Розділ «14.2. Становлення відносин з міжнародними організаціями»

Згідно зі Статутом РЄ, Україна представлена у всіх трьох головних органах Організації. Міністр закордонних справ — у Комітеті міністрів РЄ — керівному органі цієї інституції. У ПАРЄ, котра визначає основні напрями діяльності Організації та має консультативний статус, Україна представлена постійною делегацією ВР України у складі 24 народних депутатів (12 основних членів та 12 їх заступників).

Україна представлена в усіх комітетах ПАРЄ, що є визначальним для забезпечення активної участі парламентської делегації України у роботі центральних органів Асамблеї. 24 представники України складають делегацію України у Конгресі місцевих і регіональних властей РЄ. Постійне представництво України при РЄ забезпечує участь нашої держави у повсякденній роботі комітетів та експертних груп Організації.

Набуття членства в РЄ передбачає певні зобов'язання. Україна взяла на себе деякі зобов'язання у сфері реформування чинного законодавства. "Українське питання" є предметом обговорення на сесіях ПАРЄ. Аналіз виконання Україною своїх зобов'язань свідчить про значний поступ нашої країни на шляху реалізації спільних проектів і програм.

Змістом співпраці України з РЄ на сучасному етапі є:

реформування існуючого, а також розробка та імплементація нового законодавства згідно зі стандартами РЄ у галузі прав людини та верховенства права;

співпраця у галузі забезпечення свободи функціонування ЗМІ, яке останнім часом набуло особливої актуальності;

розбудова толерантного, демократичного суспільства, котре базується на європейських стандартах, зокрема, стосовно соціальних прав і прав національних меншин, рівноправності жінок та чоловіків, захисту дітей тощо;

об'єднання зусиль для посилення ефективності боротьби проти тероризму, корупції й організованої злочинності.

Діяльність Бюро інформації РЄ в Україні протягом останніх десяти років виявилась необхідною для поширення інформації про напрями роботи РЄ. Бюро трансформує свої завдання відповідно до змін, які відбуваються як у РЄ, так і в Україні, але залишається незмінно відкритим для всіх, хто до нього звертається, надаючи вагому інформаційну чи організаційну допомогу, намагаючись якомога точніше реалізувати в своїй повсякденній роботі статутні принципи РЄ — забезпечення верховенства права, плюралістичної демократії та захисту прав людини, що є надзвичайно важливим у процесі трансформації українського суспільства не лише до норм і стандартів європейського співтовариства, а й у контексті збереження національної ідентичності та національних традицій.

Співробітництво з ЄС. Відносини України з ЄС головним чином ґрунтуються на Угоді про партнерство та співпрацю (УПС), яка набула чинності 1998 р. Обидві сторони визначили позиції щодо відносин одна з одною у внутрішній політичній стратегії. Щодо ЄС, то базовий підхід до відносин з Україною був викладений у Спільній Стратегії від 1999 р. Позиція України щодо європейської інтеграції, задекларована у Стратегії інтеграції України до ЄС, була затверджена Указом Президента 11 червня 1998 р. Було укладено кілька окремих угод у галузі торгівлі, науки та технології, ядерної енергетики. Технічна допомога з боку ЄС через програму Тасіс надається ще з 1990 р. на підтримку процесу переходу до демократії та ринкової економіки.

УПС набула чинності в березні 1998 р. Угода підкреслює повагу до основних спільних цінностей як основи для співпраці, забезпечує відповідні межі для політичного діалогу, запроваджує основні спільні цілі на основі гармонійних економічних відносин, сталого розвитку, співпраці низці галузей і підтримку зусиль України в напрямку демократії, а також створення інституційної мережі для досягнення цих цілей.

"Стратегія визначає основні напрями співробітництва України з Європейським Союзом (ЄС) — організацією, яка в процесі свого розвитку досягла високого рівня політичної інтеграції, уніфікації права, економічного співробітництва, соціального забезпечення та культурного розвитку.

Головною метою, котра визначена у Стратегії інтеграції України, є те, що вона визначає "основні пріоритети діяльності органів виконавчої влади до 2007 р., протягом якого мають бути створені умови, необхідні для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі."

ЄС є найбільшим донором України. Впродовж останніх 10 років загальна допомога з боку ЄС сягнула 1,072 млрд євро, в той час як держави-члени надали близько 157 млн євро за період 1996—1999 рр. Ця сума охоплює технічну допомогу

через програму Тасіс, макрофінансову та гуманітарну допомогу.

У рамках УПС запроваджено низку двосторонніх інституцій, що забезпечують основу для ухвалення та реалізації подальших відповідних рішень у процесі взаємовигідної співпраці.

21 лютого 2005 р. між Україною та ЄС було схвалено План дій Україна — ЄС, в якому було визначено шляхи подальшої тісної співпраці між сторонами. Цей документ став ще одним кроком на шляху розвитку співпраці між сторонами та наближення України до стандартів ЄС.

Щодо розвитку співпраці, варто звернути особливу увагу на ті проблеми, котрі виникли у процесі реалізації євроатлантичного курсу. Це, насамперед, незбалансованість політичної системи в Україні, котра проходить трансформацію внаслідок проведення політичної реформи. За результатами опитувань, проведених серед експертів Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України щодо впливу політичних гілок влади на прийняття та реалізацію зовнішньополітичної стратегії нашої держави, відбуваються зміни у втіленні в життя зовнішньополітичних рішень. Якщо, скажімо, на початку 2006 р. найбільший вплив на зовнішню політику мали МЗС, РИБО та Секретаріат Президента (58,2, 22,2, 29,8 % відповідно), то на кінець року найбільший вплив мав Кабінет Міністрів Анти- кризової коаліції — 70,9%, МЗС — 41,1 %, фінансово-про- мислові групи — 49 %. Це засвідчує значну залежність реалізації євроінтеграційних прагнень України від розкладу політичних, групових, фінансово-економічних інтересів в Україні.

З огляду на зміни політичних еліт 2006 р., змінилися й оцінки перспектив становлення відносин з ЄС. Якщо, за оцінками експертів, попередня еліта трактувала стосунки як орієнтовані на зближення, то після її зміни — орієнтація була спрямована на стабілізацію рівня відносин і збереження статус-кво. До зовнішніх загроз євроінтеграційних процесів варто віднести динамічні зміни на міжнародній арені. Серед чинників вирішального характеру варто виокремити відносини з РФ, які є певним лакмусовим папірцем у динаміці розвитку євроінтег- рації України.

Саміт Україна — ЄС на найвищому рівні, котрий відбувся 27 жовтня 2006 р. у Гельсінкі, розглядав проблеми розвитку двосторонньої співпраці в різних галузях співпраці. За результатами саміту, була укладена Угода про спрощення візового режиму та Угода про реадмісію, що, з одпого боку, стало кроком до зближення, а з іншого — поставило перед Україною низку важких завдань, оскільки виконання цих умов є досить дорогим у фінансовому та техніко-економічному плані. Для процесу розширення Шенгенського простору з січня 2008 р. такі угоди є доволі успішними з огляду на перспективи ширшого й вільнішого доступу громадян України до ЄС. Також у рамках переговорного процесу було ухвалене рішення про розробку нової угоди про поглиблене партнерство між сторонами.