Захопленість ученого науковою ідеєю у вибраній галузі завжди заохочує студентів, викликає бажання брати участь у наукових дослідженнях. У науковій діяльності переважає теоретичний аспект. Науковий багаж дозволяє педагогові опановувати педагогічну майстерність. Взаємодія може бути ефективною тільки тоді, коли викладач однаково здатен як до педагогічної, так і до наукової праці. Учений відкриває наукову істину, а педагог залучає до неї студентів. Викладач вищого навчального закладу зобов'язаний вести дослідницьку роботу, поєднуючи її з педагогічною.
На початковому етапі педагогічної діяльності перед викладачем на перший план виступає завдання опанувати педагогічну майстерність; пізніше, якщо у фахівця є необхідні здатності - розвивати наукову діяльність.
Професійна діяльність викладача вищого навчального закладу - це особливий різновид творчої інтелектуальної праці. Творчість викладача полягає, у першу чергу, у відборі методів і розробці технологій реалізації мети та завдань, поставлених державою перед вищою школою: забезпечення ефективності навчально-виховного процесу; озброєння майбутніх фахівців фундаментальними знаннями; залучення студентів до самостійного одержання максимальної інформації за короткий час і розвитку їх творчого мислення; озброєння вміннями наукового дослідження; виховання всебічно розвиненої й культурної людини.
Сутність і структура педагогічної діяльності, а також пов'язана з ними продуктивність - одне з самих актуальних питань педагогічної науки та практики. Особливо перспективним прийнято вважати напрям, пов'язаний із застосуванням системного підходу до аналізу та побудови моделей педагогічної діяльності викладача вищої школи.
Нова концепція освіти та виховання у вищій школі вимагає вдосконалення педагогічної діяльності викладачів вищого навчального закладу й досягнення ними високого ступеня професіоналізму.
Поняття професіоналізму у психолого-педагогічній літературі розглядається як майстерність (С.І. Іванова), певний рівень майстерності (Ю.К. Бабанський), ототожнюється з поняттям "самоосвіта" й "самовиховання" (К.М. Лівітан).
Теоретичний аналіз вітчизняної й закордонної літератури, результатів досліджень педагогічної практики дає можливість визначити професіоналізм як інтегровану якість, результат інтенсивної довгострокової педагогічної діяльності, що передбачає високий рівень продуктивності праці. З огляду на структуру професійної педагогічної діяльності можна виділити три компоненти професіоналізму: професіоналізм знань, професіоналізм спілкування, професіоналізм самовдосконалення.
Професіоналізм знань є основою, фундаментом формування професіоналізму в цілому. Важливими особливостями професіоналізму знань є:
• комплексність, тобто здатність викладача синтезувати інформацію з різних галузей науки у процесі викладання;
• формування знань одночасно на різних рівнях (теоретичному, методичному, технологічному).
Професіоналізм спілкування - це готовність і вміння передати систематизовані знання у взаємодії зі студентами. Мова йде про те, що виховують студентів не тільки знання, але й сама особистість викладача. Викладач повинен розуміти й пам'ятати, що ефективність спільної діяльності педагога та студента залежить від взаєморозуміння між ними, здатності викладача правильно й чітко передавати зміст засвоюваної діяльності.
Взаєморозуміння передбачає єдність вихідних цілей учасників спільної діяльності. Обов'язковою нормою професійної поведінки викладача є дотримання педагогічної етики, прагнення формувати людські відносини зі студентами й між ними. В основі моральних норм професійної поведінки викладача повинна бути повага до особистості студента й, у той же час, максимальна вимогливість до нього. Професіоналізм спілкування передбачає позитивну позицію викладача стосовно студента. Відомо, що підвищення ефективності й якості праці в усіх сферах виробництва залежить від мікроклімату в колективі, від настрою кожної людини. У спілкуванні викладача зі студентами важливу роль відіграє психологічно активний стан або педагогічний оптимізм.
Безумовно, нормою професійної поведінки викладача є педагогічний такт. Це форма реалізації педагогічної моралі в діяльності педагога. Такт - завжди творчість, завжди пошук і в чомусь неповторний учинок; такт - це вміння орієнтуватися у будь-яких ситуаціях. У той же час істотну роль в організації педагогічного спілкування відіграє педагогічна техніка. Її засобом є здатність до перевтілення (артистизм, голос, міміка, культура мови). У структурі професіоналізму педагогічного спілкування важливе місце займає також зовнішня естетична компонента.
Компонента професіоналізму самовдосконалення передбачає:
• по-перше, професійне самовдосконалення через самоосвіту (самостійне оволодіння новітніми досягненнями психолого-педагогічної науки, нагромадження передового педагогічного досвіду, аналіз власної діяльності та діяльності колег, реконструю- вання на цій основі навчально-виховної інформації й організації власних пошуків);
• по-друге, через самовиховання - особистісне вдосконалення (перебудову особистісних якостей, установок, цінностей, моральних орієнтацій, потреб, інтересів, мотивів поведінки).
Самоосвіта - фундамент професійного зростання викладача як фахівця, формування в нього соціально-вартісних і професійно-значущих якостей. Отже, професіоналізм знань, професіоналізм спілкування, професіоналізм самовдосконалення забезпечують розвиток цілісної системи - професіоналізму діяльності педагога. У педагогічній діяльності ці структурні елементи взаємопов'язані та взаємообумовлені. Відсутність одного з них у діяльності викладача вищого навчального закладу свідчить про несформованість педагогічного професіоналізму.
Студент як об'єкт педагогічної діяльності
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Методика викладання у вищій школі» автора Малихін О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Професійна діяльність викладача вищої школи“ на сторінці 3. Приємного читання.
