Розділ «У ваші руки, генерале, передаю УГА»

3 початком липня, коли штаб мого корпусу стояв у Копичинцях, приїхав Диктатор Петрушевич у товаристві д-ра Макуха. Метою його приїзду, як виявилося, була розмова зі мною. Без вступів почав він її запитом, чи не погоджуся обняти команду над армією в цій трудній ситуації. Донині тямлю свої слова, якими я відповів на цей запит:

— Пане Диктаторе, я вояк, якого першим обов'язком слухати прикази своїх наставників. Якщо ваша пропозиція є приказом, погоджуюся. Але перенимаючи командування над армією, ставлю до вас одну вимогу. Я не бажаю, щоби з вашого боку стрінуло мене те, що стрінуло незаслужено Павленка чи Грекова.

…До речі, я й донині не знаю, за що усунено Павленка з командування над армією. Однак думаю, що сталося це так само безосновно або за малозначною причиною, як з Грековом.

Диктатор Петрушевич відповів:

— Передаю у ваші руки, пане генерале, Українську Галицьку Армію. Що ви з нею зробите, куди поведете її, це вповні від вас залежне.

Розмова наша не тривала довго. Покінчилася на цих кількох реченнях, бо Диктатор спішився до нарад над тим, кудою найдогідніше перейти урядові Збруч.

Перед нами залишилися такі можливости: переговорювати з поляками в справі перемир'я та довести до того, щоби вони залишили за нами той клаптик Галичини, що був ще в нашому посіданні. Друге — перехід за Збруч та спільна акція з Придніпрянською Армією проти большевиків. Третє — порозуміння з большевиками, четверте — капітуляція.

Останню можливість я з місця відкидав. Залишилося три перші.

В порозумінні з Диктатором Петрушевичем вислав я делегацію в складі от. Шухевича, сот. О. Луцького й сот. Гузара до поляків. Ця делегація дістала доручення виєднати у них якнайбільше уступок та запевнення, що по нашім відступі за Збруч вони не будуть нас переслідувати.

Придніпрянська Армія з тяжкою бідою вдержувала останній клаптик землі довкруги Кам'янця-Подільського. Я числився з тим, що заки Гал. Армія перейде Збруч, то й ту територію можуть захопити большевики, й ми стрінемося з ними вже віч-на-віч. Тому я дав свою згоду, щоби до большевиків у приватному характері поїхав сот. Цьокан, визондував усі їхні настрої та провідав, як вони поставляться до нас, коли перейдемо Збруч.

Висланий сот. Цьокан вернувся від большевиків з писулькою, на якій олівцем (була це, мабуть, телефонограма, вислана з глибокого запілля) були накинені за пунктами зобов'язання, що ми їх мали би виповнити на випадок порозуміння з большевиками. Зміст писульки, наскільки це зберіг лося в моїй тямці, передаю:

1. УГА має видати Петлюру в руки большевикам.

2. Большевицька армія візьме УГА у свій склад на те, щоби з нею створити спільний фронт проти поляків.

3. Большевики запевнюють УГА в тому, що командний склад, організація У. Г. Армії та все до подробиць залишиться у дотеперішньому вигляді без ніяких з їхнього боку зусиль внести туди які-небудь зміни. УГА буде посилена муніційним, апровізаційним і т. п. матеріялами для збільшення її боєздатности.

4. Тут йшли менше важні деталі, що торкалися технічного переведення злуки обидвох армій.

Під тим усім був нечіткий підпис і червона печатка з большевицькою емблемою. Очевидно, вже перша точка, видно, найважніша для большевиків, опрокидувала можливість дальшої акції в напрямі порозуміння.

Тим часом мої парляментарі від поляків не вернулися, заставляючи мене з дня на день у крайній нетерплячці відкладати остаточне рішення.

Я гаряче бажав позитивного висліду цих переговорів та запевнення у невтральності Польщі, що давало би мені багато більше можливостей, як що-небудь інше.

Так само щиро цього бажав і Головний Отаман Петлюра. Може, й щиріше за мене. Він же куди переді мною виявив свої бажання у тому напрямі. Адже ціла історія ще з Грековом була наслідком тяги Петлюри до концепції злуки армій УГА із Придніпрянською. Відомо, що Греків тому зійшов зі становища команданта УГА, що ніяким чином не хотів перейти під команду Петлюри, маючи до того причини, точніше мені тоді не відомі.