Розділ ІІ КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Між поняттями «право» і «свобода» немає чітких розбіжностей. Їх поділ є досить умовний, що визначено самою формою вираження встановлених Конституцією України правових можливостей для вибору людиною своєї поведінки при реалізації прав і свобод. Коли вибір пов’язаний із використанням конкретних соціальних цінностей, Основний Закон частіше використовує термін «право» (право на працю, право на підприємницьку діяльність, право на відпочинок, право на соціальний захист і т. ін.). Коли йдеться про більш абстрактний рівень володіння і вибору поведінки, у Конституції України застосовується терміни «свобода», або «право на свободу» (свобода пересування, вільного вибору місця проживання, право на свободу думки і слова та ін.).

Таким чином, конституційне право людини та громадянина – це закріплені Конституцією юридичні можливості суб’єкта конституційно-правових відносин задовольняти конкретні особисті потреби та інтереси, що відповідають рівню розвитку суспільства і держави.

Свобода людини та громадянина як конституційно-правова категорія – це встановлена і гарантована законом спроможність людини діяти відповідно до своїх інтересів та мети, сфера автономії громадянина стосовно держави, вибір певних дій і волевиявлень.

Конституційний обов’язок людини та громадянина – це встановлена Конституцією України в життєвих інтересах усіх членів суспільства міра належної поведінки. Кожен повинен підкорятися певним правилам, аби при реалізації своїх прав і свобод не завдавати шкоди іншим суб’єктам правовідносин. Конституція визначає вид і міру належної поведінки та відповідальність у разі її порушення.

Слід зазначити, що основні права, свободи і обов’язки є головним елементом конституційного статусу людини та громадянина.

6.2. Єдність і відмінність понять «людина», «особистість», «громадянин»

У побутовій мові, як правило, поняття «людина», «особистість», «громадянин» вживаються як рівнозначні поняття. І це не є випадковим, адже вони належать лише до фізичної особи, людини. Юридичною ж мовою всі ці терміни вживаються за різних обставин і в різних значеннях.

Поняття «людина», насамперед, означає біологічну характеристику суб’єкта. Людина – жива істота, яка має дар розумової діяльності та мови, здатність до праці. Сучасне законодавство закріплює рівність усіх людей, які проживають на Землі і які мають невід’ємне право на життя, свободу, безпеку та прагнення до щастя.

Поняття «особистість» застосовується в розумінні соціальної характеристики суб’єкта. Особистість – це індивідуально визначена сукупність соціально важливих властивостей людини. Людина стає особистістю під впливом суспільства. Законодавчо закріплені права, свободи та обов’язки особистості становлять її правовий статус. Звідси розрізнення таких статусів, як художник, вчений, письменник, лікар, політичний діяч, юрист тощо.

Поняття «громадянин» вживається стосовно до людини, яка має правовий зв’язок із державою. В монархічних державах цьому поняттю відповідає термін «підданий». Якщо людина не має такого правового зв’язку із державою, то вона є особою без громадянства (апатридом).

6.3. Конституційно-правові засади громадянства України

Правовою підставою наділення конституційними правами, свободами і обов’язками людини та громадянина є наявність у особи громадянства. Володіння громадянством означає передумову поширення на громадянина повною мірою всіх прав і свобод, які визначаються законом і гарантуються державою.

В Україні існує єдине громадянство. Це забезпечує однаковий правовий зв’язок кожного громадянина з державою. Подвійне громадянство (біпатризм) у однієї особи на практиці призводить до негативних юридичних та політичних колізій.

Інститут громадянства України з моменту її незалежності зазнав певної еволюції. Починаючи з 1991 р. до Закону «Про громадянство України» неодноразово вносилися зміни й доповнення, що здебільшого стосувалися положень щодо розширення кола осіб, на які поширюється процедура належності до українського громадянства. Закон «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р. (нова редакція) визначає громадянство України як «правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов’язках». Це означає, що правовий зв’язок між громадянином України та державою є стійким, він виникає з моменту набуття особою українського громадянства і продовжується до настання юридичного факту його припинення. Правовий зв’язок між громадянином України та державою не припиняється без належних юридичних підстав навіть у разі виїзду за межі країни.

Право на громадянство – невід’ємне право людини. Згідно зі ст. 25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Таким чином, Конституція України гарантує громадянам України збереження громадянства незалежно від будь-яких життєвих обставин та захист їх інтересів з боку державних органів не лише на території держави, а й за її межами. Важливим конституційним положенням про громадянство є норма, згідно з якою громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Важливими принципами громадянства також є принципи: запобігання виникненню випадків безгромадянства; неможливості автоматичного набуття і втрати громадянства; рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку й часу набуття ними громадянства України.

Документами, що підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України; свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члену екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну, службовий паспорт.

Закон «Про громадянство України» закріплює єдиний порядок набуття громадянства. Головне при цьому – надати інституту громадянства стабілізуючого характеру, що знаходить свій вияв у відмові як від спрощених, так і від ускладнених юридичних процедур. Громадянство України набувається: за народженням; за територіальним походженням; внаслідок прийняття до громадянства; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок встановлення батьківства; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Цей перелік підстав для набуття громадянства є вичерпним. Головною постійно діючою підставою поповнення числа громадян є набуття громадянства за народженням (філіація).

Чинний Закон передбачає і підстави припинення громадянства України. Це можливо внаслідок виходу із громадянства України, внаслідок втрати громадянства України, а також на підставах, передбачених міжнародними договорами України. Найпоширенішим є вихід із громадянства, яке відбувається за власним клопотанням громадянина на ім’я Президента України. Вихід із громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід із громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню.

Втрата громадянства України можлива в разі:

1) добровільного набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття;