РОЗДІЛ III ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ

Як відзначено в "Державній національній програмі "Освіта". Україна XXI століття" – "Головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від націо­нальної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури" [6,15].

Ці важливі завдання у значній мірі покликана вирішувати загальноосвітня школа. Закон України "Про загальну середню освіту" (1999) [8] визначив принципово нові її контури. Зокрема, йдеться про перехід до нової за тривалістю, структурою, змістом, важелями управління школи з чітким обсягом навчального навантаження для кожного класу.

Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи домінантами виховного процесу передбачає: патріотизм, мораль­ність, особисту відповідальність, усвідомлення особистої цінності й цінності інших людей, освоєння і сприймання учнями духовної спад­щини свого народу та інших народів світу.

На нових методологічних засадах визначено основні завдання школи, а саме:

¾ всебічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлен­ня її задатків і здібностей, формування ціннісних орієнтацій, задово­лення інтересів і потреб;

¾ збереження і зміцнення морального, фізичного, психічного здо­ров'я дитини; виховання школяра як громадянина України; як націо­нально свідомої, вільної, демократичної, життєво й соціально компе­тентної особистості, здатної робити самостійний вибір і приймати відповідальні рішення у різноманітних життєвих ситуаціях;

¾ формування у школярів бажання й уміння вчитися, виховання потреби в навчанні і здатності до нього протягом усього життя, виро­блення вмінь практично і творчо використовувати здобуті знання;

¾ становлення в школярів цілісного наукового світогляду, загальнонаукової, загальнокультурної, технологічної, комунікативної і соціальної компетентностей на основі засвоєння системи знань про природу, людину, суспільство, культуру, виробництво, оволодіння засобами пізнавальної і практичної діяльності;

¾ виховання в учнів любові до праці, створення умов для їхнього життєвого і професійного самовизначення, формування готовності до свідомого вибору професії й оволодіння нею;

¾ виховання школяра як людини моральної, відповідальної, з роз­виненим естетичним і етичним ставленням до навколишнього світу й самої себе.

Школа – це простір для життя дитини; тут вона не готується до життя, а живе. Тому вся діяльність навчального закладу будується так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника життя, гармонізації і гуманізації стосунків між учнями і педагогами, школою і родиною, керуючись ідеєю самоцінності дитинства, діало­гу, компетентного вибору особистого життєвого шляху" [8].

Повинна зберігатись наступність мети і завдань виховання. Україна має свою історично сформовану національну систему вихо­вання, її треба розвинути, поглибити і конкретизувати у відповідності з тими новими ідеями, завданнями і цінностями, які постають перед особистістю і суспільством.

Отже, сьогодні мета середньої загальноосвітньої школи в Украї­ні – сприяти розумовому, моральному, естетичному і фізичному розвитку особистості, всіляко розкривати її творчі можливості, фор­мувати гуманістичні відносини, забезпечувати умови для розвитку індивідуальності дитини з урахуванням її вікових особливостей, вихо­вувати патріота України.

17.3. Завдання виховання

У педагогічній науці і практиці мета виховання конкретизується системою його завдань. Іншими словами, термін "всебічне виховання" передбачає конкретну диференціацію його на складові, які й прийнято називати завданнями виховання.

Завдання 1. Розумове виховання.

Розумове виховання – це цілеспрямоване й планомірне управ­ління розвитком розуму і пізнавальних здібностей шляхом збудження інтересу та інтелектуальної діяльності, озброєння знаннями, методами їх набуття і використання на практиці, розвиток культури розумової праці [329.-Т.4, 364].

В процесі і в результаті засвоєння наукових знань закладаються основи наукового світогляду.

Світогляд – це система поглядів людини на природу, суспіль­ство, працю, пізнання. Світогляд передбачає глибоке розуміння явищ природи і суспільного життя, формування уміння свідомо пояснювати ці явища і визначати своє ставлення до них; уміння свідомо будувати своє життя, працювати, органічно поєднувати ідеї й справи.

Свідоме засвоєння системи знань сприяє розвитку логічного ми­слення, пам'яті, уваги, уяви, розумових здібностей, розвитку талантів і обдарувань.