Розділ «Тема 18. Загальні закономірності і принципи виховання»

18.1. Характеристика закономірностей і умов виховання

Як відомо, закон – філософська категорія, яка відображає необхідне, істотне, стійке, повторюване, загальне для даної галузі відношення між явищами об'єктивної дійсності.

Закономірність – певна впорядкованість подій, відносна по­стійність, сталість головних детермінуючих факторів, регуляр­ність зв'язку між речами.

Педагогічні закономірності виховання – адекватне відображен­ня об'єктивної (тобто незалежної від волі суб'єкта) дійсності виховно­го процесу, що характеризується загальними стійкими властивостями при будь-яких конкретних обставинах. Визначити закономірність - означає з'ясувати основу ідеального плану педагогічної діяльності, отримати загальні регулятори виховної практики.

Виявити і точно сформулювати об'єктивні закономірності в га­лузі виховання надзвичайно складно, оскільки, по-перше, тут все індивідуальне, конкретне, персоналізоване і ніяк не піддається уза­гальненню, а по-друге, закономірності соціологічні, психологічні, соціально-етичні і філософські закривають власне педагогічні об'єктивні явища і навіть створюють невірну думку про відсутність педагогічних закономірностей.

П.Підкасистий [25, 403 - 415] виділяє такі закономірності вихо­вання (хоча їх можна вважати й умовами, дотримання яких сприяє підвищенню ефективності виховного процесу):

1-а закономірність. Виховання дитини як формування в струк­турі її особистості соціально-психологічних новоутворень, здійсню­ється тільки завдяки активності самої дитини. Міра її зусиль пови­нна відповідати мірі можливостей. Вона може лише те, що може в даний момент свого розвитку, однак у процесі активної діяльності збагачуються фізичні й духовні надбання, які дозволяють підвищити міру зусиль дитини. З огляду на це, виховний процес постає як непе­рервний рух вперед, потребуючи при цьому все нових і нових зусиль.

Будь-яке виховне завдання розв'язується шляхом ініціювання ак­тивності: фізичний розвиток – за допомогою фізичних вправ; мораль­ний – через постійну орієнтацію на іншу людину; інтелектуальний – через розумову активність, розв'язання інтелектуальних проблем; і любов, і краса також формуються в процесі активної взаємодії з кра­сою.

Необхідна висока напруга всіх фізичних і духовних сил дитини. Сутність найвидатнішого таланту – в праці, в зусиллі, в напрузі, в напруженому переборюванні людини самої себе і в цьому переборю­ванні потяг себе до свободи.

Як не дивно, але цю закономірність найкраще розуміють діти, які люблять "суворих" учителів, тих, що висувають перед ними високі вимоги і тим самим сприяють інтенсивному розвитку особистостей.

Вирішальним у даній закономірності будуть уміння педагога ве­сти спостереження за станом вихованця, дотримуватися міри в дозу­ванні активності дитини, забезпечувати високу працездатність і при цьому не допускати перевантаження вихованців.

2-а закономірність - необхідність врахування актуальних по­треб у розвитку дитини. Мистецтво виховання полягатиме в тому, щоб пропонувати актуальні проблеми для дітей різної вікової категорії своєчасно - ні раніше, ні пізніше.

Випереджаючи актуальні проблеми, педагог ризикує зустріти опір і пасивність дітей. Якщо ж педагог запізниться з матеріалом для актуальних потреб, то ці потреби можуть задовольнятися в небажано­му для вихованців і вихователів руслі. Тому педагог повинен відчува­ти найменші показники, які свідчать про зміну системи потреб.

Ці показники фіксуються в особливості поведінки ("став гру­бим" або "не слухається"), в одязі ("постійно наражається"), в наданні переваги захопленням ("з ранку до вечора грає в футбол" або "допізна гуляє"), в мові ("жахливий жаргон у сина", "надто язиката"), в ситуа­ціях, які досі не зустрічалися в житті дитини ("взяв без відома бать­ків гроші" або "зібрав на вечорниці півкласу, спустошив увесь холо­дильник").

Згідно з даною закономірністю високо кваліфікований педагог – це педагог, який уміє бачити, що відбувається з дитиною, яка розвива­ється, і що для дитини вважається найголовнішим у даний момент її життя і не відвертати "незручного розвитку", а спрямовувати особли­вості росту на шлях культури.

3-я закономірність – необхідність спільно-індивідуальної дія­льності вихователя і вихованця. Суть її полягає в необхідності до­тримування пропорційного співвідношення зусиль дитини і зусиль педагога в сумісній діяльності. На початковому етапі доля активності педагога переважає активність дитини.

З часом доля активності дитини поступово збільшується і вреш­ті набуває максимального рівня, коли суб'єктом діяльності стає дити­на, а педагог ніби з боку спостерігає, оцінює, супроводжує непоміт­ною інструкцією, спрямованою на удосконалення продукту діяльності. Спільно-індивідуальна діяльність допомагає дитині відчу­ти себе суб'єктом діяльності і це надзвичайно важливо для вільного творчого розвитку особистості.

4-а закономірність. Вирішальним для сприятливого розвитку особистості при найінтенсивнішій її діяльності буде внутрішній стан дитини. Тільки в умовах любові і захищеності дитина вільна, сповна виражає своє ставлення до людей і не боїться відносин, які складають­ся. Тому виховання повинно містити в собі демонстрацію любові на адресу дитини, щоб дитина не відчувала тривоги у ставленні до неї близьких людей, щоб ця заспокійливість забезпечувалась наочним прикладом любові, коли вона чує в мові добре ставлення до себе, коли вона бачить мімІко-пластичну приязнь до себе, коли вона співпережи­ває разом з педагогом взаємну симпатію. Вияв любові — це умова почуття захищеності в цьому світі, де дитина ще настільки слаба, безправна, недосвідчена, незахищена.

Що означає для дитини любов до неї? Зовсім небагато: допома­гати, бути великодушним і пробачати промахи, намагатися зрозуміти, захищати від лиха і напастей, бути лагідним, ввічливим, ніжним, відкривати нескінченно цікавий світ і себе в ньому. Професійний педагог володіє готовністю до такої любові. Однак, не можна порів­нювати її з материнською любов'ю — це святе, важко пояснюване, надзвичайне почуття. Педагог і не може претендувати на щось подіб­не. Його любов - це справді людське, гуманне ставлення сильного до слабого, мудрого до нерозумного, старшого до молодого нового жит­тя.