Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

Функціональна класифікація видатків бюджету дає змогу визначити пріоритети в діяльності держави і за допомогою бюджетного фінансування забезпечити виконання всіх завдань та функцій державою. Така класифікація включає видатки на: загальнодержавні функції; оборону; громадський порядок та судову владу; економічну діяльність; охорону навколишнього природного середовища; освіту та ін.

Економічна класифікація видатків бюджету уточнює використання бюджетних коштів відповідно до їх предметних ознак (заробітна плата, оренда, капітальні витрати тощо). На її підставі забезпечується єдиний підхід до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів та виокремлюються захищені статті видатків бюджету.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає розподіл бюджетних призначень за головними розпорядниками бюджетних коштів, якими є бюджетні установи в особі їх керівників, що отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень. На її підставі органи казначейської служби ведуть реєстр розпорядників бюджетних коштів.

Програмна класифікація видатків бюджету будується на розподілі бюджетних призначень за бюджетними програмами. Бюджетна програма є сукупністю заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети, завдань та очікуваного результату, визначення та реалізацію яких здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Статтею 13 Бюджетного кодексу закладено загальні підстави вертикальної структури бюджету (незалежно від його рівня), що дає змогу в його складі вирізнити загальний та спеціальний фонди. Загальний фонд включає фінансування видатків бюджету за рахунок усіх доходних надходжень, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду. Загальний фонд бюджету забезпечує фінансування основних функцій та завдань держави, територіальних громад, які певним чином узагальнені. Спеціальний фонд бюджету передбачає предметно цільове використання бюджетних коштів за бюджетним призначенням, яке виступає як повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні, часові та цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу, бюджетна система України становить сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудовану з урахуванням економічних відносин, державного та адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права. Вона включає два рівні: 1) Державний бюджет України; 2) місцеві бюджети (бюджет Автономної Республіки Крим; обласні бюджети; районні бюджети; бюджети місцевого самоврядування (територіальних громад). До бюджетів місцевого самоврядування віднесено бюджети територіальних громад сіл та їх об’єднань; бюджети територіальних громад селищ; бюджети територіальних громад міст; бюджети територіальних громад районів у містах.

Підставами розмежування бюджетів на місцеві та бюджети місцевого самоврядування є повноваження певних органів влади щодо їх прийняття та виконання і особливості формування доходної частини. Доходи місцевих бюджетів містять переважно закріплені доходи, тобто ті, що надходять за рахунок розподілення загальнодержавних податків і зборів. Бюджети місцевого самоврядування містять як подібні доходи, так і значне коло надходжень власного характеру, доходів, що формуються за рахунок власних джерел відповідних територіальних громад: місцевих податків та зборів; плати за землю; фіксованого сільськогосподарського податку тощо. Бюджети місцевого самоврядування – це базові бюджети.

Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду. Поряд із цим законодавство чітко визначає обставини, за яких бюджетний період може бути іншим. Такими обставинами є: 1) введення воєнного стану; 2) оголошення надзвичайного стану в Україні.

За допомогою правових норм держава ретельно регламентує відносини, що виникають із моменту формування всіх видів бюджетів до моменту звітування про їх виконання, встановлює порядок та послідовність дій учасників бюджетних правовідносин. У статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетний процес визначається як регламентований бюджетним законодавством процес складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання, а також контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Бюджетний процес складається з відповідних стадій, що визначаються змістом і характером діяльності державних органів, наслідком чого така діяльність набуває нових якостей. У статті 19 Бюджетного кодексу України закріплюються чотири стадії бюджетного процесу, а саме:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд проекту та прийняття закону про Державний бюджет (рішень про місцеві бюджети);

3) виконання бюджету, в тому числі в разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Виокремлення таких стадій визначається логікою та історичною природою самого процесу, оскільки вони охоплюють всю діяльність державних органів, починаючи від усвідомлення необхідності здійснення видатків на відповідні потреби, їх прогнозування, винаходження доходних джерел для їх покриття тощо. Такі стадії проходять усі бюджети, що утворюють бюджетну систему України: Державний бюджет та місцеві бюджети. Виходячи з того, що джерелом утворення всіх бюджетів є національний доход країни, який має динамічний характер і який залежить від розвитку економіки й обчислюється, як правило, щорічно, законодавчі та виконавчі органи, що беруть участь у складанні, затвердженні та виконанні бюджетів, кожного разу наново, періодично й систематично проводять оновлення стану відносин, розмірів його доходів та видатків. Усі стадії бюджетного процесу ретельно регламентовані процесуальними нормами бюджетного права, що забезпечує чітке планування та додержання бюджетної дисципліни. При цьому вони йдуть чітко послідовно, одна за одною і їх порядок ні в якому разі не може бути змінений.

На кожній стадії бюджетного процесу вирішуються питання, які не можуть бути розглянуті в інший час. Наприклад, питання надання міжбюджетних трансфертів, закріплення відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків та зборів вирішуються на стадії складання бюджету, а остаточно затверджуються на стадії прийняття закону про Державний бюджет. Відкриття та реалізація бюджетних асигнувань здійснюється на стадії виконання бюджету і тільки після його затвердження тощо.

Міжбюджетні відносини – це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України. Метою регулювання таких відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень. Фактично міжбюджетні відносини відбивають взаємозв’язки бюджетів різних рівнів.

Значення міжбюджетних відносин та роль, яку вони відіграють, надзвичайно великі, оскільки вони не лише поєднують усю бюджетну систему країни, але й належним чином забезпечують як її ефективне функціонування за рахунок досягнення рівного (але не однакового) для всіх територій рівня мінімальної бюджетної забезпеченості, так і фінансову стабільність та реальність кожного конкретного бюджету.

13.4. Податкове право в системі фінансового права

Для галузі фінансового права характерний набір інститутів, що забезпечує всі сторони й елементи юридичного режиму руху державних коштів. Податкове право являє собою складний інститут фінансового права, що регулює основи доходної частини бюджетів. Складний характер інституту податкового права означає певну ієрархічну структуру. Ця структура включає самостійні базові інститути оподаткування (інститут оподаткування фізичних осіб; інститут місцевих податків і зборів; інститут податкової відповідальності та ін.). Інакше кажучи, якщо предмет фінансового права охоплює відносини, пов’язані з рухом публічних коштів, то податкове право виокремлює тільки відносини з односпрямованого руху грошових коштів знизу нагору – від платників до бюджетів у формі податків і зборів. Специфічним є і метод правового регулювання, що має яскраво виражений імперативний характер.