РОЗДІЛ I ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ

Педагогіка


Тема 1. Педагогіка як наука і навчальний предмет, її зв'язок з іншими науками



1.1. Педагогіка - наука про виховання


Свою назву педагогіка отримала від грецьких слів "пайс" - дитина і "аго" - вести. Педагогом у Стародавній Греції називали раба, який супроводжував дитину свого господаря до школи.

Поступово слово "педагогіка" стало вживатися в більш загальному розумінні для означення мистецтва "вести дитину по життю", тобто виховувати й навчати її, спрямовувати духовний і тілесний розвиток. З часом накопичення знань сприяло виникненню особливої науки про виховання дітей – педагогіки. В теорії були зроблені необхідні узагальнення, виокремленні найсуттєвіші педагогічні відношення. Так педагогіка стала наукою про виховання й навчання дітей. Таке розуміння педагогіки збереглося аж до середини XX ст. І лише в останні його десятиріччя з'явилося розуміння того, що кваліфікованого педагогічного керівництва потребують не лише діти, а й дорослі.

З уточненням завдань виховання дітей і дорослих відбувається інтенсивний розвиток науково-педагогічного знання в ширину. Тисячоліттями накопичувалися необхідні знання, одна за одною створювались, перевірялись і відкидалися педагогічні системи, доки не залишалися най життєздатніші, найкорисніші.

За умов НТР спостерігається інтенсивний розвиток педагогіки в глибину. Це одна з характерних тенденцій сучасної педагогічної науки, яка є причиною постійного перегляду численних педагогічних поглядів, змісту й структури її категоріального апарату. Здійснюється поглиблення науково-педагогічного пізнання від зовнішніх властивостей виховання, навчання й освіти нової людини до аналізу того, що зумовлює ці властивості. Важливого значення набула розробка категорій зовнішнього і внутрішнього, форми і змісту, явищ і сутності, випадковості й необхідності, закону і закономірності стосовно педагогічного процесу. За таких умов виникла необхідність перегляду обсягу поняття "загальна педагогіка". Нині поширеною є думка, що загальна педагогіка — це наука про виховання людини. Адже за сучасних умов, окрім узагальнення досвіду навчання й виховання підростаючого покоління, вона стала вивчати виховання й освіту дорослих.

В міжнародному педагогічному лексиконі все частіше вживаються нові терміни – "андрагогіка" (від грецьк. "андрос" — чоловік і "аго" - вести) і "антропогогіка" (від грецьк. "антропос" - людина і "аго" - вести).

Виховання й освіта людини - завжди є соціальними явищами; у класовому суспільстві вони мають класовий характер. Педагогіка зароджувалася і формувалася як соціальна наука. Вона перебуває в системі суспільного знання і продовжує розвиватися у взаємозв'язку й взаємодії з іншими суспільними науками, перш за все, з філософією, етикою, естетикою.

Оскільки людина є невід'ємною складовою природи і її розвиток (фізичний, психічний, духовний) є процес соціально-біологічний, то й розвиток педагогіки у значній мірі обумовлений рівнем природничо-наукових знань (фізики, математики, біології, фізіології, генетики). Для сучасної педагогіки характерним є зміцнення зв'язків з антропологією, соціологією і психологією. Співвідношення, грані між педагогікою та іншими науками, що вивчають суспільство і людину, надзвичайно складні, відносні й динамічні.

В педагогіці все більше усвідомлюється той факт, що виховна діяльність повинна ґрунтуватися на основі вивчення об'єктивних закономірностей суспільного життя і, зокрема, життя й розвитку дітей в різних суспільно-історичних умовах. Висувається також завдання визначення: як ці соціальні умови впливають на розвиток, як ідеологія суспільства проявляється в психіці особистості, як знання, накопичені суспільством, стають духовним надбанням індивіда і т.д. Тому для сучасної педагогіки характерним є комплексні дослідження, які поєднують соціологічний, психологічний і власне педагогічний аналіз.

Методологічною основою наукової педагогіки є теорія наукового пізнання; вчення про психологічні феномени і фізіологічний розвиток особистості; положення про єдність історичного й логічного, об'єктивний та історичний підхід до аналізу педагогічних процесів, подій, явищ і фактів; положення про взаємозв'язок національних і загальнолюдських цінностей у вихованні, взаємообумовленість закономірностей і явищ соціальної дійсності, необхідність їх вивчення у зв'язку з конкретно-історичними умовами. Розробляючи світоглядні передумови теоретичної і практичної діяльності, сучасна філософ ія озброює педагогіку загальною теорією пізнання. Вчення про закони суспільного розвитку дозволяє трактувати виховання як об'єктивний соціальний процес; наукова логіка відкриває шлях до дослідження складної діалектики педагогічних явищ.

Психологія оперує такими основними науково-теоретичними поняттями, як психіка, психічні процеси, розвиток, особистість, особистісні властивості і якості, відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, воля, мова, емоції і відчуття, діяльність, спілкування, здібності та іншими. Ці категорії є також і методологічною базою педагогіки, оскільки психологічні феномени - основа для здійснення плідної педагогічної діяльності, для організації ефективного становлення саме цих психологічних сутнісних сил людини. І якщо педагогіка отримує про них невірне знання, наприклад, у визначенні індивідуально-особистісних властивостей дитини, стану мислення чи здібностей, то педагогічний вплив, навчання й виховання можуть спричинити велику шкоду розвитку дитячої особистості.

Особливо необхідно сказати про значення для педагогіки таких психологічних категорій як "особистість" і "розвиток". Психологічне розуміння особистості, особливо дитячої, як Індивіда, що розвиває в собі свідомість і самосвідомість, формує власний розум і з його допомогою своє само-становище в житті. Лише оволодівши психологічною сутністю поняття "особистість", педагогіка стає дієвим фактором, здатним вирішувати найважливіші завдання виховання.

Що стосується сутності психологічного поняття "розвиток", то з точки зору педагогіки воно означає поступально-прогресивні, кількісні і якісні, психосоматичні й духовні зміни в організмі особистості дитини, що здійснюються в результаті природного обміну речовин, а також залучення її до життєдіяльності, особливо в спеціально педагогічно організовані види соціально-позитивної діяльності, спілкування І стосунки.

Також і фізіологія (спільно з генетикою, її понятійним апаратом дитини), яка оперує такими сутнісно-методологічними категоріями, як вища нервова діяльність, індивідуально-особистісні відмінності, активність і динамічність функціонування нервових процесів, стан фізіологічних систем, темперамент, генетичний фонд і здоров'я, екологічна ситуація й життєдіяльність дитини, спадковість і особистість — є основою педагогічної діяльності в самій педагогіці. Якщо система навчання й виховання в результаті прорахунків фізіології не враховує фізіологічних закономірностей, необхідності дозування навантажень, поєднання оптимальної розумової Праці, харчування й відпочинку, тоді вона стає одним з джерел того трагічного факту, коли нині, наприклад, майже 80% школярів мають проблеми зі здоров'ям.

Педагогіка – це прикладна наука, що спрямовує свої зусилля на оперативне розв'язання важливих суспільних проблем виховання, освіти, навчання. У цьому зв'язку говорять про педагогіку як мистецтво. Не вдаючись до аналізу відмінностей між педагогікою-наукою і педагогікою-мистецтвом, а також їх єдності і взаємообумовленості, відзначимо лише, що як наука, педагогіка розкриває: сутність виховання людини; закони і закономірності педагогічного процесу; умови, за яких ці закони найповніше проявляються; умови й способи передбачення результатів педагогічного процесу; структуру й механізми взаємодії елементів педагогічної системи.

Теорія озброює педагогів-практиків професійними знаннями про особливості виховних процесів людей різних вікових груп, соціальних утворень, уміннями прогнозувати, проектувати і здійснювати навчально-виховний процес в різноманітних умовах, оцінювати його ефективність. Новітні технології навчання й виховання, ефективні методики народжуються також у педагогічних лабораторіях.

Однак, історія і практика освіти, історія педагогіки засвідчують: ефективність навчання й виховання у вирішальній мірі визначається особистістю педагога й вихователя. "Ніякі статути і програми, - писав К.Д.Ушинський у статті "Три елементи школи", - ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він був придуманий, не може замінити особистості в справі виховання <...>. Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер." [409. - Т.1,39].

Вплив суб'єктивного фактору на педагогічну діяльність особливо великий вже тому, що виховання передбачає міжособистісні стосунки. Індивідуальність вихователя, винахідливість, такт і багато інших суб'єктивних якостей стають реальними й дійовими факторами мистецтва виховання. Багато залежить від інтуїції педагога, тобто його здібності, ґрунтуючись на певне відчуття, адекватно оцінювати ситуацію і вчинки, приймати єдино вірне рішення негайно, без попереднього логічного міркування. Але це не означає, що виховання є сукупністю впливів відзначених факторів. Виховання — це цілісний процес, що здійснюється у відповідності зі своїми внутрішніми закономірностями. Тому не варто думати, що діяльність педагога нібито цілком довільна, зводити весь його вплив до особистісної привабливості. Інтуїція залежить не лише від гостроти сприймання, спостережливості вихователя, але й від накопичених ним педагогічних знань та досвіду, розуміння психології вихованців.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка» автора Зайченко І.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ I ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • РОЗДІЛ I ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ
  • Тема 2. Методологія і методи педагогічних досліджень

  • Тема 3. Загальні закономірності розвитку особистості

  • Тема 4. Вікові та індивідуальні особливості розвитку

  • Тема 5. Педагогічний процес

  • Тема 6. Інновації в педагогіці

  • РОЗДІЛ II ДИДАКТИКА

  • Тема 8. Процес навчання як цілісна система

  • Тема 9. Принципи навчання

  • Тема 10. Зміст загальної освіти

  • Тема 11. Загальні методи навчання

  • Тема 12. Засоби навчання

  • Тема 13. Форми організації навчального процесу в школі

  • Тема 14. Урок - основна форма організації навчання в сучасній школі

  • Тема 15. Організація самостійної роботи учнів на уроці

  • Тема 16. Перевірка і оцінка результатів навчання

  • РОЗДІЛ III ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ

  • Тема 18. Загальні закономірності і принципи виховання

  • Тема 19. Загальні методи і засоби виховання

  • Тема 20. Форми організації виховного процесу

  • Тема 21. Учнівський колектив і його роль у формуванні особистості

  • Тема 22. Основи сімейного виховання

  • Тема 23. Взаємозв'язок школи, сім'ї та громадськості у справі виховання

  • Тема 24. Основи національного виховання

  • Тема 25. Класний керівник. Його роль, місце і значення у формуванні особистості

  • РОЗДІЛ IV ШКОЛОЗНАВСТВО

  • Тема 27. Методична робота в школі і атестація педагогічних кадрів

  • Тема 28. Перспективи розвитку національної освіти, школи і педагогічної науки в Україні на початку XXI століття

  • ЛІТЕРАТУРА