Розділ 11. "УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ" В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

На конференції розгорнулася боротьба між представниками дунайських країн і США, Великої Британії, Франції. Вони наполягали на збереженні конвенції 1921 р. Але ця конвенція не відповідала новому розкладу політичних сил і новій міжнародній системі.

б серпня А. Барановський заявив учасникам конференції, що Україна історично має тісні зв'язки з Дунаєм, який є традиційним торгівельним шляхом. Щодо США, то ця країна жодного відношення до Дунаю не має. Обсяг експорту США до придунайських країн становить лише 0,6 % усього американського обсягу експорту. Українська делегація рішуче виступила проти плану СІЛА, схожого на "план Маршалла" — спробу нав'язати політичну й економічну експансії США в цьому регіоні.

Конвенцію було розроблено за радянськими пропозиціями. Довкола неї розгорнулась жвава дипломатична боротьба. CULA, Франція та Велика Британія заявили, що не підпишуть цей документ. Натомість представник Болгарії запропонував вилучити ці країни з-поміж учасників конференції. Українська делегація висловила побажання, щоб Рада Міністрів закордонних справ узяла до уваги справедливі вимоги придунайських країн. У своєму обґрунтуванні Українська PCP стверджувала, що режим судноплавства по Дунаю 1921 р. усував придунай- ські країни від участі у судноплавстві по річці. Умови конвенції передбачали вільне судноплавство, обмеження використання військовим флотом, обмеження промислово-господарського використання придунайських районів. У статтях 1947 р. щодо Дунаю йдеться про те, що "навігація по Дунаю має бути вільною і відкритою для громадян усіх держав на основі рівності щодо портових і навігаційних зборів та умов торговельного судноплавства".

18 серпня 1948р. у Белграді відбулося підписання конвенції про режим судноплавства по Дунаю. УРСР ратифікувала цей документ 18 лютого 1949 р., приєднавшись, таким чином, до Дунайської комісії.

Після ратифікації конвенції іншими державами, які брали участь у її розробленні — Болгарією, Румунією, Союзом PCP, Угорщиною, Чехословаччиною і Югославією — а 11 травня 1949 р. вона набула чинності. У 1960 р. до конвенції нриєдна- лася й Австрія як повноправний член.

Погіршення відносин СРСР з Югославією у 1948—1953 pp. негативно вплинуло на розвиток дунайського судноплавства та роботу Дунайської комісії, яка перебувала в Белграді, але згодом робота комісії довела спроможність дунайських країн самостійно вирішувати свої проблеми.

Дунайська комісія, яка не мала ні законодавчих, ні судових функцій, спостерігала за виконанням конвенції 1948 р., складала загальні плани розвитку судноплавства на основі пропозицій прибережних країн, уніфікувала правила річкового і санітарного нагляду, координувала гідрометеорологічну службу на Дунаї. З 1948 р. комісія працювала в м. Галаці, з 1954 р. — у Будапешті.

Українська PCP недовго була рівноправпим представником придунайської країни у конвенції. У 70-ті роки її позбавили права мати свого представника в Дунайській комісії, її інтереси представляв делегат від СРСР. Лише 1992 р. право України було відновлено.

Таким чином, міжнародна діяльність У PCP після Другої світової війни зосередилась на низці питань міжнародного права — права народів на мирне і незалежне існування та невтручання у внутрішні справи, захист прав людини тощо.

11.5. Участь УРСР у діяльності міжнародних організацій

Жваві дискусії щодо створення нової організації з підтримки миру та безпеки тривали практично протягом усієї війни. Особливо близько союзники підійшли до вирішення цієї проблеми на Ялтинській конференції, на якій було ухвалено рішення про проведення установчої конференції щодо створення ООН. Учасникам удалося досягнути єдності стосовно "права вето" постійних членів Ради Безпеки та майбутнього членства.

Відмовившись від своїх амбітних планів щодо зарахування до ООН усіх 16 республік, у Ялті радянська делегація скоротила перелік потенційних кандидатур до трьох республік — України, Білорусії. Домовленість передбачала, що сама установча конференція ООН, яка мала розпочати роботу у квітні 1945 р. в Сан-Франциско, запросить УРСР і БРСР до участі як "первісних членів" ООН, а делегації США та Великої Британії підтримають таке запрошення.

Глави трьох держав підписали "Декларацію про визволену Європу", в якій вони зобов'язувалися протягом періоду тимчасової нестабільності в Європі погоджувати політику своїх урядів у справі допомоги народам, визволеним від панування нацистської Німеччини, і народам її колишніх сателітів під час вирішення ними життєво важливих політичних та економічних проблем.

На реалізацію рішень Ялтинської конференції, 25 квітня розпочалася конференція в Сан-Франциско, основною метою якої було розроблення Статуту ООН. У конференції брали участь СІЛА, СРСР, Англія й Китай та інші 22 країни, які підписали . Вашингтонську декларацію 1 січня 1942 p., а також держави, які оголосили війну Німеччині або Японії до 1 березня 1945 р. Загалом — 46 держав. Отже, учасниками конференції — в майбутньому членами-засновниками ООН — стали 50 держав. Польща підписала Статут ООН і стала 51 державою-засновни- цею ООН згодом.

Незважаючи на досягнуті в Ялті принципові домовленості, Україна не отримала офіційного запрошення на конференцію до Сан-Франциско до початку її роботи. У зв'язку з цим, уряд

України звернувся безпосередньо до держав, які зібралися для заснування ООН, у якій акцентувалося на причинах зацікавленості України в охороні власної та міжнародної безпеки, її внескові в перемогу. Вона вирішила звернутися до Конференції Об'єднаних Націй зі заявою, повідомляючи про бажання приєднатися до Загальної Організації Безпеки як одна з держав- засновниць, а також узяти участь у Конференції Об'єднаних Націй у Сан-Франциско.

27 квітня глави делегацій у Сан-Франциско підтримали заяву В. Молотова про запрошення України й Білорусії та внесення їх до складу членів-засновників організації. ЗО квітня це рішення одностайно підтримали Виконавчий комітет і засідання глав делегацій, згодом — і п'яте пленарне засідання конференції. 1 травня українська делегація в складі 12 осіб на чолі з Д. Мануїльським відбула з Москви до Сан-Франциско.

Члени делегації УРСР з 6 травня активно долучилися до роботи комісій і комітетів конференції. Д. Мануїльського обрали головою першого комітету першої комісії, до компетенції якого входило розроблення преамбули Статуту організації та вирішення низки організаційних питань.

26 червня в оперному театрі Сан-Франциско делегації одноголосно ухвалили Статут ООН. Наступного дня в Будинку ветеранів у Сан-Франциско 50 делегацій підписали Статут ООН і Статут Міжнародного Суду. 15 жовтня приєдналася Польща.

24 жовтня 1945 р. після ратифікації Статуту ООН СРСР, СІЛА, Англією, Францією, Китаєм та більшістю держав-учас- ниць конференції в Сан-Франциско він набув чинності. Цей день — 24 жовтня — щороку відзначають як День Об'єднаних Націй.