Розділ «1. Імідж держави як об'єкт дослідження і категорія сучасної політичної науки»

Відповідно до так званої мінімальної групової парадигми (вперше описана британським соціальним психологом Г. Таджефелом), людині властива потреба відчувати себе частиною групи. Будучи частиною, особистість структурує навколишній світ і надає йому осмисленості. В епоху інформатизації це є одним з основних прагнень людини. У соціальній групі вона черпає почуття власної гідності й гордість, самоповагу. За це людина відчуває вдячність до членів групи і погоджується з її звичаями, традиціями і символами. Чим більшим є авторитет групи, тим більше в людини є підстави пишатися, що вона є її частиною.

Культурологічний підхід до дослідження іміджу держави передбачає вивчення кінофільмів і політичної карикатури. Цей підхід розробляють А. Федорова, В. Журавльова та ін. А. Федорова поняття "образ країни" досліджує через поняття "образ ворога" як ідеологічне вираження суспільного антагонізму, динамічний символ ворожих державі й громадянину сил, інструмент політики правлячої групи суспільства. Образ ворога є найважливішим елементом "психологічної війни", що становить цілеспрямоване і планомірне використання суб'єктами політики пропаганди в числі інших засобів тиску для прямого або непрямого впливу на думки, настрої, почуття і поведінку супротивника, союзників і свого населення з метою змусити їх діяти в необхідних напрямах [457, с. 17].

Соціологічний підхід до іміджу держави полягає в тому, що досліджуються соціальні фактори та умови його формування як суспільного явища. З погляду соціологічного підходу до дослідження бренда слід враховувати комунікаційні, ідентифікаційні та ціннісні складові. Соціологія розкриває феномен бренда як особливу технологію внутрішнього самоврядування на рівні "соціум – група", представляє як дієвий інструментарій ототожнення, співвіднесення і ретрансляції соціальних рис особистісних структур з певними формальними і неформальними спільнотами людей [210].

Сутність комунікаційного підходу зводиться до розуміння того, що діяльність держави та її інститутів спрямована на формування і забезпечення процесів обміну соціально-політичною інформацією, необхідною для функціонування політичної системи, циркуляції цієї інформації між інститутами політичної системи, політичними та соціальними групами, елітами і масами. Каналами та способами здійснення політичної комунікації є передусім ЗМІ. Саме через розгалужену мережу політичних комунікацій здійснюється формування, зміцнення чи зміна способу мислення, установок і дій соціальних суб'єктів стосовно політичної системи та режиму, узгодження, координація, гармонізація інтересів, позицій і діяльності основних соціальних, політичних груп, регулювання політичних відносин, інтеграція суспільства або соціальних груп, оптимізація управлінської діяльності та політичних рішень, стабілізація політичної системи [225].

У межах комунікаційного підходу весь процес управлінського впливу постає як єдиний комунікаційний цикл, в якому здійснюється формування необхідної громадської думки, що, зрештою, і визначає підтримку політичного актора його цільовою аудиторією. Комунікаційний підхід значно вужчий за маркетинговий, оскільки зводиться переважно до інформаційних технологій впливу на індивідів, до змісту гасел, текстів програм, заяв, виступів тощо. Крім того, і це суттєво, комунікаційний підхід передбачає здійснення зворотного зв'язку від об'єкта до суб'єкта управління. Комунікаційні політичні технології охоплюють PR, пропаганду і агітацію. Усім цим способам комунікації притаманний рекламний компонент, оскільки інформаційний вплив передбачає також використання технологій політичної реклами.

У межах інформаційно-комунікаційного підходу інформаційний політичний простір постає як система різноманітних інформаційних потоків, які певними способами організовуються і транслюються по відповідних інформаційних каналах різними суб'єктами. У межах цього підходу аналізуються системні характеристики інформаційного політичного простору, методи і технології політичної комунікації.

Згідно з соціально-інформаціологічною парадигмою інформаційний простір є соціально-психологічним і утворюється із специфічних інформаційних полів, які корелюються з трьома іншими просторами: соціальним, психологічним і семантичним. Центральним об'єктом дослідження є людина, її свідомість і психіка. Слід зазначити, що цей підхід намагається інтегрувати багато теоретичних висновків інших дослідницьких напрямів [22, с. 15].

Медіа-комунікаційний підхід виходить з того, що сучасні технології інформаційно-психологічного впливу на масову та індивідуальну свідомість справляють значний вплив на внутрішню і зовнішню політику, політичні процеси, конфлікти і кризи, але при цьому зводять зазначені технології практично виключно до сучасних технологій медіа-впливу, здійснюваного через засоби масової інформації та масової комунікації.

Дослідження інформаційно-комунікаційних аспектів функціонування соціально-політичних процесів спирається на класичну позитивістську методологію, яка охоплює теорії структурного функціоналізму, системного підходу, інформаційного суспільства. Згідно з ними, основою комунікацій, здійснюваних через засоби масової інформації, є системні зв'язки і функції (Т. Парсонс, Р. Мертон), а також некласична методологія (Ю. Габермас), що аналізує комунікації крізь призму суб'єктно-об'єктних відносин.

Сучасні ЗМІ активно впливають на характер політичних процесів, в т. ч. на формування іміджу держави. ЗМІ є одночасно і творцем політичних новин, і головним режисером, і виконавцем технологій формування певного іміджу держави у свідомості громадськості. Використовуючи засоби масової інформації, держава має змогу впливати на свідомість громадян, підтримуючи ті цінності, переконання і стереотипи, які необхідні для зміцнення й легітимації існуючого соціального і політичного порядку.

Для дослідження іміджу держави як чинника інформаційно-комунікаційного забезпечення політичної модернізації також були корисні такі теорії масової комунікації ЗМІ, як теорія масового суспільства (Г. Блумер), що наголошує на ролі ЗМІ у формуванні громадської думки; теорія гегемонії масової комунікації (Н. Пулантзас), яка представляє ЗМІ як інструмент суспільних змін; теорія егалітарної масової комунікації (Ж. Арсі), в якій ЗМІ постають як майданчик для представлення різних позицій, для надання рівного права доступу до інформації; теорія інформаційного суспільства (Н. Луман, Д. Белл, Ю. Габермас), яка досліджує зв'язок між ефективністю обміну інформації та станом інформаційних каналів. Згідно з теоріями інформаційного суспільства імідж держави можна розглядати як елемент глобального інформаційного простору. Особливе значення має теорія "встановлення медіа-порядку денного", згідно з якою влада встановлює певний медіа-порядок, нав'язуючи аудиторії свої пріоритети за допомогою набору певних сюжетів і проблем, що вважаються найважливішими у певний відрізок часу.

Аналіз теоретико-методологічних підходів до дослідження іміджу держави як чинника інформаційно-комунікаційного забезпечення політичної модернізації засвідчив, що інформаційно-комунікаційний процес, сформований з різноманітних потоків інформації, що сприяють формуванню іміджу держави, є необхідною умовою функціонування політичної системи.

Викладене дає змогу дійти висновку, що кожен зі сформованих наукових підходів до дослідження іміджу держави має високий теоретичний потенціал.

Отже, під впливом зміни політичної ситуації в Україні в останні роки помітний сплеск інтересу дослідників до модернізації. Однак аналіз ступеня розробленості проблеми свідчить, що практично всі опубліковані праці присвячені модернізації як процесу і його особливостям в Україні.

Не зважаючи на значну кількість робіт, присвячених вивченню іміджу держави, фундаментальних, узагальнюючих праць з цього питання у вітчизняній науці досі немає. Це не означає, що проблема не досліджується вітчизняними фахівцями або вважається малоперспективною. Навпаки, в українській політичній науці є серйозні напрацювання стосовно проблем політичної пропаганди та агітації, створення іміджу політичних лідерів, політичних партій. Водночас комплексних досліджень іміджу держави як чинника інформаційно-комунікаційної підтримки політичної модернізації не проводилося. Проблематика іміджу держави переважно представлена фрагментарно. Високо оцінюючи внесок вітчизняних учених у розроблення проблем іміджу держави, необхідно відзначити, що залишаються невирішеними багато теоретичних питань, зокрема "Яким є значення іміджу держави для процесу політичної модернізації? Як результати політичної модернізації позначаються на формуванні іміджу держави?"

Отже, актуальність дослідження іміджу як чинника інформаційно-комунікаційного забезпечення політичної модернізації українського суспільства обумовлена такими обставинами:

– необхідністю здійснення політичної модернізації;

– потребою держави в інформаційно-комунікаційних ресурсах забезпечення реформ;

– зростанням можливостей засобів масової комунікації впливати на суспільну свідомість з метою формування певних уявлень людей;

– важливістю проведення відповідальної іміджевої політики з метою формування позитивного іміджу Української держави;