Розділ «ВИДАЧА І ПЕРЕДАННЯ ВЕКСЕЛІВ»

Видача векселя — це будь-який спосіб його придбання. Вона означає фактичне вручення векселя першому векселетримачеві. Внаслідок цього він набуває усіх прав за векселем.

Такі операції, як передання векселя до банку, надсилання його до поштового відділення чи іншій особі для подальшої доставки векселетримачеві, залишення векселя у місці перебування векселедавця або векселетримача з наступною метою отримання векселя останнім чи передання векселя у депозит, ще не означають фактичного вручення векселя першому векселетримачеві, не означають досягнення угоди між векселедавцем і векселетримачем, а останній ще не набуває прав за векселем. Водночас у деяких випадках перелічені дії тлумачаться як фактичне вручення векселя.

Видача векселя демонструє вільне волевиявлення векселедавця щодо передання всіх реальних прав за векселем першому векселетримачеві. Ось чому, за вексельним правом, не можуть вважатися видачею векселя факти позбавлення векселетримача всіх реальних прав усупереч його побажанням, у тому числі втрата векселя, крадіжка, примус до видачі векселя тощо. Подібні дії кваліфікуються як недобросовісне придбання векселя, а тримач такого векселя не вважається законним.

Передання векселів наступному тримачеві не потребує нотаріального засвідчення. Робиться це за допомогою звичайного індосаменту. Необхідність засвідчення може виникнути лише у разі виписування векселя під таку угоду, яка сама потребує нотаріального оформлення, а також коли стягнення вексельної суми потрібно звернути на іншу векселе зобов'язану особу.

Кожен суб'єкт господарського життя, приймаючи векселі від споживачів, фактично надає їм комерційний кредит. У своїх діях він керується такими критеріями: кредитоздатністю векселедавця, тобто поточним станом його розрахунків і ліквідності; гарантійним забезпеченням векселя (авалем), що надають відома фірма чи комерційний банк або страхова компанія; рівнем кредитоздатності індосантів і авалістів як боржників другого порядку; можливостями здійснити розрахунки даним векселем у ході свои платіжно-розрахункових операцій, продажу його в порядку форфетування, проведення взаємозаліків; оцінкою стану власного балансу ліквідності та ступеня ліквідності власної продукції.

Факт законного переходу векселя з рук у руки відображається в акті приймання-передання. За користування векселями та використання їх у господарському обороті встановлено державне мито.

Видача векселя оцінюється як законна, якщо оформляє реальну угоду, і є незаконною, коли сталася внаслідок примусу, обману, втрати чи помилки. У вексельному праві діє кілька основоположних принципів, про які вже йшлося. Отож нагадаємо їх.

1. Сила векселя — у ньому самому. Договір, що став причиною появи векселя, для вексельного права не має значення. Іншими словами: немає векселя — немає і прав кредитора. Суттєвим для вексельного права є володіння цим документом. Ось чому видача векселя і передання його у власність та розпорядження векселетримача відіграють надзвичайно важливу роль. До моменту видачі вексель може бути складений, виписаний і зберігатися у векселедавця, але кредитор не може вступити у свої права.

Яким чином отримано вексель — законним чи незаконним — це питання цивільного права. Тут діє такий принцип цього права: рухома річ є власністю особи доти, доки не доведено протилежне. Тому, за цивільним правом, видачу векселя потрібно розуміти як будь-яке придбання векселя, у тому числі й помилкову його видачу, втрату, отримання за примусом чи обманом. Незаконні підстави видачі векселя розглядаються цивільним правом, а у певних випадках — адміністративним чи кримінальним правом.

2. Порушення вексельного права може інкримінуватися лише тому суб'єктові, що у незаконний спосіб придбав вексель. Але це не стосується решти векселезобов язаних осіб, тобто тих, хто є наступними добросовісними набувачами. Так, за вексельним Статутом 1902 р., момент вступу векселя в дію визначається тоді, коли векселетримач має законне право на нього, придбав вексель добросовісно, подібно до того, якби він придбав будь-яку рухому річ.

3. Видача векселя означає, що для зобов'язаних осіб настають відповідні правові наслідки. При цьому набувач векселя володіє презумпцією, за якою необхідність доведення його недієздатності лежить на векселедавцеві чи індосантові.

Основні правові повноваження учасників вексельного обігу в процесі видачі й передання векселів поділяються на права і обов'язки. Отож вони оволодівають такими правами:

ремітент, що отримав вексель, до моменту його індосування іншому набувачеві цілком розпоряджається векселем як власністю;

індосанти у випадках оплати ними опротестованого векселя згідно з правилом регресу можуть відшкодувати свої затрати;

особи з вексельними повноваженнями, якщо вони підтверджені перепоручительськими індосаментами, мають право вимагати належних дій, зазначених у договорі доручення та в перепоручительському індосаменті;

аваліст, якщо він оплатив опротестований вексель, стає повноправним учасником вексельного зобов'язання і задовольняє свої вимоги на основі регресу.

Зобов'язаними особами стають:

векселедавець, якщо він видав вексель;

акцептант, акцептувавши вексельне зобов'язання;