Розділ «9.4. Екологічна комунікація в виробництві, реалізації і споживанні продуктів харчування та товарів широкого вжитку»

Важливим аспектом міжнародної екологічної комунікації є виробництво, реалізація і споживання продуктів харчування та товарів широкого вжитку.

Підвищення вмісту шкідливих речовин у продуктах харчування викликає занепокоєння громадськості й товариств споживачів у багатьох країнах. На третій Міжнародній конференції з інформації про обговорення і технології продуктів харчування у Будапешті (1989 р.) розглядалося питання про контроль за поширенням і застосуванням пестицидів і гербіцидів у сільському господарстві. Як відомо, експорт сільськогосподарських отрутохімікатів може здійснюватися через імпорт продуктів харчування, що містять їх залишки в шкідливих для здоров'я концентраціях, і сприяти порушенню екологічної безпеки країни-експортера. Транскордонне перенесення шкідливих і небезпечних речовин з товарами, зокрема з продуктами харчування, набуває зараз особливого значення в міжнародному екологічному праві й потребує вироблення спільних рішень на рівні ООН.

Моніторинг продуктів харчування за критерієм їх екологічної безпеки здійснюється в багатьох країнах. Найбільший досвід у цьому має Шведська Національна Адміністрація харчування, яка працює в тісному контакті з національними центрами контролю продуктів харчування в Австралії, Англії, Угорщині, Німеччині, Канаді, Китаї, США та інших країнах.

Наявність в індустріальних країнах розвинутої науково-методичної і технічної бази, потреба людства в безпечних харчах створюють сприятливі умови для підготовки й прийняття Міжнародної Конвенції з екологічної безпеки продуктів харчування. Ця Конвенція матиме щонайменше два основні розділи - національний і міжнародний. Складності в підготовці такого документа виникають через суперечності виробників і споживачів продуктів харчування як на національному, так і на міжнародному рівнях. Потреба в такій Конвенції надзвичайна, враховуючи широке розповсюдження останнім часом у деяких країнах таких небезпечних для здоров'я людини хвороб, як "коров'ячий сказ", "псевдочума", "пташиний грип", тощо.

Транскордонне перенесення шкідливих та небезпечних речовин з продуктами харчування та їх упаковкою особливо актуальне для України в нових соціально-економічних умовах. У централізованій радянській системі виходи на зовнішньоекономічні зв'язки здійснювалися через обмежену кількість каналів з дотриманням суворих правил проходження імпортних та експортних товарів і контролю за їх якістю. Цілком вірогідно, що були і тут недоліки, але в цілому система працювала чітко. Випадки проникнення на зовнішній та внутрішній ринок недоброякісних продуктів харчування були поодинокими і кожен з них розглядався як надзвичайна подія. Зараз, коли експортно-імпортні операції здійснюються багатьма організаціями та ще й в умовах дестабілізації прикордонного карантинного контролю, кількість випадків проникнення на внутрішній ринок шкідливих для здоров'я продуктів харчування значно зросла.

Для України, інших країн посткомуністичного простору, як, до речі, і для країн третього світу, актуальним є також прийняття міжнародної угоди про жорсткий контроль експорту технологій виробництва отрутохімікатів для сільського господарства. Складнощі тут виникнуть відносно транснаціональних корпорацій, які, передаючи свої технології в інші країни на власні підприємства, здійснюють фактично експорт технологій, розширюють асортимент вироблюваних товарів. Зазначену обставину слід враховувати при виробленні міжнародних правових норм про непоширення виробництва шкідливих і небезпечних речовин для сільського господарства та харчових продуктів.