Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

– має специфічний об’єкт регулювання – публічні грошові фонди.

Застосування імперативного методу не виключає використання рекомендацій, погоджень, наявності права вибору в поведінці підлеглого суб’єкта. Їх особливістю є похідний характер від імперативного методу, у межах реалізації, виконання владного веління. Справді, узгодження між суб’єктами фінансово-правових відносин можливі, але з приводу більш зручного, точного, своєчасного виконання імперативного обов’язку, тобто погоджується не сама природа обов’язку, а порядок, особливості його виконання. Рекомендації також доречні у фінансовому праві, однак вони або гарантуються, підкріплюються імперативними веліннями, або уточнюють їх. Окрім того, податкові органи можуть на підставі спеціальної угоди надати підприємствам відстрочку платежу. Крім того, часткова диспозитивність поведінки підлеглої сторони – платника податків – може виявлятися й у можливості податкового планування. Однак усі ці особливості в кінцевому підсумку підлеглі основній засаді – методу владних приписів.

Фінансове право включає досить велику сукупність фінансових норм, об’єднаних у певну систему. Ця система розбита на певні групи, що характеризуються специфічними особливостями, логічною структурою. Система фінансового права – це об’єктивна сукупність фінансово-правових норм, що обумовлюють внутрішню побудову фінансового права, зміст і особливості розташування його інститутів.

У системі фінансового права виокремлюються частини, підгалузі, інститути. Норми фінансового права залежно від особливостей регульованих ними відносин утворюють окремі структурні підрозділи. Загальна частина акумулює інститути, що закріплюють спільні підходи до регулювання фінансової системи, які стосуються всіх норм Особливої частини. Загальна частина охоплює норми, що їх, так би мовити, можна було б винести за дужки. У дужках – інститути Особливої частини, і саме до них застосовуються положення Загальної частини, але вже в конкретному випадку, обумовленому характером інституту. До загальної частини належать фінансово-правові норми, що закріплюють основні принципи, форми і методи фінансової діяльності; поняття і функції фінансів; систему фінансових органів, їх повноваження; правове положення інших суб’єктів фінансового права; загальні положення організації фінансового контролю.

Норми загальної частини конкретизуються в Особливій частині, що складається з декількох розділів, підгалузей, які охоплюють відповідні інститути. Регулюючи більш вузькі й однорідні за змістом фінансово-правові інститути, вони утворюють певні підгалузі. Особливу частину становлять фінансово-правові норми, що регулюють відносини у сфері: бюджетної системи; державних доходів і видатків; обов’язкового державного страхування; кредитування; публічного регулювання банківської діяльності; валютного регулювання.

13.2. Правова природа фінансового контролю

Фінансовий контроль – це діяльність відповідних державних органів та недержавних організацій щодо забезпечення законності, фінансової дисципліни, доцільності та ефективності при мобілізації, розподілу та використанні коштів публічних фондів. Розкриваючи зміст фінансового контролю, необхідно звернути увагу на деякі його особливості. Фінансовий контроль:

1) здійснюється спеціальними суб’єктами, що наділені державою особливою компетенцією у сфері фінансового контролю. До їх системи можна віднести: Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Рахункову палату, Державну фінансову інспекцію України, Державну податкову службу України, Національний банк України, Державну митну службу України, Державну казначейську службу України, Державну службу фінансового моніторингу України та ін. Певні контрольні функції виконують і органи місцевого самоврядування;

2) передбачає контроль за фінансовою дисципліною, що виходить з чіткого дотримання закріплених нормами права розпоряджень, які регулюють порядок формування, розподілу та використання публічних грошових фондів. Слід наголосити на тому, що вимоги фінансової дисципліни обов’язкові не лише для підприємств усіх форм власності і громадян, але і для органів державної влади та місцевого самоврядування;

3) має чітку цілеспрямованість. Передусім ідеться про спрямованість щодо об’єкта контролю, яким є централізовані та децентралізовані публічні кошти. Однак об’єкт фінансового контролю не обмежується перевіркою лише грошових фондів. Насправді він містить і матеріальні, природні, трудові й інші ресурси держави, позаяк їх використання здійснюється в грошовій формі або опосередковано нею. Інакше кажучи, фінансовий контроль поширюється не тільки на фінансові відносини, але й на пов’язані з ними відносини господарські. Безпосереднім предметом фінансового контролю є первинні документи, що містять відомості про фінансово-господарську діяльність контрольованого суб’єкта.

Зміст фінансового контролю розкривається в основних завданнях, поставлених перед ним, а саме:

а) перевірка своєчасності й повноти виконання контрольованими суб’єктами фінансових зобов’язань перед державою й органами місцевого самоврядування;

б) перевірка виконання органами державної влади та місцевого самоврядування покладених на них функцій з формування, розподілу і використання грошових фондів;

в) перевірка дотримання правильності здійснення фінансових операцій, схоронності коштів та матеріальних засобів;

г) перевірка правильності й ефективності використання публічних грошових фондів;

д) виявлення й усунення порушень фінансової дисципліни;

е) попередження порушень законності у сфері фінансової діяльності, забезпечення відшкодування матеріального збитку, виявлення винних осіб і залучення їх до відповідальності;

ж) виявлення внутрішніх резервів виробництва – підвищення його ефективності, найбільш ощадливого використання матеріальних та грошових ресурсів.

Реалізація перелічених завдань фінансового контролю є необхідною умовою забезпечення правопорядку й законності в процесі здійснення публічної фінансової діяльності.

Засоби фінансового контролю є дуже різноманітними, його здійснення входить до компетенції широкого кола контролюючих органів. У теорії фінансового права склалися різні критерії для класифікації фінансового контролю. Як правило, за основу його поділу беруться: суб’єктний склад контролюючих органів, специфіка об’єкта фінансового контролю, час його проведення.