Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

ф) здійснення профілактичних і санітарно-гігієнічних заходів за місцем проживання (перебування);

х) забезпечення супроводження;

ц) організація надання консультацій лікарями за місцем проживання (перебування);

ч) допомога в працевлаштуванні (крім роботи за кордоном).

Тариф на платну послугу обчислюється з урахуванням собівартості послуги, адміністративних витрат і податку на додану вартість. До собівартості платної послуги включаються витрати – прямі матеріальні, загальновиробничі, на оплату праці та ін. Адміністративні витрати включаються до тарифу в розмірі не більше 15 % витрат на оплату праці працівника, визначених за нормами обслуговування.

Для отримання соціальних послуг, що надаються державними й комунальними підприємствами, установами чи закладами соціального обслуговування, особа, яка їх потребує, звертається з письмовою заявою до місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Для отримання послуг, що надаються іншими юридичними чи фізичними особами, особа, яка їх потребує, звертається до них з письмовою або усною заявою. Якщо така особа за віком або за станом здоров’я неспроможна самостійно прийняти рішення про необхідність надання їй послуг, таке рішення може прийняти опікун, піклувальник або органи опіки й піклування.

---

12.11. Соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

---

1. Зміст і роль соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

Громадяни України, які зазнали, а в деяких випадках продовжують зазнавати наслідків масштабної виробничої аварії на Чорнобильській атомній електростанції, є спеціальними суб’єктами права соціального забезпечення. Деструктивні тенденції в усіх сферах життєдіяльності, що виникли після цієї аварії, вимагають вирішення питань соціальної адаптації й соціально-психологічної підтримки постраждалого населення.

Генеральна Асамблея ООН 20 листопада 2007 р. в Резолюції № 62/9 проголосила третє десятиліття після Чорнобильської катастрофи (2006 – 2016) десятиліттям реабілітації і сталого розвитку постраждалих регіонів, що передбачає зміцнення міжнародної співпраці й координацію зусиль у справі повернення постраждалих громадян до нормального життя.

Реалізація соціально-захисної діяльності щодо постраждалих осіб передбачає правове регулювання їх статусу. Першим дійовим кроком із цього питання було прийняття Верховною Радою Української РСР в 1991 р. Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яким визначено основні положення стосовно реалізації конституційного права громадян на охорону життя і здоров’я, а також окреслено межі радіоактивного забруднення. Структура Закону складається з десяти розділів (Розділ I. Загальні положення. Розділ II. Статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Розділ III. Єдина система реєстрації та медичного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Розділ IV. Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, загальні компенсації та пільги. Розділ V. Захист дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Розділ VI. Захист населення, яке потерпіло від Чорнобильської катастрофи. Розділ VII. Особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення. Розділ VIII. Пенсії і компенсації особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4. Розділ IX. Громадські об’єднання осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Розділ Х. Заключні положення), які об’єднують 71 статтю. На розвиток цього Закону прийнята значна кількість як законів, так і підзаконних нормативно-правових актів.

Громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, – це фізичні особи, які набули особливого правового статусу, оскільки зазнали або опинились під загрозою отримання шкоди від аварії на ЧАЕС внаслідок виконання своїх трудових функцій або військового обов’язку, народження, проживання, навчання на певних територіях тощо, а також отримали посвідчення встановленої форми.

Особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяються на дві групи: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків і 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи – громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Чинне законодавство передбачає низку пільг і компенсацій громадянам, постраждалим унаслідок Чорнобильської катастрофи. Умовно їх можна класифікувати на наступні види.

1. Пільги й компенсації, що надаються: а) громадянам, які належать до певних категорій постраждалих і б) іншим громадянам.

До інших громадян, які мають право на пільги й компенсації, Законом «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» віднесено:

а) осіб, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 р. не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986 – 1987 рр. за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов’язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями;

б) неповнолітніх дітей померлих громадян із числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, віднесених до 1 – 3-ї категорії;

в) неповнолітніх дітей громадян, віднесених до 1-ї категорії;

г) дружину (чоловіка) померлого громадянина (громадянки), смерть якого (якої) пов’язана з Чорнобильською катастрофою і якого (яку) віднесено до 1 – 2-ї категорії;

д) дружину (чоловіка) померлого громадянина (громадянки) з числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, віднесених до 3-ї категорії, смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою;