Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

2) регулююча функція – торкається як регулювання виробництва, так і регулювання споживання;

3) контрольна функція.

Додаткові функції податку утворюють підсистему, до складу якої входять наступні види функцій: розподільна, стимулююча (дестимулююча), накопичувальна.

Усю сукупність обов’язкових платежів податкового характеру можна класифікувати за декількома підставами. Виокремлимо найбільш важливі:

1) залежно від компетенції органу, що вводить дію податкового платежу на відповідній території: а) загальнодержавні – податки і збори, установлювані Верховною Радою України, що вводяться в дію виключно Законами і діють на всій території держави (ст. 9 Податкового кодексу України); б) місцеві – податки і збори, перелік яких установлюється Верховною Радою України, вводяться в дію нормативними правовими актами представницьких органів місцевого самоврядування і діють на території відповідних територіальних утворень (ст. 10 Податкового кодексу України);

2) залежно від платника: а) податки з юридичних осіб (податок на прибуток і т. ін.); б) податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб і т. ін.); в) змішані – податки, що передбачають платником і юридичних, і фізичних осіб (податок на додану вартість, плата за землю і т. ін.);

3) залежно від форми оподаткування:

а) прямі (прибутково-майнові) – податки, що стягуються в процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта оподаткування, включаються в ціну товару і сплачуються виробником чи власником;

б) непрямі (на споживання) – податки, що справляються в процесі витрачання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни реалізації товару і сплачуються споживачем. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), який виступає посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Останній же являє собою платника реального. Саме критерій збігу юридичного і фактичного платника є одним із основних при розмежуванні податків на прямі і непрямі. При прямому оподаткуванні – юридичний і фактичний платники збігаються, при непрямому – ні. Ще одну важливу обставину варто враховувати при розмежуванні прямих і непрямих податків – їх участь в утворенні ціни. Якщо прямі податки закладаються в ціну на стадії виробництва (у виробника), то непрямі – тільки на стадії реалізації і як надбавка до ціни виробництва товару.

13.5. Зміст валютного регулювання

Формою реалізації валютної політики держави є валютне регулювання. Під валютним регулюванням слід розуміти спеціальний правовий режим реалізації валютних відносин, який передбачає комплекс заходів, що їх здійснюють уповноважені державні органи, спрямованих на організацію функціонування внутрішнього валютного ринку в державі, та визначення порядку проведення валютних операцій. Це відбувається відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р.

Нормативне визначення змісту понять «валюта» та «валютні цінності» знаходить свій вияв у процесі організації системи валютного регулювання і валютного контролю в державі, адже саме через вказані поняття законодавець робить перелік валютних операцій, порядок проведення яких регламентується нормативно-правовими актами валютного законодавства. Відповідно до ст. 1 вищезгаданого Декрету поняття «валютні цінності» включає наступні елементи:

– валюта України – грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законнним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, які вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, що перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах;

– платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

– іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;

– платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;

– банківські метали – золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Відповідно до ст. 1 Декрету, до валютних операцій належать: операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Основним елементом національної системи валютного регулювання є валютні обмеження. Валютні обмеження слід розглядати як систему державних заходів, спрямованих на встановлення порядку проведення валютних операцій. Зазначений Декрет передбачає можливість використання валютних обмежень як засобу валютного регулювання, оскільки у п. 2 ст. 2 вказано, що «резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України». Залежно від типу валютних операцій застосовується різний перелік валютних обмежень, що можуть бути пов’язані з ліцензуванням валютних операцій; із встановленням порядку придбання іноземної валюти за дорученням і за рахунок резидентів на міжбанківському валютному ринку України з метою забезпечення виконання їх зобов’язань за зовнішньоекономічними контрактами; з використанням іноземної валюти як засобу платежу на території України; зі встановленням обов’язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті на користь резидентів – юридичних осіб та ін.

З метою організації та здійснення валютного регулювання окремі державні органи наділяються відповідними повноваженнями. Валютний контроль є специфічним видом фінансового контролю, який слід розглядати як комплекс заходів, що їх розробляють спеціально уповноважені державні органи та інші суб’єкти, спрямованих на забезпечення додержання учасниками валютних правовідносин валютного законодавства України при проведенні валютних операцій. Валютний контроль поширюється на всі валютні операції, які виступають його об’єктом. З-поміж основних напрямів валютного контролю слід виокремити такі, як: перевірка наявності ліцензій на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом; перевірка додержання порядку реєстрації Національним банком України договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов’язань перед нерезидентами за кредитами та позиками в іноземній валюті; перевірка правомірності відкриття та використання банківських рахунків резидентами за межами України; виконання резидентами вимог щодо порядку та термінів декларування валютних цінностей та іншого майна, що перебуває за межами України; тощо.