Розділ «6. Студія звукозапису. Фестиваль»

10:37. В Свободі було побудовано декілька готелів для туристів та гостей, які щороку відвідують музичний фестиваль “Мова”. У підвалі одного з готелів знаходиться студія звукозапису.

Ця студія є безкоштовною як для молодих, так і для відомих гуртів. Музиканти приїжджають сюди записувати свої альбоми з усієї країни. Їм надається у розпорядження звукорежисер, кімната для репетицій, кабінка для запису, безкоштовні номери у готелі та їжу з їдальні. Але для цього потрібно пройти цензуру.

Кожний гурт, який хотів записатись у студії, записавши декілька своїх пісень у будь-якій якості, присилав їх на поштову скриньку студії. Після цього пісні прослуховувалися звукорежисером, Богданом, та ще деякими зацікавленими особами. Записам давалась оцінка і вирішувалось, давати можливість гурту записатися чи ні. При позитивному рішенні, після запису, гурт отримував тисячу копій свого альбому безкоштовно і запрошувався на фестиваль “Мова”, де його учасники могли показати себе та продати свій альбом. Більше того, їхній альбом з’являвся в онлайн-магазині Свободи, де кожен міг би оцінити та придбати його. Було лише одне обмеження – після збору визначеної суми, зазвичай вона складала від 100 до 500 тисяч гривень, альбом переходив у надбання нації зі збереженням авторства та ставав безкоштовним для всіх.

Таким чином робився вклад у розвиток україномовної музики, як частини української культури.

Так, як Олександр в юнацькі роки вчився грати на гітарі, його цікавила студія не лише для статті, це була подорож у минуле, де ще молодий юнак з друзями грали в гаражі власні пісні та мріяли записати альбом, виступати по містах, стати відомими на всю країну...

Тому журналіст відразу зайшов у кімнату для репетицій. Вона являла собою велике приміщення розміром приблизно п’ятдесяти квадратних метрів, стіни були обклеєні спеціальними шумопоглинаючими шпалерами, у центрі стояла майже нова ударна установка, поруч знаходилися два пюпірта та чотири стільці. Ближче до стінки стояв підсилювач, зверху якого розмістився мікшер. Вони з’єднували між собою шість трьохсот-ватних моніторів. На одній стіні висіло три бас-гітари відомих фірм, чотири акустичних гітари та шість електрогітар. Під ними на поличці охайно були складені десятка з два педаль ефектів.

Тьмяне освітлення надавало всьому цьому якогось духу минулого, хотілось взяти гітару і почати грати.

– Це все можна використовувати для репетицій? – кивнувши головою на гітари запитав журналіст.

– Звісно. Якщо цього замало, музиканти можуть попросити ще.

– Наприклад?

– Ну недавно записувався гурт з Кривого Рогу. Вони попросили для репетицій скрипку. Ми забезпечили їм цей інструмент.

– Тобто, можна безкоштовно репетирувати та записуватися на ваших інструментах, ще і просити все, що заманеться?

– В межах розумного, – посміхаючись уточнив Андрій. – Звісно ж, якщо вони попросять дівчат, то ніхто їм їх не привезе. Але якщо попросять допомоги звукорежисера для аранжування чи покращення партії, чи якісь інструменти – ми підемо назустріч.

– Круто! Було б це все років десять назад... – зітхнув Олександр. – Добре, продовжимо. В чому полягає цензура? Яким гуртам ви не даєте можливість записатись?

– Забороняються пісні, які містять в собі антиукраїнську пропаганду, нецензурну лексику, пропаганду сексу, бандитизму, алкоголю, наркотиків та інших речей, які шкодять нації. Ну і звісно ж ігноруються гурти, які співають не українською мовою.

– Навіть якщо це англійська?

– Звісно, ми допомагаємо українській культурі. Інші ж можуть у нас записуватися, але вже не безкоштовно і зі своїми інструментами.

– Багато у вас таких було?

– Поки жодного гурту.