Конституційно-правова відповідальність уряду

Політичні системи світу

Конституції Федеративної Республіки Бразилія 1988 р. проголошено, що "Президент Республіки має виняткові повноваження: I - призначати та звільняти з посади державних міністрів.".

В усіх країнах з парламентарною і змішаною республіканською формами державного правління запроваджені та використовуються тільки формалізовані процедури притягнення уряду до політичної відповідальності. Як правило, вони існують у формі прийняття вотуму недовіри чи резолюції осуду (Іспанія, Португалія, Франція) та в кожній країні мають певні відмінності. Наприклад, в Італії кожна палата парламенту може прийняти мотивовану резолюцію про довіру або недовіру уряду на основі поіменного голосування. Резолюція повинна бути підписана не менше ніж однією десятою частиною членів палати і не може бути поставлена на розгляд раніше закінчення триденного строку з моменту її внесення (ст. 94 Конституції Італійської Республіки 1947 р.). У Росії нижня палата парламенту може виразити недовіру уряду. За таких обставин президент має право оголосити про відставку уряду або не погодитися з рішенням палати. Якщо палата протягом трьох місяців повторно виразить недовіру уряду, президент оголошує про відставку уряду або розпускає саму палату. В основному законі Росії також передбачено, що голова уряду може поставити перед нижньою палатою питання про довіру уряду. Якщо палата відмовляє у довірі, президент протягом семи днів приймає рішення про відставку уряду або про розпуск нижньої палати та призначення нових виборів (ст. 117 Конституції Російської Федерації 1993 р.).

За загальним правилом оголошення недовіри прем'єр-міністру тягне відставку всього уряду (Албанія, Ірландія, Латвія, Німеччина, Україна, Швеція). Наприклад, у п. 11.1 ст. 28 Конституції Ірландії 1937 р. у редакції 1995 р. визначено, "якщо Прем'єр-міністр склав свої повноваження, то інші члени Уряду також повинні вважатися відставленими від їх посад.", у ч. 4 ст. 115 Конституції України 1996 р. встановлено, що "прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України має наслідком відставку Кабінету Міністрів України", у ст. 59 ч. IV Конституції Латвійської Республіки 1922 р. у редакції 1998 р. зазначено, "якщо Сейм висловлює недовіру Міністрові - президенту, то у відставку йде увесь Кабінет.", у п. 3 ст. 101 Конституції Республіки Молдова 1994 р. проголошено, що "у разі відставки Прем'єр-міністра йде у відставку увесь Уряд".

Рішення про недовіру уряду в цілому або його окремого члену майже у всіх країнах приймається більшістю парламенту (нижньої палати), у деяких - кваліфікованою більшістю у дві третини від складу парламенту (Грузія, Бахрейн, Камбоджа, Казахстан, Киргизстан, Таїланд). Можливість повторного внесення питання про недовіру, як правило, конституціями обмежується протягом певного часу. Так, в Іспанії, Киргизстані,

Португалії, Румунії, Таїланді, Франції пропозиція про недовіру уряду не може бути внесена двічі протягом однієї сесії, в Естонії, Македонії, Польщі, Чорногорії наступне внесення відповідної пропозиції можливе лише через три місяці, у Болгарії, Греції, Грузії, Сербії, Хорватії - через шість місяців тощо. Наприклад, у п. 3 ст. 197 Конституції Португальської Республіки 1976 р. зазначено, "якщо резолюція осуду відхилена, то її ініціатори не можуть внести нову резолюцію протягом тієї ж парламентської сесії", у ч. 5 ст. 92 Конституції Республіки Македонія 1991 р. визначено, що "пропозиція щодо вираження недовіри урядові не розглядається протягом дев'яноста днів після останнього такого голосування...", у п. 2 ст. 84 Конституції Греції 1975 р. встановлено, що "... пропозиції про вотум недовіри не можуть вноситься раніше ніж через шість місяців після того, як подібна пропозиція була відхилена Парламентом";

2) юридична відповідальність уряду - це відповідальність окремих членів уряду за вчинення ними правопорушення під час виконання своїх посадових обов'язків. Характерною рисою такої відповідальності є те, що вона завжди індивідуалізована, тобто до відповідальності притягаються лише окремі вищі посадові особи, а не уряд в цілому. Іншою її особливістю є те, що зазначена відповідальність має місце за різних форм державного правління.

У деяких країнах конституційно встановлений порядок притягнення вищих посадових осіб уряду за порушення ними законів до відповідальності з використанням імпічменту, який аналогічний імпічменту президента, або інших подібних процедур. Як правило, процедура імпічменту застосовується у президентських республіках, де не передбачено політичної відповідальності уряду перед представницьким органом. Наприклад, у розд. 4 ст. II Конституції США 1787 р. зазначено, що ".... всі цивільні урядовці Сполучених Штатів усуваються з посади, якщо при обговоренні шляхом імпічменту вони будуть визнані винними в державній зраді, хабарництві чи в інших тяжких злочинах та проступках".

Порядок застосування імпічменту не однаковий у різних країнах. В одних країнах справа порушується нижньою палатою парламенту, а верхня палата перетворюється в судову колегію для розгляду цієї справи (Бразилія, Великобританія, США), в інших країнах рішення про порушення справи приймається або парламентом у цілому (Італія, Польща, Франція, Японія), або тільки нижньою палатою (Бельгія, Іспанія, Нідерланди), або будь-якою з палат (Індія, Німеччина, Румунія). Наприклад у ч. 7 розд. 3 ст. I Конституції США 1787 р. проголошено, що "Сенатові належить виняткове право здійснювати судочинство у справах імпічменту...", у п. 2 ст. 102 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. визначено, що "звинувачення в зраді чи в іншому злочині проти безпеки держави під час здійснення членами Уряду своїх повноважень може бути висунуте лише за ініціативою однієї четвертої частини членів Конгресу...", у ст. 16 ч. III Конституції Королівства Данія 1953 р. зазначено, що "міністри можуть бути піддані імпічменту Королем чи Фолькетингом за неналежне виконання обов'язків за посадою.".

Підставами для притягнення членів уряду до відповідальності в порядку імпічменту конституції передбачають державну зраду (Франція), державну зраду або посягання на конституцію (Італія), державну зраду або вчинення іншого тяжкого злочину (Росія), порушення конституції, закону або вчинення злочину (Польща), порушення конституції або інших законів (Німеччина) тощо.

Слід зазначити, що конституції більшості країн, де запроваджена процедура імпічменту або подібні до неї процедури, не передбачають спеціального порядку притягнення до кримінальної відповідальності членів уряду.

Зазвичай звинувачення у вчиненні кримінальних злочинів проти членів уряду висуваються парламентом (нижньою палатою). Наприклад, у ч. 1 ст. 103 Конституції Королівства Бельгія 1831 р. у редакції 1994 р. зазначено, що "Палата представників має право висувати звинувачення проти міністрів.", у п. 2 ст. 108 Конституції Румунії 1991 р. у редакції 2003 р. проголошено, що "тільки Палата Депутатів, Сенат і Президент Румунії мають право вимагати кримінального переслідування членів Уряду за діяння, які вчиненні ними при здійсненні їх функцій. Якщо висунута вимога кримінального переслідування, Президент Румунії може видати розпорядження про усунення їх від посади.". Проте існують і виключення із загального правила. Так, у Швеції звинувачення проти міністрів висуваються не самим парламентом, а його постійною комісією, яув має назву конституційної. В Естонії, згідно ст. 101 її Конституції "член Уряду Республіки може бути притягнутий до кримінальної відповідальності лише за поданням канцлера юстиції зі згоди більшості членів Державних Зборів".

Початок розгляду справи про кримінальну відповідальність веде до призупинення повноважень чи до усунення обвинуваченої особи з посади. Такі справи розглядають: загальні суди, як правило, вищої інстанції (Бельгія, Іспанія, Литва, Молдова, Нідерланди, Португалія, Румунія), спеціальні суди (Греція, Данія, Норвегія, Фінляндія, Франція, Японія), конституційні суди (Італія, Німеччина), спеціальні трибунали, створені із депутатів парламенту (Угорщина).

Інститути політичної та юридичної відповідальності уряду до його членів у країнах світу практично не застосовуються, але вони залишаються одним із радикальних засобів контролю за діяльністю органів виконавчої влади.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політичні системи світу» автора Кириченко В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Конституційно-правова відповідальність уряду“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Змістовий модуль 1. Держава в політичній системі суспільства

  • Структура політичної системи

  • Функції та типологія політичних систем

  • Політична система України

  • Тема 2. Держава як основний інститут політичної системи

  • Поняття та основні ознаки держави

  • Типологія держав

  • Функції держави

  • Тема 3. Форми держави

  • Форма державного правління

  • Форма державного устрою

  • Форма політичного режиму

  • Тема 4. Глава держави

  • Порядок заміщення посади глави держави у монархіях

  • Порядок заміщення посади глави держави у республіках

  • Повноваження глави держави

  • Змістовий модуль 2. Основні інститути політичної системи суспільства

  • Порядок формування парламенту і строк його повноважень

  • Внутрішня структура парламенту

  • Конституційно-правовий статус члена парламенту

  • Тема 6. Виконавча влада (уряд)

  • Порядок формування, структура та склад уряду

  • Компетенція уряду

  • Конституційно-правова відповідальність уряду
  • Тема 7. Місцеве самоврядування

  • Система місцевого самоврядування

  • Романо-германська (континентально-європейська) система

  • Структура та порядок формування органів місцевого самоврядування

  • Компетенція органів місцевого самоврядування та їх відносини з центральними органами держави

  • Тема 8. Політичні партії та партійні системи

  • Класифікація політичних партій

  • Партійні системи

  • Однопартійна система

  • Багатопартійна система

  • Політичні партії та основні типи сучасних виборчих систем

  • Пропорційна виборча система

  • Рекомендована література