Розділ «20. Я не расист, але ніякої толерантності»

– Багато людської крови пролив за цю шпильку? – спитав старий пацифіст молодого мілітариста.

– Тату, – вже спокійно відповів Дмитро, наповнюючи келишки коньяком, – людей не вбивав, ворогів – знищував.

– А хто твої вороги, хлопче?

– Вороги України, тату.

– А ціна, синку, ціна тобі не сниться ночами?

– Наші страждання, тату, віками не снились нікому – ні полякам, ні москалям, ні цивілізованим англо-французам. Настав наш час!

Василь Кожелянко

– Ви расист?

– Мені все одно на інших, я лише захищаю українців. Я проти тих, хто приїздить в Україну і починає диктувати тут свою культуру чи мову. Якщо вже надумали приїхати сюди – будьте ласкаві, поважайте та вивчайте нашу мову та традиції, асимілюйте одним словом.

– Як Ви відноситесь до схрещення різних рас?

– Різко негативно і взагалі не розумію, як можливо пов’язати своє життя, знаючи що твої діти будуть “іншими”?

– Що значить “іншими”?

– Не схожими на українців, на тебе, на твоїх батьків. Щоб було ясно, давайте на прикладі це розберемо. Якби Вам дуже подобалась, скажімо, чорношкіра жінка, Ви б змогли з нею одружитись, жити? Народити разом діток?

– Навряд, мені подобаються слов’янки.

– Добре, а от, якби, наприклад, ваша донечка привела додому чорношкірого юнака з якогось там Чаду і сказала, що кохає його і буде з ним жити, Ви б схвалили це?

– Ну... – задумався Олександр – Думаю, прибив би за це.

– От от, і це не расизм. Толеранством прикриваються боягузи. Відноситись до інших рас потрібно добре, але схрещувати українців з іншими не можна. Інша справа росіяни з білорусами – вони слов’яни, як і ми... вони наші брати.

– Ясно, тут я з вами погоджуюсь.