Розділ «Додатки»

Сьогоднішнє засідання Комісії Україна — НАТО стало першою зустріччю такого формату після ухвалення РНБО нової стратегії України щодо НАТО. Насамперед хотів би відзначити, що і політичні кола, і громадськість України в цілому позитивно відреагували на рішення РНБО. Не буду приховувати, є й такі, хто поки що не може змиритися з думкою про можливість членства України в НАТО і виступає категорично проти. Суттєвий процент противників Альянсу існує і в нинішніх країнах-кандидатах, і навіть в країнах-членах. Показовим було інше — відсутність зайвої сенсаційності. З наміром України вступити в НАТО можуть погоджуватись, можуть не погоджуватись, але ніхто не сприйняв його як несподіванку.

Коли п'ятдесят три роки тому НАТО з'явилася на геополітичній карті світу, вона мала чітко визначені регіональні обмеження. Це було відображено в самій назві організації — Північноатлантичний Альянс. По мірі розширення НАТО та поглиблення геополітичних змін у світі, розширювався і діапазон її відповідальності. Сьогодні Альянс з повним правом можна назвати не лише північноатлантичним, але й східно-середземноморським або південно-чорноморським.

Переконаний, що потенціал України в змозі суттєво посилити південно-чорноморський та загалом східний вимір Альянсу. Україна визнає НАТО як основу майбутньої європейської і глобальної системи колективної безпеки. Вона хоче зробити до цієї системи свій внесок і готова взяти на себе тягар пов'язаної з цим відповідальності. Україна поділяє цінності, що лежать в основі НАТО як політичного союзу. Врешті-решт, Україна готова виконати свої домашні завдання, які є обов'язковою передумовою набуття членства в НАТО, включаючи військову реформу. На цьому шляху ми покладаємо особливі надії на підтримку Альянсу, перспектива членства в якому, безумовно, стане додатковим і надзвичайно важливим стимулом для поглиблення реформ. Чому для нас важлива принципова визначеність у цьому питанні?

По-перше, тому, що це дозволить зосередити всі необхідні ресурси на досягнення відповідних критеріїв, як у військовій, так у всіх інших сферах.

А по-друге, тому, що це стане визнанням України як європейської держави. Визнанням, якого — скажу відверто — так не вистачає нам поки що у відносинах з Європейським Союзом.

Не отримуючи щедрих авансів щодо членства в ЄС і НАТО, Україна обрала європейський шлях розвитку і не відмовляється від нього понині. Ми змушені своїми діями і працею заробляти те, що іншим східним європейцям дісталося, по суті, автоматично. А саме — формальне визнання за ними права на місце в єдиній Європі, тобто в ЄС і НАТО. Це потрібно мільйонам молодих українців, які відчувають себе європейцями і дивляться на сучасну Європу як на надію та еталон розвитку.

Переважна більшість тих, хто віддав свій голос Альянсу, це — українська молодь. Вона вже не дивиться на НАТО через призму радянських стереотипів. Це — нове покоління українців, яке вірить в єдину Європу.

По-перше, європейські прагнення України цілком відповідають її геополітичному місцю на континенті, ЇЇ культурним традиціям, історії та ментальності українського народу. Україна — це не просто уламок колишньої імперії. Це древня європейська нація і друга за розміром європейська країна. Перспектива нашого членства — це, на мою думку, той мінімум політичної та історичної справедливості, на який вона має право і підстави розраховувати. Іншими словами, з одного боку, ми не хочемо опинитися в ролі стаєра, який не добіг до кінця дистанції. Але з іншого — ми хочемо мати певність, що ця дистанція є для нас відкритою і доступною.

По-друге, розігрувати українську карту на межі Росії та Європи було б авантюрою. Україні це непотрібно, як непотрібно і більшості інших східноєвропейських країн. Ми ніколи не будемо розмінною картою у відносинах Росії та Заходу. Тим більше, що їх конструктивний характер — це запорука стабільності і процвітання України.

І по-третє. Україна і Росія повинні реально оцінювати власні масштаби і можливості. Ці країни прямують різними дорогами.

З Декларації Празького саміту Північноатлантичної ради

(21 листопада 2002 р.)

1. Ми, глави держав та урядів країн-членів Організації Північноатлантичного договору, взяли участь у засіданні, під час якого ухвалили рішення щодо розширення Альянсу та подальшого зміцнення його ролі з метою гарантування більш ефективного протистояння новим серйозним загрозам та широкомасштабним викликам у галузі безпеки, що виникли у XXI столітті. Об'єднані спільним баченням, яке закладене у Вашингтонському договорі, ми зобов'язуємося втілити трансформацію НАТО, прийнявши до Альянсу нових членів, а також шляхом вдосконалення потенціалу наших країн та розвитку нових відносин з країнами-партнерами. Ми рішуче налаштовані зберегти трансатлантичний зв'язок, продовжувати виконання основоположних завдань НАТО у галузі безпеки, зокрема, нашу місію щодо гарантування колективної безпеки; підтверджуємо нашу відданість спільним демократичним цінностям, а також вірність положенням Статуту Організації Об'єднаних Націй.

2. Ми ухвалили рішення запросити Болгарію, Естонію, Латвію, Литву, Румунію, Словаччину та Словенію розпочати переговори щодо вступу до Альянсу. Ми вітаємо їх із цим історичним рішенням, ухвалення якого саме у Празі видається символічним. Вступ цих нових членів сприятиме зміцненню безпеки в інтересах усіх народів, що населяють євроатлантичний простір, та допоможе досягти нашої спільної мети — побудування вільної та неподільної Європи, об'єднаної миром та загальними цінностями. Двері НАТО залишаються відкритими для демократичних європейських країн, які прагнуть та здатні перебрати на себе відповідальність та обов'язки, що випливають із членства в Альянсі відповідно до статті 10 Вашингтонського договору.

<...>

4. З огляду на вищезазначене ми ухвалили таке рішення:

a) створити сили НАТО швидкого реагування (СПІР), які складатимуться із передових за технічним оснащенням, гнучких, здатних до оперативних розгортань, оперативно сумісних та витривалих підрозділів, включаючи сухопутні, військово-морські та військово-повітряні сили, готові негайно прибути у будь-який район за рішенням Ради НАТО. CHIP також стануть чинником, що стимулюватиме та прискорюватиме процес вдосконалення військового потенціалу країн-членів Альянсу;

b) здійснити раціоналізацію механізмів військового командування НАТО;

c) ухвалити Празьке зобов'язання щодо вдосконалення потенціалу (ПЗП) як складову частину зусиль, що їх продовжує докладати Альянс,з метою поліпшення та розвитку нових військових можливостей за сучасних умов ведення війни у середовищі із підвищеним рівнем загроз.Окремі країни-члени НАТО взяли на себе чіткі та тверді політичні зобов'язання, які стосуються поліпшення оборонного потенціалу їхніхкраїн у таких галузях, як захист від хімічної, біологічної, радіологічної та ядерної зброї; розвідка, спостереження та виявлення цілей; наземнеспостереження з повітря; системи командування, управління та зв'язку; ефективність бойових дій, зокрема боєприпаси точного наведення тапригнічення протиракетної оборони противника; стратегічні повітряні та морські перевезення; дозаправлення у повітрі; здатні до розгортанняпідрозділи безпосередньої підтримки та тилового забезпечення. Наші зусилля вдосконалити військовий потенціал у рамках ПЗП та намагання Європейського Союзу поліпшити військовий потенціал у рамках Плану дій щодо потенціалу європейських країн є двома окремими ініціативами, які покликані доповнювати одна одну, водночас поважаючи незалежність кожної з двох організацій та у дусі відкритості;

d) ввести в дію узгоджену військову концепцію захисту від тероризму. Ця концепція є частиною програми заходів, спрямованих на вдосконалення потенціалу НАТО у цій галузі, що також передбачає поліпшення обміну розвідувальними даними та механізмів реагування на кризи.