Про природно-заповідний фонд», «Про охорону атмосферного повітря», «Про екологічну експертизу», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про екологічний аудит» та ін.

Суттєву роль в регламентації екологічних відносин відіграють природоресурсові кодекси (Земельний, Водний, Лісовий та Кодекс України про надра), а також Закони України «Про тваринний світ», «Про рослинний світ» та ін.

Окрім того, джерелами екологічного права виступають нормативно-правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Ряд питань екологічного характеру врегульовано міжнародними договорами.

14.1.4. Природоресурсові кодекси і закони України

Перехід економіки України до ринкових відносин зумовив необхідність докорінних перетворень у галузі природокористування та охорони навколишнього природного середовища та адекватного відображення їх у правовому регулюванні. В основу таких перетворень покладено природоресурсові кодекси і закони України, що останнім часом зазнали суттєвих змін та доповнень.

До природоресурсових належать Земельний, Водний, Лісовий кодекси і Кодекс про надра. Природоресурсовими вважаються також Закони України «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд» та деякі інші.

Ними регламентуються відповідні відносини щодо використання та охорони земель, вод, лісів, надр, об’єктів тваринного та рослинного світу, атмосферного повітря та ін.

Кожен кодекс та закон характеризується своєю специфікою змісту, що зумовлено особливостями предмета правового регулювання. Йдеться, зокрема, про правила користування окремими природними ресурсами та механізмами їх виконання.

Земельний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 25 жовтня 2001 р., регулює відносини в галузі використання, відтворення та охорони земель.

Водний кодекс України, прийнятий 6 червня 1995 р. Верховною Радою України, регламентує відносини в галузі використання, охорони і відтворення вод (водних об’єктів). Ці відносини поряд із земельними, лісовими, гірничими, фауністичними та іншими є складовою частиною екологічних відносин.