Розділ «4. Свобода День 2, 04.06.2018»

День 2, 04.06.2018

9:42. Свобода. Селище, яке ще шість років назад не відрізнялося від більшості інших українських сіл. Населення зменшувалось, молодь виїжджала в міста, дорослі та старі виживали, як могли. Роботу було знайти тяжко, так як сільськогосподарське виробництво, головне джерело робочих місць в селищі, занепало. Щороку в школу приходило все менше дітей, кількість молодих сімей скорочувалася. Дитячий садок взагалі, як і більшість державних структур, був закритий і розвалений. Лише пошта та місцева школа ледь-ледь животіли.

Але що ж дало цьому селищу нове життя? Наприкінці 2012 року студент на ім’я Богдан створив веб-ресурс, на якому почав збирати не байдужих людей заради створення соціальної компанії. Основною метою компанії було забезпечення населення робочими місцями, створення конкуренції товару, який продавався по завищеним цінам, а також на виручені кошти розвивати українську мову, культуру, освіту та медицину. Відправним місцем для початку було обране село в Кіровоградській області Свобода.

За два роки було створено ряд невеликих підприємств, які забезпечили жителям селища стабільну роботу, а компанії – прибуток для розвитку та реалізації різних соціальних програм. Було побудовано велику бібліотеку та типографію. Значні кошти вкладено в місцеву лікарню, в яку було закуплено сучасну апаратуру та запрошено працювати досвідчених спеціалістів. За п’ять років лікарня набула великої популярності завдяки невисоким цінам та високій якості лікування. Також було вдосконалено шкільну освіту.

З кожним роком компанія набирала обертів, з’являлося все більше і більше прихильників, збільшувався вплив. Пріоритет був поставлений на якість товару. Так, наприклад, електронні книги компанії коштували трішки дорожче китайських аналогів, але через якість збірки та розвинене програмне забезпечення набули популярності в Європі та СНД.

Олександр стояв на зупинці, майже в центрі селища. Спочатку в нього склалося враження, що він знаходиться не в Україні.

Навколо стояли новобудови з вивісками “Продуктовий”, “Джерело”, “Піцерія Манія”, велика будівля “Торговий центр”, “Тренажери”, з’єднані майже новим тротуаром. Тротуар та дорогу відділяла зелена смуга, засаджена рівною травою та кущами квітів. Приблизно кожні двадцять метрів стояли лавки, біля кожної з яких стояв сміттєвий бак. Рідше зустрічались безкоштовні біо-туалети. Дуже багато було молодих дерев, вік яких складав від трьох до семи років. Майже на всіх будівлях висів жовто-блакитний стяг.

Незважаючи на те, що це було лише селище, людей в центрі було дуже багато! В основному це були діти, в яких наразі були літні канікули та люди, які або працювали в другу зміну, або були у відпустці. Молоді перехожі ходили або пішки, або використовували ролики.

Ідеально рівні тротуари та дороги. Найбільш цікавим було те, що у селі їздили тролейбуси! Це мабуть єдине селище у всьому СНД, яке має тролейбуси.

Навіть одяг на перехожих відрізнявся від більшості Українців. Мешканці Свободи ходили в схожому одязі, який безкоштовно надавався місцевою швейною фабрикою. Його можна було легко відрізнити за наявністю української символіки та вишивки. Хоч одяг і був схожий, але не був однаковий. Мешканці намагалися бути індивідуальними, часто зустрічались видозмінені або зшиті власними силами сорочки та сукні. Та і сам швейний завод випускав низку різних видів сорочок, суконь та інших речей, що допомагало знайти кожному щось по смаку. Користувалися широкою популярністю полотняні сорочки та сукні, які продавалися без вишивки, але в комплекті мали набір ниток та схеми різних візерунків. Велика база візерунків була на сайті Свободи. Це давало можливість людям самим вишивати те, що вони захочуть.

Зупинка також виділялася від інших, які зустрічав журналіст, своїм станом: яскравий блакитно-жовтий каркас, дбайливо пофарбовані лавки, два смітника – все це не могло не милувати погляд Олександра.

Ні на каркасі, ні на лавках не було жодного напису чи бруду. Навіть жуйок не було приліплено під лавками. Вандалізм тут давно вимер, а можливо і ніколи не народжувався...

В далечі виднілось декілька нових п’ятиповерхових будівель і кілька таких самих недобудов. Вони не були схожі на шаблонні радянські багатоповерхівки, або щось подібне, що зустрічається по всій східній пострадянській Україні. Це більше нагадувало сучасні європейські багатоповерхівки: великі вікна, цікавий дизайн, відсутність балконів...

В центрі Свободи був лише один п'ятиповерховий будинок з великим банером над дахом “Сігма Програми”. Його оточувало декілька споруд.

9:58. До зупинки під’їхав старенький вишневий BMW. З нього вийшов юнак років 22-24 і підійшов до Олександра:

– Привіт, – простягаючи руку сказав юнак. – Андрій, Андрій Ліжинський.

– Олександр Островський, – потиснувши руку сказав журналіст – приємно познайомитись.

– Приємно. Сьогодні з Вами буду я, а завтра вже зустрінетесь з Богданом. Є якісь побажання, що б Ви хотіли відвідати в нашій Свободі?

– Звісно, я склав цілий список об’єктів, які б я хотів описати в своїй статті.